Особливості управління власним і позиковим капіталом організації

Звернемо особливу увагу на формування власних інвестиційних ресурсів.Потенціал формування підприємством власних інвестиційних ресурсів пов`язаний перш за все з накопиченим власним капіталом. Певна частина власного капіталу діючого підприємства, накопиченого ним у попередні періоди, знаходиться у формі незадіяних резервних або спеціальних фондів (запасів капіталу) і при необхідності може бути прямо залучена у інвестиційний процес. Друга частина власного капіталу вже авансована в визначені види необігових коштів і обігових активів, в зв`язку зі зміною умов ефективності його використання може бути реінвестованою у нові реальні проекти або фінансові активи, які приносять реальний дохід. Власний капітал підприємства складається з: статутний капітал, пайовий, резервний капітал, нерозподілений прибуток і інші форми власного капіталу (рис. 5.2).

Рис. 5.2. Форми функціонування власного капіталу підприємства

Статутний капітал характеризує початкову суму власного капіталу підприємства, інвестовану його учасниками в формування активів на початку діяльності. Його розмір декларується статутом. Мінімальна сума статутного фонду визначається законодавчо. Пайовий капітал характеризує суму пайових вкладів членів союзів і інших підприємств, котрі передбачені установчими документами. Резервний капітал являє собою зарезервовану частину власного капіталу підприємства, яка призначена для внутрішнього страхування його господарської діяльності або для цільового використання. Нерозподілений прибуток характеризує частину прибутку підприємства, який отриманий в попередньому періоді і не використаний на споживання власниками і персоналом. Інші форми власного капіталу – додатково вкладений капітал (сума, на яку вартість реалізації емітованих акцій перевищують номінальну вартість).

Склад основних джерел формування власних інвестиційних ресурсів наведений на рис. 5.3.

Рис. 5.3. Склад основних джерел формування власних ресурсів підприємства

Політика формування власних інвестиційних ресурсів являє собою частину загальної інвестиційної стратегії підприємства, полягає у забезпеченні необхідного рівня фінансування його інвестиційної діяльності.

Тепер звернемо увагу на проблему формування позикових інвестиційних ресурсів підприємства.

Ефективна інвестиційна діяльність підприємства неможлива без постійного залучення позикових коштів. Використання позикового капіталу дозволяє істотно розширити обсяг інвестиційної діяльності підприємства, забезпечити більш ефективне використання власного капіталу, прискорити формування різних цільових фондів фінансування інвестицій, а в кінцевому рахунку — підвищити ринкову вартість підприємства.

Позиковий капітал, використовуваний підприємством, характеризує в сукупності обсяг його фінансових зобов'язань (загальну суму боргу). Ці фінансові зобов'язання в сучасній господарській практиці диференціюються так, як показано на рис.5.4.

Рис. 5.4. Форми фінансових зобов'язань підприємства,

відбиваних у його балансі

До довгострокових фінансових зобов'язань входять усі форми функціонуючого на підприємстві позикового капіталу з терміном його використання більш одного року.

До короткострокових фінансових зобов'язань входять усі форми залученого позикового капіталу з терміном його використання до одного року. Основними формами цих зобов'язань є короткострокові кредити банків і короткострокові позикові кошти, різні форми кредиторської заборгованості підприємства.

Управління залученням позикових інвестиційних ресурсів являє собою цілеспрямований процес їхнього формування з різних джерел і в різних формах відповідно до потреб підприємства в позиковому капіталі на різних етапах його розвитку.

Політика залучення позикових інвестиційнихресурсів являє собою частину загальної інвестиційної стратегії, що полягає в забезпеченні найбільш ефективних форм і умов залучення позикового капіталу з різних джерел відповідно до потреб інвестиційної діяльності підприємства.

Процес формування політики залучення підприємством позикових інвестиційних ресурсів включає ряд етапів, як розглянемо нижче.

Аналіз залучення і використання позикових інвестиційних ресурсів у попередньому періоді проводять з метою виявлення обсягу, складу і форм залучення позикових інвестиційних ресурсів підприємством, а також оцінка ефективності їхнього використання.

На першому етапі аналізу вивчається динаміка загального обсягу залучення позикових інвестиційних ресурсів у розглянутому періоді (темпи цієї динаміки зіставляються з темпами приросту суми власних інвестиційних ресурсів); динаміка обсягів інвестиційної діяльності, загальної суми активів підприємства.

На другому етапі аналізу визначаються основні форми залучення позикових інвестиційних ресурсів, аналізуються в динаміці питома вага сформованих фінансового кредиту, товарного кредиту й інших форм у загальному обсязі використання позикового капіталу.

На третьому етапі аналізу визначається співвідношення обсягів використовуваних підприємством позикових інвестиційних ресурсів за періодом їхнього залучення. У цих цілях проводиться відповідне групування використовуваного позикового капіталу за цією ознакою, вивчається динаміка співвідношення коротко- і довгострокових позикових інвестиційних ресурсів підприємства і їхня відповідність обсягу інвестованих оборотних і необоротних активів.

На четвертій стадії аналізу вивчається склад конкретних кредиторів підприємства й умови надання ними різних форм фінансового і товарного (комерційного) кредитів. Ці умови аналізуються з позицій їхньої відповідності кон'юнктурі інвестиційного і товарного ринків,

На п'ятої стадії аналізу вивчається ефективність використання позикових інвестиційних ресурсів у цілому й окремих їхніх форм на підприємстві. У цих цілях використовуються показники оборотності і рентабельності позикового капіталу, розглянуті раніше. Перша група цих показників зіставляється в процесі аналізу із середнім періодом обороту власного капіталу.

Результати проведеного аналізу є основою оцінки доцільності використання позикових інвестиційних ресурсів на підприємстві в сформованих обсягах і формах.

При визначенні граничного обсягу залучення позикових інвестиційних ресурсів максимальний обсяг цього залучення диктується двома основними умовами:

а) граничним ефектом фінансового левериджу. Оскільки обсяг власних інвестиційних ресурсів формується на попередньому етапі, загальна сума використовуваного власного капіталу може бути визначена заздалегідь. Стосовно неї розраховується коефіцієнт фінансового левериджу (коефіцієнт фінансування), при якому його ефект буде максимальним. З урахуванням суми власного капіталу в майбутньому періоді і розрахованому коефіцієнті фінансового левериджу обчислюється граничний обсяг позикових коштів, що забезпечує ефективне використання власного капіталу.

б) забезпеченням достатньої фінансової стійкості підприємства. Вона повинна оцінюватися не тільки з позицій самого підприємства, але і з позицій можливих його кредиторів, що забезпечить згодом зниження вартості залучення позикових інвестиційних ресурсів.

З урахуванням цих вимог підприємство встановлює ліміт використання позикових коштів у своїй інвестиційній діяльності.

Оцінка вартості залучення позикового капіталу з різних джерел проводиться в розрізі різних форм позикового капіталу, приваблюваного підприємством із зовнішніх і внутрішніх джерел. Результати такої оцінки є основою розробки управлінських рішень щодо вибору альтернативних джерел залучення позикових інвестиційних ресурсів, що забезпечують задоволення інвестиційних потреб підприємства.

Розрахунок потреби в обсягах коротко- і довгострокових позикових коштів ґрунтується на інвестиційних цілях їхнього використання в майбутньому періоді. На довгостроковий період (понад 1 рік) позикові інвестиційні ресурси залучаються, як правило, для розширення обсягу власних основних коштів і формування необхідного загального обсягу інвестиційних ресурсів (хоча при консервативному підході до фінансування активів позикові інвестиційні ресурси залучаються на довгостроковій основі і для забезпечення формування оборотних активів). На короткостроковий період позикові інвестиційні ресурси залучаються для всіх інших інвестиційних цілей їхнього використання.

Форми залучення позикових інвестиційних ресурсів диференціюються в розрізі фінансового кредиту; товарного (комерційного) кредиту; інших форм. Вибір форм залучення позикових інвестиційних ресурсів підприємство здійснює виходячи з цілей і специфіки своєї інвестиційної діяльності.

Склад основних кредиторів визначається формами залучення позикових інвестиційних ресурсів. Основними кредиторами підприємства є звичайно його постачальники капітальних товарів, сировини, матеріалів і т.п., з якими встановлені тривалі комерційні зв'язки, а також комерційний банк, що здійснює його розрахунково-касове обслуговування.

При формуванні ефективних умов залучення кредитів до числа найважливіших з цих умов належать: а) термін надання кредиту; б) ставка відсотка за кредит; в) умови виплати суми відсотка; г) умови виплати основної суми боргу; д) інші умови, пов'язані з одержанням кредиту.

Термін надання кредиту є однією з визначальних умов його залучення. Оптимальним вважається термін надання кредиту, протягом якого цілком реалізується ціль його залучення (наприклад, іпотечний кредит — на термін реалізації інвестиційного проекту; товарний кредит — на період повного використання сировини, матеріалів і т.п.).

Ставка відсотка закредит характеризується трьома основними параметрами: її формою, видом і розміром.

• за застосовуваними формах розрізняють процентну ставку (для нарощення суми боргу) і дисконтну ставку (для дисконтування суми боргу). Якщо розмір цих ставок однаковий, то перевага повинна бути віддана процентній ставці, тому що в цьому випадку витрати із обслуговування боргу будуть меншими.

• за застосовуваними видами розрізняють фіксовану ставку відсотка (встановлювану на весь термін кредиту) і ставку відсотка, що плаває, (з періодичним переглядом її розміру в залежності від зміни дисконтної ставки центрального банку, темпів інфляції і кон'юнктури фінансового ринку). Час, протягом якого ставка відсотка залишається незмінною, називається процентним періодом. В умовах інфляції для підприємства переважною є фіксована ставка або ставка, що плаває, з високим процентним періодом.

• розмір ставки відсотка за кредит є визначальною умовою при оцінці його вартості. За товарним кредитомі він приймається при оцінці в розмірі цінової знижки продавця за здійснення негайного розрахунку за поставлену продукцію у розрахунку на рік.

Критерієм забезпечення ефективного використання кредитів виступають показники оборотності і рентабельності позикового капіталу.

При забезпеченні своєчасних розрахунків за отриманими кредитами може заздалегідь резервуватися спеціальний зворотний фонд. Платежі із обслуговування кредитів включаються в платіжний календар і контролюються в процесі моніторингу поточної інвестиційної діяльності.

Розглянемо особливості оцінки вартості окремих елементів позикового капіталу. Різноманіття джерел і умов пропозиції позикового капіталу визначає необхідність здійснення порівняльної оцінки ефективності формування позикових інвестиційних ресурсів у розрізі окремих їхніх видів і форм. Основу такої оцінки становить визначення вартості приваблюваного позикового капіталу в розрізі окремих його елементів.

Оцінка вартості позикового капіталу має ряд особливостей, основними з який є:

а) відносна простота формування базового показника оцінки вартості. Таким базовим показником, що підлягає наступному коректуванню, є вартість обслуговування боргу у формі відсотка за кредит, купонної ставки по облігації і т.п. Цей показник прямо обговорений умовами кредитного договору, умовами емісії або інших форм контрактних зобов'язань підприємства;

б) облік у процесі оцінки вартості позикових коштів податкового коректора. Тому що виплати із обслуговування боргу (відсотків за кредит і інші форми цього обслуговування) відносяться на витрати (собівартість) продукції, вони зменшують розмір оподатковуваної бази підприємства, а відповідно знижують розмір вартості позикового капіталу на ставку податку на прибуток. Як і у формулі розрахунку ефекту фінансового левериджу податковий коректор являє собою наступний множник: (1 - Спп), де Спп — ставка податку на прибуток, виражена десятковим дробом;

в) вартість залучення позикового капіталу має високий ступінь зв'язку з рівнем кредитоспроможності підприємства, оцінюваним кредитором. Чим вище рівень кредитоспроможності підприємства за оцінкою кредитора (тобто чим вище його кредитний рейтинг на фінансовому ринку), тим нижче вартість приваблюваного цим підприємством позикового капіталу (найменша ставка відсотка за кредит у будь-якій його формі — ставка "прайм райт" — установлюється кредиторами для так званих "першокласних позичальників");

г) залучення позикового капіталу завжди зв'язано зі зворотним грошовим потоком не тільки із обслуговування боргу, але і із погашенні зобов'язання за основною сумою цього боргу. Це генерує особливі види інвестиційних ризиків, найбільш небезпечних за своїми наслідками (що приводить іноді до банкрутства підприємства).

Вартість фінансового кредиту оцінюється в розрізі двох основних джерел його надання на сучасному етапі - банківського кредиту і фінансового лізингу (принципові положення такої оцінки можуть бути використані і при залученні підприємством фінансового кредиту з інших джерел).

а) вартість банківського кредиту, незважаючи на різноманіття його видів, форм і умов, визначається на основі ставки відсотка за кредит, що формує основні витрати щодо його обслуговування. Ця ставка в процесі оцінки вимагає внесення двох уточнень: вона повинна бути збільшена на розмір інших витрат підприємства, обумовлених умовами кредитної угоди (наприклад, страхування кредиту за рахунок позичальника) і зменшена на ставку податку на прибуток з метою відображення реальних витрат підприємства.

З урахуванням цих положень вартість позикового капіталу у формі банківського кредиту оцінюється за такою формулою:

, (5.1)

де ВПК_Б — вартість позикового капіталу, приваблюваного у формі банківського кредиту, %; ПК_Б — ставка відсотка за банківський кредит, %;

Спп — ставка податку на прибуток, виражена десятковим дробом; ЗП_Б — рівень витрат із залучення банківського кредиту до його суми, виражений десятковим дробом.

б) Вартість фінансового лізингу — однієї із сучасних форм залучення фінансового кредиту — визначається на основі ставки лізингових платежів (лізингової ставки). При цьому варто враховувати, що ця ставка

включає два складові — а) поступові повернення суми основного боргу (він являє собою річну норму амортизації активу, притягнутого на умовах фінансового лізингу, відповідно до якого після його оплати він передається у власність орендарю); б) вартість безпосереднього обслуговування лізингового боргу. З урахуванням цих особливостей вартість фінансового лізингу оцінюється за такою формулою:

, (5.2)

де ВФЛ —вартість позикового капіталу, приваблюваного на умовах фінансового лізингу, %; ЛС — річна лізингова ставка, %; НА - річна норма амортизації активу, притягнутого на умовах фінансового лізингу, %; Спп - ставка податку на прибуток, виражена десятковим дробом; ЗПфл - рівень витрат із залучення активу на умовах фінансового лізингу до вартості цього активу, виражений десятковим дробом.

Управління вартістю фінансового лізингу ґрунтується на двох критеріях: а) вартість фінансового лізингу не повинна перевищувати вартості банківського кредиту, наданого на аналогічний період (інакше підприємству вигідніше одержати довгостроковий банківський кредит для покупки активу у власність); б) у процесі використання фінансового лізингу повинні бути виявлені такі пропозиції, що мінімізують його вартість.

2. Вартість позикового капіталу, приваблюваного за рахунок емісії облігацій, оцінюється на базі ставки купонного відсотка за нею, що формує суму періодичних купонних виплат. Якщо облігація продається на інших умовах, то базою оцінки виступає загальна сума дисконту за нею, виплачувана при погашенні. У першому випадку оцінка здійснюється за формулою:

(5.3)

де ВОПк — вартість позикового капіталу, приваблюваного за рахунок емісії облігацій, %; СК — ставка купонного відсотка по облігації, %; Спп - ставка податку на прибуток, виражена десятковим дробом; ЕЗо - рівень емісійних витрат стосовно обсягу емісії, виражений десятковим дробом.

В другому випадку розрахунок вартості виробляється за такою формулою:

, (5.4)

де ВОПд — вартість позикового капіталу, приваблюваного за рахунок емісії облігацій, %; Др — середньорічна сума дисконту по облігації;

Но - номінал облігації, що підлягає погашенню; ЕЗо — рівень емісійних витрат стосовно суми притягнутих за рахунок емісії коштів, виражений десятковим дробом.

Управління вартістю приваблюваного капіталу в цьому випадку зводиться до розробки відповідної емісійної політики, що забезпечує повну реалізацію емітованих облігацій на умовах, не вище середньоринкових.

4. Вартість внутрішньої кредиторської заборгованості підприємства при визначенні середньозваженої вартості капіталу враховується по нульовій ставці, тому що являє собою безкоштовне фінансування підприємства за рахунок цього виду позикового капіталу. Сума цієї заборгованості умовно прирівнюється до власного капіталу тільки при розрахунку нормативу забезпеченості підприємства власними оборотними коштами; у всіх інших випадках ця частина так званих "стійких пасивів" розглядається як короткостроково притягнутий позиковий капітал (у межах одного місяця).

З урахуванням оцінки вартості окремих складених елементів позикового капіталу і питомої ваги кожного з цих елементів у загальній його сумі може бути визначена середньозважена вартість позикових інвестиційних ресурсів підприємства