Управління дебіторською заборгованістю

Сучасний етап економічного розвитку країни характеризується значним уповільненням платіжного обороту, що викликає ріст дебіторської заборгованості на підприємствах. Тому важливим завданням фінансового менеджменту є ефективне управління дебіторською заборгованістю, спрямоване на оптимізацію загального її розміру і забезпечення своєчасної інкасації боргу. У сучасній господарській практиці дебіторська заборгованість класифікується по наступним видах (рис. 3.10).

Серед перерахованих видів найбільший обсяг дебіторської заборгованості підприємств приходиться на заборгованість покупців за відвантажену продукцію (перші три види дебіторської заборгованості). У загальній сумі дебіторської заборгованості на розрахунки з покупцями приходиться 80-90%. Тому управління дебіторською заборгованістю на підприємстві зв'язано в першу чергу з оптимізацією розміру і забезпеченням інкасації заборгованості покупців по розрахунках за реалізовану продукцію. З метою ефективного управління цією дебіторською заборгованістю на підприємствах повинна розроблятися і здійснюватися особлива фінансова політика управління дебіторською заборгованістю (або його кредитна політика стосовно покупців продукції).

Рис.3.10. Склад основних видів дебіторської заборгованості підприємства

Політика управління дебіторською заборгованістю являє собою частину загальної політики управління оборотними активами і маркетинговою політикою підприємства, спрямованої на розширення обсягу реалізації продукції і цієї заборгованості, що полягає в оптимізації загального розміру, і забезпеченні своєчасної її інкасації.

Формування політики управління дебіторською заборгованістю підприємства (або його кредитної політики стосовно покупців продукції) здійснюється за такими основними етапами.

1. Аналіз дебіторської заборгованості підприємства в попередньому періоді. Основним завданням цього аналізу є оцінка рівня і складу дебіторської заборгованості підприємства, а також ефективності інвестиційних у неї фінансових засобів. Аналіз дебіторської заборгованості по розрахунках з покупцями проводиться в розрізі товарного (комерційного) і споживчого кредиту.

На першому етапі аналізу оцінюється рівень дебіторської заборгованості підприємства і його динаміка в попередньому періоді. Оцінка цього рівня здійснюється на основі визначення коефіцієнта відволікання оборотних активів у дебіторську заборгованість, що розраховується по наступній формулі:

(3.10)

де К_ОА.дз — коефіцієнт відволікання оборотних активів у дебіторську заборгованість; ДЗ — загальна сума дебіторської заборгованості підприємства (або сума заборгованості окремо по товарному і споживчому кредиті); ОА — загальна сума оборотних активів підприємства.

На другому етапі аналізу визначаються середній період інкасації дебіторської заборгованості і кількість N оборотів у розглянутому періоді.

Середній період інкасації дебіторської заборгованості характеризує її роль у фактичній тривалості фінансового і загального операційного циклу підприємства. Цей показник розраховується за такою формулою:

, (3.11)

де ПІ_дз — середній період інкасації дебіторської заборгованості підприємства; — середній залишок дебіторської заборгованості підприємства (у цілому або окремих її видах) у розглянутому періоді; О_о — сума одноденного обороту реалізації продукції в розглянутому періоді.

Кількість оборотів дебіторської заборгованості характеризує швидкість обертання інвестованих у неї коштів протягом визначеного періоду. Цей показник розраховується по наступній формулі:

, (3.12)

де К _О.дз — кількість оборотів дебіторської заборгованості підприємства в розглянутому періоді; ОР — загальна сума обороту реалізації продукції в розглянутому періоді.

На третьому етапі аналізу оцінюється склад дебіторської заборгованості підприємства за окремими її "віковими групами", тобто за передбаченими термінами її інкасації.

На четвертому етапі аналізу докладно розглядається склад простроченої дебіторської заборгованості, виділяються сумнівна і безнадійна заборгованість. У процесі цього аналізу використовуються наступні показники: коефіцієнт прострочення дебіторської заборгованості і середній "вік" простроченої (сумнівної, безнадійної) дебіторської заборгованості.

Коефіцієнт прострочення дебіторської заборгованості розраховується по наступній формулі:

, (3.13)

де К_П.дз — коефіцієнт прострочення дебіторської заборгованості; ДЗ_пр — сума дебіторської заборгованості, неоплаченої в передбачений термін.

Середній "вік" простроченої (сумнівної, безнадійної) дебіторської заборгованості визначається по наступній формулі:

, (3.14)

де В_П.дз – середній "вік" простроченої (сумнівної, безнадійної) дебіторської заборгованості; — середній залишок дебіторської заборгованості, неоплаченої в термін (сумнівної, безнадійної), у розглянутому періоді.

На п'ятому етапі аналізу визначають суму ефекту, отриманого від інвестування коштів у дебіторську заборгованість. У цих цілях суму додаткового прибутку, отриманої від збільшення обсягу реалізації продукції за рахунок надання кредиту, зіставляють з

сумою додаткових витрат з оформлення кредиту й інкасації боргу, а також прямих фінансових утрат від неповернення боргу покупцями (безнадійна дебіторська заборгованість, списана в зв'язку з неплатоспроможністю покупців і закінченням термінів давності позову). Розрахунок цього ефекту здійснюється по наступній формулі:

(3.15)

де Е_дз — сума ефекту отриманого від інвестування коштів у дебіторську заборгованість по розрахунках з покупцями; П_дз — додатковий прибуток підприємства, отриманий від збільшення обсягу реалізації продукції за рахунок надання кредиту; ПВ_дз — поточні витрати підприємства, пов'язані з організацією кредитування покупців і інкасацією боргу; ФВ_дз — сума прямих фінансових утрат від неповернення боргу покупцями.

Поряд з абсолютною сумою ефекту в процесі цього етапу аналізу може бути визначений і відносний показник — коефіцієнт ефективності інвестування коштів у дебіторську заборгованість. Він розраховується по наступній формулі:

, (3.16)

де КЕ_дз — коефіцієнт ефективності інвестування коштів у дебіторську заборгованість по розрахунках з покупцями; Е_дз — сума ефекту, отриманого від інвестування коштів у дебіторську заборгованістьзарозрахунками з покупцями у визначеному періоді; ДЗ_рп — середній залишок дебіторської заборгованості за розрахунками з покупцями в розглянутому періоді.

Результати аналізу використовуються в процесі наступної розробки окремих параметрів кредитної політики підприємства.

2. Формування принципів кредитної політики стосовно покупців продукції. У сучасній комерційній і фінансовій практиці реалізація продукції в кредит (з відстрочкою платежу за неї) одержала широке поширення, як у нашій країні, так і в країнах з розвиненою ринковою економікою. Формування принципів кредитної політики відображає умови цієї практики і спрямовано на підвищення ефективності операційної і фінансової діяльності підприємства.

У процесі формування принципів кредитної політики стосовно покупців продукції зважуються два основних питання: а) у яких формах здійснювати реалізацію продукції в кредит; б) який тип кредитної політики варто обрати підприємству.

Форми реалізації продукції в кредит мають два різновиди - товарний (комерційний) кредит і споживчий кредит.

• Товарний (комерційний) кредит являє собою форму оптової реалізації продукції її продавцем на умовах відстрочки платежу, якщо така відстрочка перевищує звичайні терміни банківських розрахунків. Звичайно товарний (комерційний) кредит надається оптовому покупцю продукції на термін від одного до шести місяців.

• Споживчий кредит (у товарній формі) являє собою форму роздрібної реалізації товарів покупцям (фізичним особам) з відстрочкою платежу. Він надається звичайно на термін від шести місяців до двох років.

Вибір форм реалізації продукції в кредит визначається галузевою приналежністю підприємства і характером реалізованої продукції (товарів, послуг).

Тип кредитної політики характеризує принципові підходи до її здійснення з позиції співвідношення рівнів прибутковості і ризику кредитної діяльності підприємства. Розрізняють три принципових типи кредитної політики підприємства стосовно покупців продукції — консервативний, поміркований і агресивний.

• Консервативний (або твердий) тип кредитної політики підприємства спрямований на мінімізацію кредитного ризику. Така мінімізація розглядається як пріоритетна ціль в здійсненні його кредитної діяльності. Здійснюючи цей тип кредитної політики підприємство не прагне до одержання високого додаткового прибутку за рахунок розширення обсягу реалізації продукції. Механізмом реалізації політики такого типу є істотне скорочення кола покупців продукції в кредит за рахунок груп підвищеного ризику, мінімізація термінів надання кредиту і його розміру; жорсткість умов надання кредиту і підвищення його вартості; використання твердих процедур інкасації дебіторської заборгованості.

• Поміркований тип кредитної політики підприємства характеризує типові умови її здійснення відповідно до прийнятої комерційної і фінансової практики й орієнтується на середній рівень кредитного ризику при продажі продукції з відстрочкою платежу.

• Агресивний (або м'який) тип кредитної політики підприємства пріоритетною ціллю кредитної діяльності ставить максимізацію додаткового прибутку за рахунок розширення обсягу реалізації продукції в кредит, не зважаючи на високий рівень кредитного ризику, що супроводжує ці операції. Механізмом реалізації політики такого типу є поширення кредиту на більш ризиковані групи покупців продукції; збільшення періоду надання кредиту і його розміру; зниження вартості кредиту до мінімально припустимих розмірів; надання покупцям можливості пролонгації кредиту.

У процесі вибору типу кредитної політики повинні враховуватися такі основні фактори:

• сучасна комерційна і фінансова практика здійснення торгових операцій;

• загальний стан економіки, що визначає фінансові можливості покупців, рівень їхньої платоспроможності;

• сформована кон'юнктура товарного ринку, стан попиту на продукцію підприємства;

• потенційна здатність підприємства нарощувати обсяг виробництва продукції при розширенні можливостей її реалізації за рахунок надання кредиту;

• правові умови забезпечення стягнення дебіторської заборгованості;

• фінансові можливості підприємства в частині відволікання коштів у дебіторську заборгованість;

• фінансовий менталітет власників і менеджерів підприємства, їхнє відношення до рівня припустимого ризику в процесі здійснення господарської діяльності.

Визначаючи тип кредитної політики, варто мати на увазі, що твердий (консервативний) її варіант негативно впливає на ріст обсягу операційної діяльності підприємства і формування стійких комерційних зв'язків, у той час як м'який (агресивний) її варіант може викликати надмірне відволікання фінансових коштів, знизити рівень платоспроможності підприємства, викликати згодом значні витрати по стягненню боргів, а в остаточному підсумку знизити рентабельність оборотних активів і використовуваного капіталу.

3.Визначення можливої суми фінансових коштів, інвестованих у дебіторську заборгованість по товарному (комерційному) і споживчому кредитах. При розрахунку цієї суми необхідно враховувати плановані обсяги реалізації продукції в кредит; середній період надання відстрочки платежу по окремих формах кредиту; середній період прострочення платежів виходячи зі сформованої господарської практики (він визначається за результатами аналізу дебіторської заборгованості в попередньому періоді); коефіцієнт співвідношення собівартості і ціни реалізованої в кредит продукції.

Розрахунок необхідної суми фінансових коштів, інвестованих у дебіторську заборгованість, здійснюється за такою формулою:

, (3.17)

де І_дз — необхідна сума оборотного капіталу, що направляється в дебіторську заборгованість; ОР_к — запланований обсяг реалізації продукції вкредит; К_с/ц — коефіцієнт співвідношення собівартості і ціни продукції, виражений десятковим дробом; - середній період надання кредитупокупцям, у днях; - середній період прострочення платежів по наданому кредиті, у днях.

4. Формування системи кредитних умов. До складу умов входять наступні елементи:

• розмір наданого кредиту (кредитний ліміт);

• термін надання кредиту (кредитний період);

• вартість надання кредиту (система цінових знижок при здійсненні негайних розрахунків за придбану продукцію);

• система штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань покупцями.

Термін надання кредиту (кредитний період) характеризує граничний період, на який покупцю надається відстрочка платежу за реалізовану продукцію. Збільшення терміну надання кредиту стимулює обсяг реалізації продукції (за інших рівних умов), однак приводить у той же час до збільшення суми фінансових коштів, інвестованих у дебіторську заборгованість, і збільшенню тривалості фінансового і всього операційного циклу підприємства. Тому, установлюючи розмір кредитного періоду необхідно оцінювати його вплив на результати господарської діяльності підприємства в комплексі.

Розмір наданого кредиту (кредитний ліміт) характеризує максимальна межа суми заборгованості покупця по наданому товарний (комерційному) або споживчому кредиті. Його розмір установлюється з урахуванням типу здійснюваної кредитної політики (рівня прийнятного ризику), планованого обсягу реалізації продукції на умовах відстрочки платежів, середнього обсягу угод по реалізації готової продукції (при споживчому кредиті — середньої вартості реалізованих у кредит товарів), фінансового стану підприємства — кредитора й інших факторів. Кредитний ліміт диференціюється по формах наданого кредиту і видам реалізованої продукції.

Вартість надання кредиту характеризується системою цінових знижок при здійсненні негайних розрахунків за придбану продукцію. У сполученні з терміном надання кредиту така цінова знижка характеризує норму процентної ставки за наданий кредит, що розраховується для зіставлення в річному численні. Алгоритм цього розрахунку характеризується наступною формулою:

, (3.18)

де П_ск — річна норма процентної ставки за наданий кредит; ЦС_н — цінова знижка, надана покупцю при здійсненні негайного розрахунку за придбану продукцію, у %; СП_к — термін надання кредиту (кредитний період), у днях.

Встановлюючи вартість товарного (комерційного) або споживчого кредиту, необхідно мати у виді, що його розмір не повинний перевищувати рівень процентної ставки по короткостроковому фінансовий (банківському) кредиті. У противному випадку він не буде стимулювати реалізацію продукції в кредит, тому що покупцю буде вигідніше узяти короткостроковий кредит у банку (на термін, дорівнює кредитному періоду, установленому продавцем) і розрахуватися за придбану продукцію при її покупці.

Система штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань покупцями, формоване в процесі розробки кредитних умов, повинна передбачати відповідні пені, штрафи і неустойки. Розміри цих штрафних санкцій повинні цілком відшкодовувати усі фінансові втрати підприємства — кредитора (утрату доходу, інфляційні втрати, відшкодування ризику зниження рівня платоспроможності й інші).

5. Формування стандартів оцінки покупців і диференціація умов надання кредиту. В основі встановлення таких стандартів оцінки покупців лежить їхня кредитоспроможність. Кредитоспроможність покупця характеризує систему умов, що визначають його здатність залучати кредит у різних формах і в повному обсязі в передбачений термін виконувати всі зв'язані з ним фінансові зобов'язання.

6. Формування процедури інкасації дебіторської заборгованості. У складі цієї процедури повинні бути передбачені: терміни і форми попереднього і наступного нагадувань покупцям про дату платежів;

можливості й умови пролонгації боргу по наданому кредиті; умови порушення справи про банкрутство неспроможних дебіторів.

7. Забезпечення використання на підприємстві сучасних форм рефінансування дебіторської заборгованості. Розвиток ринкових відносин і інфраструктури фінансового ринку дозволяють використовувати в практиці фінансового менеджменту ряд нових форм управління дебіторською заборгованістю — її рефінансування, тобто прискорений переклад в інші форми оборотних активів підприємства: кошти і високоліквідні короткострокові цінні папери. Основними формами рефінансування дебіторської заборгованості, використовуваними в даний час, є: факторинг, облік векселів, виданих покупцями продукції, форфейтинг.

Факторинг являє собою фінансову операцію, що полягає в поступці підприємством-продавцем права одержання коштів по платіжних документах за поставлену продукцію на користь банку або спеціалізованої компанії — "фактор компанії", що приймають на себе всі кредитні ризики по інкасації боргу. За здійснення такої операції банк (фактор-компанія) стягують з підприємства-продавця визначену комісійну плату у відсотках до суми платежу. Ставки комісійної плати диференціюються з урахуванням рівня платоспроможності покупця продукції і передбачених термінів її оплати. Крім того, при проведенні такої операції банк (фактор-компанія) у термін до трьох днів здійснює кредитування підприємства-продавця у формі попередньої оплати боргових вимог по платіжних документах (звичайно в розмірі від 70 до 90% суми боргу в залежності від фактора ризику). Інші 10—30% суми боргу тимчасово депонуються банком у формі страхового резерву при його непогашенні покупцем (ця депонована частина боргу повертається підприємству-продавцю після повного погашення суми боргу покупцем).

Облік векселів, виданих покупцями продукції, являє собою фінансову операцію з їхнього продажу банку (або іншому фінансовому інституту, іншому господарюючому суб'єкту) за визначеною (дисконтною) ціною, встановлюваною в залежності від їхнього номіналу, терміну погашення й облікової вексельної ставки. Облікова вексельна ставка складається із середньої депозитної ставки, ставки комісійної винагороди, а також рівня премії за ризик при сумнівній платоспроможності векселедавця. Зазначена операція може бути здійснена тільки з перекладним векселем.

Облікова (дисконтна) ціна векселя визначається по наступній формулі:

, (3.19)

де УЦ_в — облікова (дисконтна) ціна векселя на момент його продажу (обліку банком); НС — номінальна сума векселя, що підлягає погашенню векселедавцем у передбачений у ньому термін; Д — кількість днів від моменту продажу (обліку) векселя до моменту його погашення векселедавцем; УС_в — річна облікова вексельна ставка, по якій здійснюється дисконтування суми векселя, %.

Форфейтинг являє собою фінансову операцію по рефінансуванню дебіторської заборгованості за експортним товарним (комерційним) кредитом шляхом передачі (індосаменту) перекладного векселя на користь банку (факторинговой компанії) зі сплатою останньому комісійної винагороди. Банк (факторинговая компанія) бере на себе зобов'язання із фінансування експортної операції шляхом виплати за врахованим векселем, що гарантується наданням авалю банку країни імпортера. У результаті форфетування заборгованість покупця по товарному (комерційному) кредиті трансформується в заборгованість фінансову на користь банку). По своїй суті форфейтинг поєднує в собі елементи факторингу (який підприємства-експортери застосовують у випадку високого кредитного ризику) і обліку векселів (з їх індосаментом тільки на користь банку). Форфейтинг використовується при здійсненні довгострокових (багаторічних) експортних постачань і дозволяє експортеру негайно діставати грошові кошти шляхом обліку векселів. Однак його недоліком є висока вартість, тому підприємству-експортеру варто проконсультуватися з банком (факторинговою компанією) ще до початку переговорів з іноземним імпортером продукції, щоб мати можливість виключити витрати за форфейтинговою операцією у вартість контракту.

8. Побудова ефективних систем контролю за рухом і своєчасною інкасацією дебіторської заборгованості. Такий контроль організується в рамках побудови загальної системи фінансового контролю на підприємстві як самостійний його блок. Одним з видів таких систем є "Система АВС" щодо портфеля дебіторської заборгованості підприємства. У категорію "А" включаються при цьому найбільш великі і сумнівні види дебіторської заборгованості (так називані "проблемні кредити"); у категорію "В"— кредити середніх розмірів; у категорію "С" — інші види дебіторської заборгованості, що не справляють серйозного впливу на результати фінансової діяльності підприємства.

Критерієм оптимальності розробленої і здійснюваної кредитної політики будь-якого типу і за будь-якими формами наданого кредиту, а відповідно і середнього розміру дебіторської заборгованості по розрахунках з покупцями за реалізовану їм продукцію, виступає наступна умова:

, (3.20)

де ДЗ_о — оптимальний розмір дебіторської заборгованості підприємства при нормальному його фінансовому стані; ОП_др — додатковий операційний прибуток, одержуваний підприємством від збільшення продажу продукції в кредит; ОЗ_дз - додаткові операційні витрати підприємства по обслуговуванню дебіторської заборгованості; ПК_дз — розмір утрат коштів, інвестованих у дебіторську заборгованість, через несумлінність (неплатоспроможності) покупців.