Макроекономічні чинники впливу на формування бюджетних прогнозів та їх характеристика

Важливою передумовою для розробки оптимальної моделі бюджетної політики та ефективності механізму її реалізації є необхідність врахування зовнішніх та внутрішніх чинників.

Зовнішні чинники бюджетної політики:

1. залежність держави від економічних відносин з іншими державами щодо поставок палива, сировини, матеріалів;

2. обмін технологіями;

3. експортні можливості самої держави;

4. інтеграція держави зі світовими системами.

Внутрішні фактори бюджетної політики:

1. економічні – пов’язані з макроекономічними процесами, які відбуваються у сфері соціального виробництва;

2. соціальні – пов’язані з особливостями відтворення робочої сили і населення країни в цілому;

3. політичні – пов’язані з забезпеченням обороноздатності країни, підтримкою внутрішнього правопорядку, зміцнення законодавчої і виконавчої влади.

За умови стабільності економіки об’єктивно існує висока передбачуваність економічних показників на короткостроковий період, що є достатнім для планування щорічного балансу.

У разі коли економіка не стабільна об’єктивно зменшується вірогідність бюджетного прогнозування зокрема, та економічних параметрів взагалі.

Помилки в прогнозуванні соціально-економічного розвитку, недооцінка наслідків негативних процесів в економіці прирікають бюджетне планування на невдачу.

Як відомо, за основу формування бюджету приймається розрахунок річного обсягу ВВП.

Контрольні показники бюджетної політики:

· відносні показники (обсяг державного боргу, державних позик, надходжень, видатків);

· абсолютні показники (планові цифри, які мають грошовий вираз);

· номінальні показники(темпи змін обсягу видатків або зростання величини контрольних цифр).

Оскільки прогнози надходжень ґрунтуються на багатьох змінних і невизначених величинах, вони завжди будуть деякою мірою неточними.

Внутрішньо властивою особливістю функціонування ринкової економіки є наявність у ній тенденції до встановлення макроекономічної стабільності, тобто певної рівноваги сукупного попиту і пропозиції. Ця закономірність знаходить свій прояв у відповідних макроекономічних параметрах, які мають корелюватись між собою. Ці параметри відображають взаємодію та взаємозалежність розвитку реальних економічних та фінансових процесів і умовно можуть бути розділені на дві групи.

До першої належать загальноекономічні показники, головними з яких є: валовий внутрішній продукт (ВВП) і валовий національний продукт (ВНП), валові інвестиції та валові заощадження, сальдо платіжного та торговельного балансів, показники зайнятості та рівня безробіття.

До другої групи відносять монетарні і фінансові показники, основними з яких є: величина грошової маси та її структура, інфляція і курс національної валюти, облікова ставка центрального банку і процентні ставки за кредитами комерційних банків, бюджетний дефіцит і величина державного внутрішнього та зовнішнього боргу.

Розглянута сукупність параметрів макроекономічної стабілізації дає підстави для виділення двох її складових: суто макроекономічної та макрофінансової. Такий поділ створює передумови для детального і глибокого макроекономічного аналізу. Він дає змогу розділити і класифікувати параметри, а отже й оцінку досягнутих результатів.

Між макроекономічною і макрофінансовою стабільністю існує тісний взаємозв’язок. Загальна макроекономічна стабільність передбачає стабільність і врівноваженість обох складових. Недоцільно досягати економічного зростання за рахунок виснаження фінансової системи, оскільки це рано чи пізно спричинить кризу. Але безглуздо і на межі можливого підтримувати макрофінансову стабільність, якщо це або негативно відображається на економіці, або не дає позитивних результатів. Реальна стабільність можлива тільки за умови її досягнення в обох напрямах. Звісна річ, як страте­гічна політика може проводитись поетапна стабілізація. Причому вона може йти як від економіки до фінансів, так і навпаки. Однак визначальним чинником все ж є стабілізація економічної системи.

По-перше, вона є базовою, адже основа основ життєдіяльності суспільства — виробництво. Фінанси являють собою швидше засіб досягнення такої стабілізації, її передумову.

По-друге, тільки макроекономічна стабілізація створює надійну базу для макрофінансової стабільності. Макрофінансова стабілізація за умов спаду виробництва є штучною і тимчасовою, тому що вона не має надійної опори.

По-третє, макрофінансова стабілізація може бути досягнута і на низькому рівні фінансового забезпечення, яке проявляється в обмежених доходах юридичних і фізичних осіб. За таких умов не може бути і мови про макроекономічну стабільність.

Оцінюючи за зазначеними показниками макроекономічну ситуацію в країні, необхідно враховувати, що вони відображають як відповідні економічні та фінансові параметри, так і взаємний вплив цих показників. Так, обсяги і темпи зростання ВВП, з одного боку, визначають фінансові можливості країни, а відтак прямо впливають на стан національної валюти і бюджету держави. Але, з іншого боку, найважливішою передумовою розвитку економіки є достатній фінансовий потенціал та відповідні інвестиції у її розвиток, у тому числі й за рахунок державного дефіцитного фінансування, яке спричиняє, як правило, інфляцію. Намагання за будь-яку ціну досягти стабільності національної грошової одиниці, у тому числі за рахунок стримування зростання грошової маси обмеженням доходів громадян, веде до скорочення заощаджень і, відповідно, інвестицій в економіку, хоча, безумовно, стабільна валюта сприяє розвитку економіки. Крім того, окремі показники мають різну, іноді протилежну, спрямованість. Так, зменшення бюджетного дефіциту і державного боргу можуть за певних умов скоротити державні інвестиції і, відповідно, спричинити підвищення рівня безробіття. Тому макроекономічна стабільність характеризується врівноваженістю й збалансованістю усіх параметрів. За умови, коли навіть один показник істотно відхиляється від нормального стану, немає підстав для визнання загальної макроекономічної стабільності. Адже, якщо в даний час він і не спричиняє загострення економічної ситуації, то може значно її погіршити в майбутньому.

Всі показники, що характеризують макроекономічну і макрофінансову стабільність, є дуже важливими. Водночас серед них виділяються основні, тобто такі, що відображають базові параметри стабільності. Серед економічних показників такими є ВНП (ВВП) і рівень безробіття, а серед фінансових — інфляція та бюджетний дефіцит. Інші показники чи являють собою їх доповнення, чи є похідними від них. Так, показник валових інвестицій безпосередньо впливає на стан економіки, забезпечуючи зростання ВВП і сприяючи зайнятості населення. Величина державного боргу (зовнішнього і внутрішнього) багато в чому є похідною від бюджетного дефіциту. Валютний курс значною мірою залежить від стану національної валюти, який характеризується рівнем інфляції. Тому, характеризуючи параметри загальної макроекономічної стабільності, слід насамперед оцінювати саме ці основні показники.

Параметри макроекономічної і макрофінансової стабільності можуть відображатись в абсолютних та відносних показниках. До абсолютних відносять обсяг виробленого ВНП (ВВП), чисельність безробітних, обсяг грошової маси, суму бюджетного дефіциту і державного боргу тощо. Однак за цими показниками дати оцінку стану економіки та фінансів досить складно. Тому в макроекономічному аналізі використовують насамперед відносні показники, які, у свою чергу, поділяються на дві групи — середні та динаміки. Середні показники дають можливість оцінити і порівняти макроекономічні параметри розвитку, показники динаміки — оцінити тенденції розвитку країни.

Показники обсягу, рівня та динаміки ВНП (ВВП) є головними в макроекономічному аналізі. Водночас їх оцінку слід проводити у взаємозв’язку з показниками зайнятості та інфляції. Збалансованість та наближеність за параметрами один до одного економічних показників розвитку країни — це одне з центральних завдань, що стоїть перед урядом у процесі реалізації політики макроекономічної стабілізації і зростання. Уся складність цього завдання полягає в тому, щоб завдяки держав­ному регулюванню постійно тримати на належному, тобто збалансованому, рівні темпи економічного зростання, величину зайнятості робочої сили і відповідно середньозважений показник безробіття, а також темпи інфляції. Адже якщо, наприклад, інфляція набуває досить високих темпів, то — як наслідок — падає купівельна спроможність грошової одиниці, знижується валютний курс, погіршується стан платіжного балансу. В умовах високої інфляції дезорганізується процес виробництва, згортається інвестиційна діяльність, погіршується матеріальне становище широких верств населення, скорочується сукупний попит, врешті-решт економіка вповзає в депресію.

Намагаючись вийти з цієї фази економічного циклу, уряди використовують різні регулюючі засоби, зокрема вдаються до політики стимулювання сукупного попиту як через механізм державних фінансів, насамперед, відповідну фіскальну політику, так і через здешевлення кредитів, що надаються комерційними банками. У сфері зовнішньоекономічної діяльності вони намагаються всіляко сприяти стимулюванню товарного експорту і в такий спосіб активізувати дію зовнішніх факторів виробництва. Таким чином, прагнучи збалансувати економічну систему, уряди країн з розвиненою ринковою економікою щоразу мусять вирішувати досить складне і суперечливе завдання: вони повинні знайти ту «золоту середину», за якої досягалися б помірні темпи зростання цін, існувала б «зважена», або, як її ще називають, «природна» норма безробіття та позитивна економічна динаміка. Крім того, в умовах глибокого розвитку глобалізації світової економіки основні макроекономічні показники більшою чи меншою мірою мають корелюватися не лише між собою всередині економічної системи, а й з середньозваженими економічними параметрами інших країн. А відтак уряди, насамперед найбільш розвинених країн, особливо тих, що відіграють роль «локомотива» розвитку усієї світової економіки, повинні тримати в полі зору означені вище головні макроекономічні показники.

Одним з таких показників, як уже згадувалося, є показник кількості безробітних. Безробіття завжди було і лишається однією з найгостріших проблем ринкової економіки. Серед фінансових параметрів основним показником макроекономічної стабільності чи, навпаки, нестабільності є динаміка індексу цін або інфляція. Економічний ландшафт кожної країни значною мірою визначається розмірами інфляції. Чим вищі темпи інфляції, тим більша макроекономічна нестабільність, і насамперед нестабільність національної валюти як фундаментального інструменту функціонування будь-якої ринкової економіки і фінансової системи. І навпаки, чим нижчий рівень інфляції, тим вищою є макроекономічна стабільність, тим ефек­тивніше функціонує грошово-кредитна та фінансова система.

Інфляція — це складний, багатофакторний феномен, який проявляється у зростанні цін на товари та послуги. Як процес кумулятивного зростання цін вона глибоко вражає економіку будь-якої країни. Особливо руйнівного характеру набуває розвиток інфляції в країнах, що трансформуються. В усіх цих країнах в процесі економічних реформ відбувалася лібералізація цін, яка була пов’язана з усуненням значною мірою держав­ного контролю над ними. А відтак першим, досить «шокуючим» результатом лібералізації цін було стрибкоподібне та фронтальне їх підвищення. Інфляційний процес на початковому етапі економічних реформ підштовхувався товарним дефіцитом, який був успадкований від адміністративно-командної системи. Тому в процесі лібералізації цін у країнах з перехідною економікою відбувалося потворне переплетіння різних факторів розвитку та стимулювання інфляції: «інфляції попиту» та «грошової інфляції». Ці типи інфляції, злившись в єдиний могутній інфляційний процес, певною мірою дезорганізували, деформували, спотворили та виснажили економіку.

Антиінфляційна політика в будь-якій країні, як з розвиненими ринковими відносинами, так і в країнах з перехідною економікою, має бути науково обґрунтованою, всебічно зваженою, а отже, максимально ефективною. Адже, як вже наголошувалося, чим вищі темпи інфляції, тим більша макроекономічна нестабільність у країні, і, навпаки, однією з важливих ознак економічної і соціальної стабільності є відсутність інфляції чи її незначний рівень.

Хоча інфляція — це багатофакторне явище, все ж одним з головних і визначальних її чинників є бюджетний дефіцит. І хоча взаємозв’язок інфляції і бюджетного дефіциту доволі складний, можна стверджувати, що саме дефіцит значною мірою обумовлює інфляцію. Вплив інфляції на стан бюджету загалом теж негативний. Однак за певної фінансової політики його можна значно обмежити, встановивши приблизно однаковий вплив інфляції як на видатки, так і на доходи бюджету.

Дефіцит бюджету держави — досить багатопланове і неоднозначне явище, яке завжди вимагає детального дослідження. Його розміри визначаються двома чинниками. По-перше, це об’єктивне співвідношення видатків і доходів, що характеризує рівень збалансованості потреб і можливостей. По-друге, це суб’єктивний, обліковий підхід до визначення розмірів бюджетного дефіциту. У зв’язку з цим виникає питання про визначення самого поняття «бюджетний дефіцит». Можна навести численні приклади визначення бюджетного дефіциту як різниці між видатками і доходами.

З погляду формування дохідної бази бюджету його доходи поділяються на дві групи: постійні і поворотні. Держава, як і суб’єкти підприємницької діяльності, може користуватись власними і позиковими коштами. Власні кошти — це ті доходи, що безпосередньо надійшли їй у постійне користування від державного сектору чи у результаті податкового перерозподілу ВВП. Позикові кошти мають обумовлені терміни їх використання. Під бюджетним дефіцитом, незалежно від того, як його визначають, розуміють перевищення видатків над власними доходами держави, що надійшли на постійній основі.

Важливу роль у макроекономічному аналізі відіграє показник державного боргу. Як і всі інші, він не має і не може мати однозначної оцінки. Залучення державою позикових коштів на фінансування потреб економічного зростання і підтримання соціальної стабільності дає змогу прискорити вирішення певних завдань фінансової політики. Власне, це фінансування за рахунок майбутніх доходів, яке, крім того, створює і передумови для зростання ВВП. Але водночас накопичення значного державного боргу може стати критичним дестабілізуючим чинником у суспільстві.

В цілому, як бачимо, існують досить точні показники, які відображають головні макроекономічні параметри. За їх допомогою ми можемо як об’єктивно оцінити макроекономічну та макрофінансову ситуацію, так і активно впливати на неї. Водночас переважна більшість цих показників мають, як було показано раніше, дуалістичний характер. Саме це пояснює, чому одні й ті самі досягнуті параметри можуть по-різному, іноді прямо протилежно, оцінюватись науковцями, політиками і широкими верствами населення або різними політичними силами. У цьому, власне, і полягає складність реалізації економічної та фінансової політики держави та її макроекономічної оцінки.

Тема 5. Організаційно-правові основи бюджетного планування і прогнозування в Україні

1. Зміст і структура бюджетного процесу. Бюджетний регламент.

2. Визначення бюджетної політики на наступний бюджетний період.

3. Правова регламентація бюджетного планування в Україні.

4. Організація бюджетного планування в Україні на сучасному етапі.