Види джерел та їх загальна характеристика

Розрізняють такі види джерел міжнародного приватного права:

• міжнародні договори;

• внутрішнє (національне законодавство), що стосується іноземного елемента;

• судова й арбітражна практика;

• звичаї;

• доктрини авторитетних учених.

У Конституції України вказано, що вона має найвищу юридичну силу, на її основі приймається інше законодавство, а чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною націо­нального законодавства України. Укладення міжнародних договорів, які суперечать Конституції України, можливе лише після внесення відповідних змін до Конституції України (ст. 9)¹. У Законі "Про дію міжнародних договорів на території України" від 10 грудня 1991 р? вказано, що укладені та належним чином ратифіковані Україною міжнародні дого­вори становлять невід'ємну частину національного законодав­ства України і застосовуються в порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Аналогічною є й ч. 1 ст. 17 Закону України "Про міжнародні договори України" від 22 грудня 1993 р.³ Водночас тут же зазначається, що у випадку, коли міжнародним договором України, укладення якого від­булось у формі закону, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України, застосовуються правила міжнародного договору України (ч. 2 ст. 17). Навряд чи зако­нодавець був послідовним, викладаючи в такий спосіб правові норми. Адже, проголосивши міжнародні договори частиною національного законодавства України, він одночасно закріпив положення про примат (за певних умов) норм міжнародних угод.

Вирішення питання співвідношення юридичної сили дже­рел міжнародного приватного права є важливим ще й тому, що питома вага кожного з видів джерел права у різних пра­вових системах неоднакова. При цьому часто до певного пра-вовідношення можуть застосовуватися норми, що містяться в різних джерелах права.