Розвиток науки міжнародного приватного права

Міжнародне приватне право по­чинає складатися в епоху раннього середньовіччя внаслідок потреби врегулювати торговельні відносини. Такі норми містилися, зокрема, в договорах, укладених із греками 911 р. князем Олегом і 944 р. князем Ігорем, у "Руській правді", інших джерелах. Значно пізніше, з кінця середніх віків, почала формуватися практика й доктрина про колізії статутів (міс­цевих законів). Із статутних теорій і виникло колізійне право. Поступово виникала назва нового вчення — міжнародне приватне право.

Вважається, що засновниками доктрини міжнародного при­ватного права були Бартол (1314—1357, Італія), Бальд (1327— 1400, Італія), які коментували тексти римського права. В основному ці коментарі стосувалися контрактів, деліктів і заповітів.

Згодом доктрину міжнародного приватного права доповни­ли: вчення про "автономію волі" сторін, за яким сторони могли застосовувати до договорів обрані ними звичаї (Шарль Дюму-лен, 1500—1566, Франція); твердження про безумовне засто­сування закону місцезнаходження речі щодо нерухомості (Бертран д'Аржантре, 1519—1590, Франція); теорія про засто­сування територіального принципу та принципу "ввічливості" ("comitas"), яка полягає у тому, що дія іноземних законів від­бувається завдяки "міжнародній ввічливості" (Ульрік Губер, 1634-1694; Павло Вут, 1619-1667; Йоганнес Вут, 1647-1714, усі — Голландія).

У XIX ст. вказані теорії, зокрема вчення про "comitas", підтримав Джозеф Сторі (1779-1845, США). У його "Комен­тарях конфліктного праваМ83^у^5уло вюІт^т^е^ін^Чажна-родам^риваще _право'', який і донинГвикликає заперечення. Вказувалось, наприклад, що термін "міжнародне" не відобра­жає характеристики джерел цієї галузі права, які в Америці мали переважно внутрішній, міжштатний характер. Важко заперечити несправедливість цих зауважень. Водночас інші тер­міни: "конфліктне право", "колізійне право" у правовій системі США та інших країн зазвичай повністю не охоплюють пред­мета галузі.

У Росії наприкінці XIX — на початку XX ст. великою попу­лярністю користувалися праці Д. Мейєра, Н. Іванова, К. Ма-лишева, Ф. Мартенса, А. Пиленко, П. Казанського, Б. Нольде, М. Бруна. Радянський період у розвитку доктрини міжнарод­ного приватного права ознаменований творчим доробком С. Б. Крилова, І. С. Перетерського, Л. А. Лунца, М. М. Богу-славського. Українську доктрину розвивали В. М. Корецький, Г. К. Матвєєв, Ю. Г. Матвєєв, праці яких є актуальними й нині. В останнє десятиріччя проблеми уніфікації колізійних норм правових актів нашої держави досліджував А. Г. Хачатурян. Загальні питання міжнародного приватного права, пи­тання шлюбно-сімейних відносин з "іноземним елементом" та деякі інші є предметом дослідження В. І. Кисіля; проблеми іноземних інвестицій — В. М. Коссака; трудові правовідно­сини з "іноземним елементом" — А. С. Довгерта. Вітчизняна доктрина вказаної галузі права збагачена працями О. А. Підо-пригори, М. М. Сибільова, В. Л. Мусіяки. Незважаючи на чималу кількість наукових досліджень, доктрина правової системи нашої держави потребує вивчення та аналізу багатьох питань, актуальних для суверенної України.