Міжнародний договір в системі джерел міжнародного приватного права

Відповідно до Конституції України (ст. 9), чинні міжна­родні договори України, згода на обов'язковість яких дана Верховною Радою України, є частиною національного зако­нодавства України. Закон України від 29 червня 2004 року «Про міжнародні договори України»¹ визначає міжнародний договір України як укладений у письмовій формі з інозем­ною державою або іншим суб'єктом міжнародного права, який регулюється міжнародним правом, незалежно від того, міститься договір в одному чи кількох пов'язаних між собою документах, і незалежно від його конкретного найменуван­ня (договір, угода, конвенція, пакт, протокол чи щось інше).

Більшість норм міжнародних договорів застосовують до правовідносин внаслідок трансформації, тобто перетворен­ня їх на норми внутрішньодержавного права. Способи здійснення трансформації передбачаються національним законодавством держав. Для України — це підписання, ратифікація, затвердження, прийняття, приєднання до договору. Надання згоди України на обов'язковість для неї міжнародного договору може здійснюватися й іншим шля­хом, про який домовилися сторони.

Міжнародні договори набирають чинності для України після надання нею згоди на обов'язковість міжнародного договору відповідно до Закону «Про міжнародні договори України» в порядку та строки, передбачені договором або в інший узгоджений сторонами спосіб.

Слід також ураховувати, що для міжнародних договорів не характерно набрання чинності з моменту підписання. Після підписання договору зазвичай спливає досить довгий час, протягом

Міжнародні договори України можна класифікувати за різними критеріями, зокрема:

1) за кількістю учасників

а) двосторонні;

б) багатосторонні;

в) регіональні;

2) за суб'єктом їх укладення

а) укладені УРСР як однією з республік СРСР;

б) укладені СРСР і чинні для УРСР на основі правонаступництва;

в) укладені Україною як самостійною державою.