Розділ тридцять дев'ятий, у якому Америка є Америкою

Хоч як пані Бухенбах не хотілося прощатися зі своїм мушкетером, але цирк мусив на себе заробляти. Випробовувати долю в Європі директриса більше не хотіла. Тож цирк «Бухенбах» подався за океан.

Америка вражала всім – ідеями, багатством, людьми. Все тут бігало, галасувало, змагалося.

Іван Сила тепер виступав у римському шоломі з пишним пір’ям, аби про всяк випадок убезпечити себе від випадкового удару в травмоване місце.

Його знали, впізнавали, зупиняли на вулицях, просили автограф.

Одного разу, коли Іван повертався додому, поруч загальмувало розкішне авто.

Звідти вийшов усміхнений смаглявий пан у смугастому костюмі та з вусиками‑щіточкою.

– Ви – Джон Сила. Я не помиляюся? – мовив він, пересовуючи товсту сигару з одного кутка губів у другий.

Іван кивнув головою.

– Я – містер Піцікато. Держу парі, що ви не витримаєте мого авта. Називайте будь‑яку суму, – сперся американець ногою на колесо.

– Як це не витримаю? – не зрозумів Сила.

– Я хочу переїхати вас машиною. Якщо виживете, отримаєте, скільки захочете, – він показав великі білі зуби.

Івана зачепила зарозумілість цього американського вискочки.

– П’ять тисяч, – мовив він і почав знімати піджак.

– О’кей, – Піцікато спритно скочив за кермо.

Авто загуркотіло і стала повільно наїжджати на Івана.

Тут звідкілясь взялися фотографи і затріскотіли своїми камерами.

Парубійко стиснувся у клубок м’язів, і переднім колесом авто переїхало йому через груди.

– Ех, маминих галушок би тепер! – зітхнув Іван.

Нарешті й заднє колесо переповзло через нього.

Сила встав і обтріпався від пилюки.

– Фантастика! – вигукував Піцікато, знімаючи шкіряні рукавички. Він потиснув Іванові руку і просто на капоті став виписувати чек. Усе це ретельно знімали фотографи. Вручаючи винагороду, він підняв палець догори: «Містер Піцікато – власник автомобільного заводу. Хай вам щастить, Джоне Сило!» Далі скочив в авто, у якому вже сиділи фотографи, і за ними тільки закурилося.

Наступного дня в газетах з’явилася реклама «найбезпечнішого автомобіля» зі світлинами, на яких машина переїжджає через Івана Силу.

– Ех, Америко! – зітхнув парубійко, розглядаючи часопис, який йому приніс Пандорський. – Гроші – понад усе.

Але тепер його циркова програма поповнилася ще одним «смертельним номером». Причому керувала автомобілем, набитим усіма циркачами, сама мадам Бухенбах. Від такого щастя вона мало не плакала. Адже пані Аделія нарешті теж виходила на публіку. І в неймовірних оваціях бачила більше заслугу власної вроди, ніж витривалості свого ведмедика.