Розділ п'ятий, у якому Іван Сила зустрічає поважну персону

Іван ніс останній мішок із борошном, коли прямо перед ним вигулькнув Міха Голий.

Він був одягнений трохи краще, ніж попереднього разу (себто тільки трохи краще), і мав гарний настрій.

– Привіт кращим трудівникам вокзалу! – поплескав він по плечу Івана. – Як ся маєш? Не сильно завантажують?

– Хочеш спробувати? – засопів Іван. Подвійна норма за півдня трохи його втомила.

– Не ображайся, ведмедю. Ця я так, подружньому, – Міха став зосереджено розглядати дірку на своєму черевику, доки Іван ходив за розрахунком.

– Хух! – нарешті зітхнув щасливо верховинець, вмощуючись на травичці біля знайомого.

Він ліг горілиць, заклавши руки за голову, і спостерігав за небесними баранцями, які пливли і тут, так само, як удома.

– Ти шукав мене? – удавано байдуже запитав Голий, длубаючись сухою травинкою в зубах. – Я чув, ти розбагатів. Це правда?

– Від тебе нічого не приховаєш. Ти – гірше поліції, ‑ засміявся Іван.

– Лайдаку, я – краще поліції, ‑ ображено відрізав Голий.

– Гаразд, не бурчи. Краще подивись на це, – Сила простягнув йому вчорашню візитну картку.

– Доктор Брякус, – прочитав уголос Голий. (Як не дивно, читати він умів).

– Що за холера? Ти захворів? – скривився він. – Повір мені, що дохтори тільки видурюють гроші.

– Цей пан запросив мене сьогодні в гості, ‑ не дослухав Іван.

Міха ще раз перечитав візитку, а потім рвучко схопився на ноги.

– Ну то пішли!

– Куди? – позіхнув Іван.

– У гості. Це недалеко, – почав поправляти на собі уявну краватку і такий же уявний капелюх Голий. – Тим паче, що я ще сьогодні не обідав.

– Стривай, мене ж одного кликали, – посміхнувся Іван.

– Ти ж розумієш, що я тебе не відпущу самого до дохтора… Е‑е, як там його, – тепер Голий дивився в уявне дзеркало і поправляв зачіску. (Зачіска була така сама уявна, бо назвати так те, що було на голові у Міхи, означало б завдати смертельної образи найгіршому перукареві).

– Брякус.

– От‑от, до якогось брякуса‑дрякуса. І взагалі, не ламайся, бо я персона зайнята, – це означало, що Голий до відвідин його поважності д‑ра Брякуса готовий.

Іван приречено зітхнув, солодко потягнувся і поплентався за вчорашнім злодієм, а нині вельми серйозною особою паном Мі‑ хою Голим.