Конспект лекцій курсу

«Бюджетне планування та прогнозування»

Тема 1. Необхідність, зміст і завдання бюджетного планування та прогнозування

1. Сутність, значення та поняття бюджетного планування і прогнозування.

2. Завдання бюджетного планування і прогнозування.

3. Об'єкти та суб'єкти бюджетного планування і прогнозування.

1. Сутність, значення та поняття бюджетного планування і прогнозування.

На етапі посткризової трансформації соціально-економічної системи України виникає необхідність координації дій органів влади та узгодження пріоритетів стратегії державної політики з бюджетним процесом не лише у середньостроковому, але й у довгостроковому періоді, з метою сприяння досягненню загально визначених цілей сталого розвитку економіки, підвищенню якості надання соціальних послуг, посиленню соціального захисту громадян, забезпеченню цінової стабільності, скороченню дефіциту бюджету та державного боргу тощо.

Необхідність переходу до довгострокового бюджетного прогнозування виникла через існування загрози стійкості бюджету в умовах несприятливих довгострокових тенденцій. Довгострокове прогнозування дає можливість розробки пріоритетних завдань, оцінки необхідних ресурсів для їх реалізації та визначення можливих джерел фінансування, що дозволяє відійти від інерційного підходу, коли бюджетні асигнування розподіляються на основі індексування тенденцій попередніх років.

Основним джерелом фінансових ресурсів держави є державний бюджет, тому особливого значення в сучасних реаліях набуває узгодження бюджетної політики з макроекономічними проблемами, як поточними, так і транспортованими в майбутнє, та розробці на цій основі бюджетної стратегії, орієнтованої на сталий розвиток країни.

У загальному вигляді, стратегія – це мистецтво керувати соціально-економічними процесами, визначення головного напряму у досягненні кінцевого результату. Тому бюджетна стратегія держави повинна забезпечувати передбачуваність реакцій бюджетної системи на виклики і можливості, які можуть виникати у рамках різних варіантів розвитку світової економіки, передбачати превентивне застосування адекватного набору заходів при негативній дії зовнішніх і внутрішніх економічних чинників.

В сучасних умовах відсутнє єдине усталене визначення поняття «бюджетна стратегія». Існуючі формулювання цього поняття відображають лише окремі аспекти бюджетної стратегії і не можуть претендувати на її однозначне та виключне трактування. Бюджетна стратегія як дефініція розглядається під різним кутом окремими науковцями, і зокрема: досить часто бюджетну стратегію ототожнюють зі стратегічним плануванням бюджетної політики; інші вважають, що бюджетна стратегія реалізується шляхом бюджетного прогнозування та бюджетного програмування. В цьому контексті доцільно дослідити відмінності між поняттями «планування» та «прогнозування».

Так, М.Л. Архіпцева вважає, що планування – це розробка планів, що визначають майбутній стан економічної системи, шляхів, способів і засобів його досягнення. М. Шаккум дає таке визначення планування: це проекція в майбутнє для досягнення поставленої мети за певних умов і можливостей. Щодо трактування категорії «прогнозування», то О.Д. Василик вважає, що головна функція прогнозу – наукове передбачення. Як наукове передбачення, прогнозування дає змогу, по-перше, одержати картину майбутнього стану будь-якого явища і, по-друге, обґрунтувати шляхи переходу від сьогоднішнього стану явища до майбутнього. Б.І. Герасимов дає наступне визначення прогнозування: це комплекс аргументованих припущень відносно майбутніх параметрів економічної системи. В.В. Белоусов визначає прогнозування як напрям, заснований на системі встановлення причинно-наслідкових зв'язків і закономірностей виявлення станів і вірогідних шляхів розвитку явищ і процесів.

Як видно із наведених визначень, основна відмінність між плануванням і прогнозуванням полягає у цільовому характері змін, що очікуються, останнього, орієнтованих на визначений результат (цілі). Якщо планування більшою мірою націлене на досягнення певних показників, то прогнозування передбачає отримання певних імовірнісних значень, використання яких сприяє підвищенню обґрунтованості постановки завдань, визначення пріоритетів.

Вважаємо, що бюджетна стратегія базується на бюджетному прогнозуванні, яке можна трактувати, як діяльність органів влади стосовно побудови імовірнісної моделі зміни показників дохідної і витратної частини бюджету на підставі аналізу тенденцій соціально-економічного розвитку держави, моделювання і надання обґрунтованого висновку (пропозицій).

З метою узагальнення підходів до визначення категорії «бюджетна стратегія» з точки зору її сутності, змісту та організаційно-правової складової, звернемося наукових праць відомих українських вчених та практиків.

Один із засновників української фінансової наукової школи О.Д. Василик під бюджетною стратегією розуміє довготривалий курс бюджетної політики, розрахований на перспективу, що передбачає вирішення глобальних завдань, визначених економічною стратегією. При такому підході до розкриття сутності категорії робиться акцент на тому, що бюджетна стратегія – це перспективний курс бюджетної політики, спрямований на вирішення широкомасштабних стратегічних завдань.

Видатні вчені С.І. Юрій та В.М. Федосов вважають, що бюджетна стратегія – це тривалий курс бюджетної політики, розрахований на перспективу, що передбачає вирішення глобальних завдань, визначених економічною стратегією. Такий курс передбачає прогнозування світових тенденцій розвитку бюджетного механізму, формування концепції створення і використання бюджетних ресурсів, окреслення принципів організації бюджетних відносин. Бюджетна стратегія має бути складовою економічної стратегії і корелювати з політичною, соціальною, гуманітарною, військовою та іншими стратегіями держави.

Аналогічну точку зору має В.Г. Дем’янишин, який розглядає бюджетну стратегію, як цілісну систему дій держави, спрямовану на реалізацію мети, завдань та пріоритетів довготривалого курсу бюджетної політики, розрахованого на тривалу перспективу, що передбачає вирішення глобальних завдань, визначених економічною стратегією.

Підтримує позицію попередніх дослідників Л. В. Лисяк, яка зазначає, що стратегія бюджетної політики регулювання соціально-економічного розвитку виступає в єдності, тобто фактично складовою, із соціально-економічною стратегією й тактикою, спрямованою на розвиток суспільства. Разом із тим вчена звертає увагу на те, що бюджетна стратегія пов’язана з узгодженням соціально-економічних і фінансових цілей.

В.Д. Лагутін розглядає стратегію з позицій інституціоналізму, зокрема він вважає, що стратегія – це довгостроковий план, який інтегрує головні цілі різних владних інституцій у єдине ціле. Стратегія в цьому разі має включати в себе: основні сфери координації; найістотніші механізми реалізації політики; засоби й інструменти основних дій, спрямованих на досягнення поставлених цілей.

З державницьких позицій трактує сутність бюджетної стратегії С.О. Рибак, зокрема він вважає, що бюджетна стратегія являє собою виважений комплекс методів і дій органів влади з управління бюджетним процесом у русі загальної політики, спрямованої на виконання певних завдань економічного і соціального розвитку. Цей комплекс має сприяти піднесенню економіки, створенню умов для залучення інвестицій, ужиттю протекціоністських заходів щодо вітчизняного товаровиробника. Сутність бюджетної стратегії полягає в тому, щоб забезпечити фінансову та соціальну стабільність у країні в найближчій і віддаленій перспективі.

І.О. Лютий наводить не тільки трактування змісту категорії «бюджетна стратегія», але й робить класифікацію інструментів її реалізації. Зокрема професор І.О. Лютий визначає бюджетну стратегію за змістом як науково обґрунтовану динаміку показників бюджету в довгостроковому періоді, що дає змогу спрогнозувати й досягти визначеної на період 5–7 років динаміки показників щорічних бюджетів, а отже й забезпечити стабільність бюджетного супроводження пріоритетів соціально-економічного розвитку країни. При цьому інструменти механізму реалізації поділяються ним на адміністративно-правові й економічні. Адміністративно-правові пов’язані з нормами, що встановлюють та регламентують перерозподіл грошових доходів громадян і суб’єктів підприємницької діяльності, а також фінансування видатків через бюджетний механізм. Використання економічних інструментів пов’язане з динамікою макроекономічної ситуації, адаптацією бюджетної політики держави до тенденцій і закономірностей її розвитку. Економічними інструментами бюджетної стратегії є 1) оптимізація структури доходів бюджету; 2) оптимізація структури видатків бюджету; 3) зміна політики міжбюджетних відносин; 4) дефіцит бюджету та державний кредит.

В.А. Копиловим також надає розширене трактування категорії «бюджетна стратегія» із зазначенням всіх складових елементів цієї дефініції. Що стосується визначення бюджетної стратегії за формою, то можна погодитися з В.А. Копиловим, що бюджетна стратегія економічного зростання – це система взаємоузгоджених стратегічних бюджетних цілей, які відбивають довгострокові національні пріоритети, встановлені правила, принципи, критерії, процедури, алгоритми й технології бюджетного регулювання для оптимального вибору (з усіх можливих) та прийняття органами державної влади, що мають відповідну компетенцію, обґрунтованих стратегічних і поточних політико-економічних, організаційно-інституційних і оперативно-управлінських рішень із питань бюджетно-податкового регулювання, відповідно до яких конкретизуються, нормативно закріплюються та поетапно реалізуються похідні цілі бюджетного планування і програмування, формуються доходи й видатки державного бюджету, бюджетні ресурси економічного зростання для фінансового забезпечення (за існуючих і потенціальних обмеженнях та ризиках) переходу від нинішнього стану національної економіки до її бажаного майбутнього стану в середньо- й довгостроковому періодах.

Російський вчений В.В. Кліманов наводить наступне трактування сутності бюджетної стратегії. Зокрема він вважає, що власне бюджетна стратегія підрозділяється за своєю суттю на три складові частини: стратегію по прибутках, стратегію по витратах і стратегію управління боргом. Стратегічні напрями прибуткової політики включають вдосконалення оподаткування, адміністрування податкових і неподаткових прибутків, а також міжбюджетних відносин. Стратегічні напрями політики у сфері витрат бюджету можуть групуватися за сценаріями, за напрямами діяльності, за окремими галузями економіки і соціальної сфери регіону (міста) і тому подібне, тобто наприклад, напрями політики у сфері витрат на охорону здоров'я або освіту; перспективні питання оплати праці у бюджетній сфері; бюджетні інвестиції; напрями підвищення ефективності бюджетних витрат.

Погоджуючись зі всіма трактуваннями категорії «бюджетна стратегія», розуміючи, що кожний із наукових підходів розкриває нову грань цієї дефініції, вважаємо, що бюджетна стратегія держави може бути визначена як процес співвідношення цілей і засобів для забезпечення реалізації довгострокової бюджетної політики на визначений термін і у конкретній країні для вирішення глобальних завдань соціально-економічного розвитку. Саме вибір цілей, пов'язаних із задоволенням соціально-економічних потреб суспільства, і ранжирування їх відповідно до пріоритетів складають головний зміст бюджетної стратегії.

2. Завдання бюджетного планування і прогнозування.

Щодо визначення складових бюджетної стратегії, то В.Г. Дем’янишин пропонує такі, як:

- можливість бюджетної системи (визначення реалістичності завдань і відповідності наявних ресурсів);

- врахування та встановлення особливостей внутрішніх і зовнішніх зв’язків між елементами системи (визначення дійсних причинно-наслідкових зв’язків і резервів);

- визначення наявних загроз здійсненню бюджетної стратегії та об’єктивних обмежень.

В.В. Кліманов пропонує при складанні довгострокової бюджетної стратегії включати наступні положення (складові):

- підтримка збалансованості бюджету;

- встановлення чітких орієнтирів для підготовки проектів бюджетів на конкретні роки, забезпечення спадкоємності бюджетних пріоритетів;

- оцінку реальних бюджетних можливостей для встановлення витрат за пріоритетними напрямами (на освіту, охорону здоров'я, розвиток соціальної та інженерної інфраструктури та ін.);

- встановлення «бар'єрів» для необґрунтованих пропозицій щодо збільшення витрат, що загрожують економічної стабільності.

Як бачимо, головна відмінність у наведених підходах до визначення складових елементів бюджетної стратегії полягає у передбаченні «бар’єрів» для необґрунтованих пропозицій щодо збільшення витрат (у нашому варіанті – встановлення граничних меж видатків за основними напрямами). Вважаємо, що наявність таких обмежень є необхідною складовою бюджетної стратегії, як запобіжний захід від непередбачених витрат, що загрожують реалізації цілей затвердженої стратегії та стабільності державних фінансів в цілому.

Проте закріплену в бюджетній стратегії структуру видатків не можна розцінювати як остаточний план видатків на визначений період, оскільки щорічна процедура прийняття бюджету дозволяє корегувати затверджені показники залежно від поточної соціально-економічної ситуації в країні у межах дозволеного «коридору» – відносного показника відхилення від затвердженого значення, перевищення якого може призвести до несприятливих тенденцій та загрозі бюджетній стабільності. В цьому контексті мова може йти про проведення, так званого, «бюджетного маневру» – зміні пріоритетів у фінансуванні витрат державного бюджету. Головне призначення бюджетного маневру полягає у досягненні більшої збалансованості видатків під час реалізації завдань підтримки стабільності у короткостроковому періоді та фінансовим забезпеченням стратегічних цілей розвитку держави.

Якщо бюджетна стратегія не забезпечує досягнення запланованих результатів, це перша серйозна ознака того, що настав час переглянути її пріоритети та механізми реалізації. Якщо немає стратегії, то немає і способу визначити, які дії і рішення уряду сприяють досягненню бажаних результатів, а які ведуть в помилковому напрямі і тільки розпорошують державні фінансові ресурси.

Запровадження у бюджетному процесі довгострокового бюджетного планування пов'язано з необхідністю врахування довгострокових ефектів від рішень, що приймаються сьогодні, зокрема, в сфері оподаткування і витратних зобов'язань, та впливу довгострокових зовнішніх чинників (соціальних, демографічних, економічних), а також можливості реалізації пріоритетних завдань програми соціально-економічного розвитку країни.

Продовження часових горизонтів бюджетного планування на довгострокову перспективу пов’язано з необхідністю узгодження бюджетних зобов’язань з новими законами, які приймає парламент. У посткризовий період розвитку економіки уряд взяв на себе багато додаткових витратних зобов’язань, пов’язаних із фінансуванням соціальної сфери та підтримки вітчизняних товаровиробників, однак доходна частина бюджету неспроможна їх профінансувати без додаткових запозичень або підвищення податкового навантаження.

Сьогодні в Україні запроваджено середньострокове бюджетне планування – один із ключових пріоритетів реформування державних фінансів відповідно до Програми економічних реформ на 2010-2014 роки «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава». Прогноз Державного бюджету України на 2013-2014 рр. – це перший документ, який розроблений Міністерством фінансів України на новій основі та схвалений постановою Кабінету Міністрів України від 5 квітня 2012 р. №318. Однак необхідно зазначити, що розробка даного Прогнозу здійснювалася в умовах відсутності затвердженої державної програми соціально-економічного розвитку України на середньострокову чи довготривалу перспективу (стратегії соціально-економічного розвитку), що може негативно вплинути на точність прогнозування індикативних показників.

Наступний крок – перехід до довгострокового бюджетного планування – розробки бюджетної стратегії. Однак на сьогодні нормативно-правова база України не містить окремого документу, який би регулював питання запровадження стратегії у бюджетному процесі. При цьому стратегічні планові документи мають бути узгоджені за цілями на державному і місцевих рівнях. Необхідно також здійснювати синхронізацію документів за часом – на довгострокову, середньострокову і короткострокову перспективу.

Як зазначає В.А. Копилов, сьогодні Україні не вистачає стратегічного бачення бюджетного процесу, що дало б змогу краще прогнозувати й узгоджувати бюджетні ресурси згідно із середньо- й довгостроковими державними пріоритетами. При цьому стратегічне планування доходів і видатків державного бюджету повинно бути адекватно відображено в щорічних бюджетних процесах.

Запровадження у бюджетному процесі процедури розробки бюджетної стратегії та необхідності її законодавчого закріплення і регламентації не є ноу-хау України. Такий інструмент державного регулювання економіки, як система стратегічного планування, ще у XX столітті допоміг низці країн якісно змінити соціально-економічну ситуацію, зокрема, у США протягом 30-40-х років, Німеччині, Франції та Італії у 50-60-і роки, Південній Кореї у 70-80-і роки, Китаї у 80-90-і роки XX століття. Наявність законодавчо визначеної бюджетної стратегії дозволяє усунути багатовекторність пріоритетів розвитку держави, збалансувати фінансові надходження і видатки, створити дієвий механізм концентрації ресурсів для вирішення середньострокових і довгострокових завдань. Стратегічне планування бюджетної політики сьогодні використовується в країнах ЄС, Канаді, Великобританії та інших державах. Активно ведеться робота у цьому напрямку і в Росії.

3. Об'єкти та суб'єкти бюджетного планування і прогнозування.

Виходячи із вищенаведеного можна визначити наступні складові бюджетної стратегії:

По-перше, об'єктом бюджетної стратегії виступає державний бюджет (на регіональному рівні – місцеві бюджети).

По-друге, основним суб'єктом стратегічного управління бюджетною політикою є держава.

По-третє, період довгострокового прогнозування бюджетної політики держави не може бути менше ніж 5–7 років.

По-четверте, метою розробки бюджетної стратегії є визначення обсягу доходів бюджету та їх структури, встановлення граничних меж видатків за основними напрямами з урахуванням пріоритетів і цілей розвитку економіки.

По-п’яте, призначення бюджетної стратегії полягає в оцінці різних і найбільш вірогідніших варіантів формування ресурсів бюджету і напрямів їх використання.

По-шосте, запровадження сучасного моніторингу результатів реалізації бюджетних програм.

По-сьоме, чітка правова регламентація дій (визначення прав і обов’язків) усіх суб'єктів бюджетного процесу, які можуть представляти певну загрозу для реалізації державної бюджетної стратегії, з метою забезпечення виконання стратегічних цілей і завдань. В умовах глобалізації необхідно враховувати також і дію зовнішніх чинників.

Головне завдання бюджетної стратегії полягає у встановлені зв'язку між стратегічними цілями і пріоритетами соціально-економічного розвитку держави і пріоритетами витрачання бюджетних коштів шляхом запровадження кількісних лімітів на бюджетні агрегати у рамках чітко зафіксованого періоду часу.

Запровадження бюджетного стратегування у бюджетному процесі України забезпечить підтримку макроекономічної стабільності, збалансованість та стійкість бюджетної системи, утримання бюджетного дефіциту та державного боргу в економічно безпечних межах, підвищення якості надання соціальних послуг та посилення соціального захисту громадян, сприяння стабільному соціально-економічному розвитку держави та зростання рівня життя і добробуту громадян, виходячи із глобальних тенденції соціально-економічного розвитку, кращого міжнародного досвіду та стану вітчизняної економіки.

Тема 2. Теоретико-методологічні засади бюджетного планування та прогнозування

1. Теоретичні основи бюджетного планування та прогнозування.

2. Принципи бюджетного планування та прогнозування.

3. Методи бюджетного планування та прогнозування.

1. Теоретичні основи бюджетного планування та прогнозування.

Бюджетне планування та прогнозування виступає інструментом втручання держави в економіку країни шляхом регулювання економічних, фінансових, бюджетних, податкових відносин між державним та приватним секторами економіки з приводу розподілу та перерозподілу виробленого ВВП з метою формування і використання централізованого фонду грошових коштів держави (бюджету), необхідного для забезпечення виконання державою її функцій.

Бюджетне прогнозування – відносно молода галузь фінансової науки, розвиток якої пов’язаний із необхідністю складання бюджетних балансів на перспективу через зростання витрат на суспільні потреби викликані демографічними змінами у структурі населення більшості країн світу, спричинені старінням населення, що у поєднанні з хронічними дефіцитами бюджету та загрозливим зростанням рівня державного боргу роблять фінансові позиції держави нестійкими, та змушують уряди йти на непопулярні кроки – збільшувати податкове навантаження або скорочувати фінансування гарантованих законами державних програм та обсягів надання суспільних послуг.

Розробка методології довгострокового бюджетного прогнозування знаходиться на стадії становлення. На підставі аналізу зарубіжного досвіду можна стверджувати, що сьогодні відсутній єдиний аналітичний підхід до вибору методів та моделей прогнозування, не визначені остаточні значення показників бюджетних правил сталого розвитку для кожної конкретної країни. Тому кожна держава обирає свій власний спосіб розробки довгострокових бюджетних прогнозів залежно від домінуючих наукових підходів та усталеної практики бюджетного стратегування, який визначається цілями прогнозування, особливостями організації бюджетного процесу, наявною статистичною базою та специфікою соціально-економічного розвитку країни. Вибір технології прогнозування залежить від вимог до точності та термінів розробки прогнозу, а також можливості доступу до необхідних інформаційних та фінансових ресурсів.

Сукупність принципів та методів бюджетного прогнозування і планування складають його методологію, що визначає конкретну методику підходів та способи проведення фінансового та економічного аналізу стану країни з метою виявлення закономірностей та тенденцій у динаміці макроекономічних показників, необхідних для розробки бюджетних прогнозів на конкретний період часу залежно від пріоритетів соціально-економічного розвитку держави.

Однак реалізація на практиці переваг довгострокового бюджетного планування та прогнозування в Україні обмежується через низьку достовірність макроекономічних прогнозів, оскільки бюджетна стратегія є похідною від макроекономічного прогнозування, недостатню ступінь самостійності та нечітке визначення відповідальності суб’єктів бюджетного планування та прогнозування у бюджетному процесі.

Серед сучасних українських вчених вагомий внесок у дослідження питань становлення та розвитку бюджетного прогнозування і планування, визначення принципів та методів перспективних фінансових розрахунків, адекватних ринковим трансформаціям у державі внесли В.М. Геєць, Б.Є. Грабовецький, І.В. Крючкова, І.Г. Лук’яненко, М.Т. Пашута, О.І. Черняк та інші.

Принципи бюджетного планування та прогнозування.

Принципі бюджетного планування та прогнозування – це загальноприйняті положення, правила планування та прогнозування пропорцій, темпів та структури бюджетних доходів та витрат залежно від рівня розвитку та структури національної економіки. Основою для визначення методологічних принципів виступають об’єктивні економічні закони та принципи ринкової економіки, тенденції та закономірності розвитку складної системи національного господарства, до складу якої входить й бюджетна система держави.

Враховуючи, що бюджетне планування та прогнозування є складовою частиною фінансово-економічного планування та прогнозування, то логічно припустити, що й принципи, які визначають основоположні правила цього процесу, також мають бути сумісні та взаємодоповнюючими один одного.

І.Я. Чугунов, Т.Г. Затонацька та А.В. Ставицький стверджують, що під принципами прогнозування і планування слід розуміти основоположні правила цього процесу, тобто початкові положення формування прогнозів і обґрунтування планів з погляду їх цілеспрямованості, системності, структури, логіки й організації розробки. Іншими словами, це основні вимоги, які мають виконуватися при розробці прогнозів і планів.

В процесі аналізу вітчизняних та зарубіжних економічних праць, присвячених проблемам методології бюджетного планування та прогнозування, було виявлено розгалужену системи принципів, що постійно оновлюються та доповнюються відповідно до вимог оточуючого середовища. При цьому остаточний перелік принципів не визначено і кожний автор намагається запропонувати власний перелік та трактування зазначених принципів. За таких умов, вважаємо доцільним провести систематизацію та узагальнення принципів бюджетного планування та прогнозування, та обґрунтувати власне бачення необхідного переліку та інтерпретації принципів.

Вітчизняні вчені, зокрема Т.І. Єфименко та В.Ф. Бесєдін, вважають, що прогнози як економічне дослідження, з урахуванням вимог, що висуваються до стану економіки країни на макрорівні, мають базуватися на певних методологічних принципах, а саме: науковості (обґрунтування прогнозів і планів з урахуванням об’єктивних закономірностей соціально-економічного розвитку країни), орієнтування планів на більш повне задоволення потреб суспільства, збалансованості, реалістичності, системності, альтернативності, поєднання поточних та перспективних прогнозів і планів, поєднання галузевого, територіального та програмно-цільового планування, використання всіх видів природних ресурсів, погодженості загальнодержавних та регіональних інтересів.

М.Т. Пашута до основних принципів, на яких базується державне прогнозування, відносить наступні: науковості, постійного аналізу і контролю виконання програм та планів, реальності, об’єктивності, цілісності, дотримання загальних інтересів, рівності, орієнтації прогнозів і програм на краще задоволення потреб суспільства, погодженості суспільних, колективних і особистих інтересів, єдності відтворення, раціонального використання й охорони усіх видів природних ресурсів, самостійності, поєднання прогнозування, перспективного і поточного планування, правильного визначення пріоритетів, оцінки сучасного рівня розвитку економіки, збалансованості програм (планів), гласності.

Л.І. Дідківська та Л.С. Головко ключовими принципами макроекономічного планування вважають наступні: оцінки сучасного рівня розвитку національної економіки, базування планових розрахунків, обумовленості правильного визначення пріоритетів, збалансованості, поєднання різних видів планування – перспективного і поточного, галузевого і територіального, реалістичності, орієнтації на світові стандарти, адаптації, гласності, рівності, самостійності та дотримання загальнодержавних інтересів.

Російські вчені пропонують до принципів бюджетного планування та прогнозування включити наступні: науковості, безперервності, комплексності, диференційованого підходу до об’єктів прогнозування, системності прогнозування та планування, адекватності прогнозування та планування реальним економічним умовам і можливостям населення, варіантності, цілеспрямованості, альтернативності, ефективності виробництва, невизначеності, верифікації результатів прогнозування, пропорційності розвитку державного та приватного секторів національної економіки та її галузей, а також фіскальної прозорості та стабільності внутрішнього середовища бюджетної системи.

З метою систематизації та узагальнення підходів до визначення основних принципів бюджетного планування та прогнозування доцільно їх згрупувати за певними критеріями, що дозволить обґрунтувати авторську позицію стосовно визначення необхідної та достатньої кількості принципів, запропонувати їх класифікацію (Табл. 1).

Таблиця 1

Класифікація принципів бюджетного планування та прогнозування

Пропонуємо застосувати наступні критерії розмежування принципів, які відображають еволюційне зростання вимог до бюджетного планування та прогнозування відповідно до змін у навколишньому середовищі (внутрішніх та зовнішніх, макроекономічних та інституційних чинників), що безпосередньо впливають на бюджетний процес та показники бюджету, а саме:

1) Об’єктивні загальноекономічні принципи – науковості, збалансованості, реалістичності, системності, альтернативності, безперервності, адекватності прогнозування та планування реальним економічним умовам і можливостям населення, верифікації результатів прогнозування, рівності.

2) Принципи, що орієнтовані на світові стандарти – орієнтації прогнозів і програм на більш повне задоволення потреб суспільства, варіантності, гласності, фіскальної прозорості, стабільності внутрішнього середовища бюджетної системи, пропорційності розвитку державного та приватного секторів національної економіки та її галузей.

3) Принципи, що обумовлені вимогам сталого розвитку – раціонального використання усіх видів природних ресурсів, диференційованого підходу до об’єктів прогнозування, ефективності виробництва, стійкості державних фінансів, якості бюджетного планування та прогнозування.

На основі узагальнення трактування змісту та сутності принципів бюджетного планування та прогнозування, що були запропоновані вищезазначеними дослідниками, пропонуємо наступний, на нашу думку, достатній на даному етапі розвитку економіки та державних фінансів, перелік принципів та їх інтерпретацію (Табл. 2).

Таблиця 2

Інтерпретація принципів бюджетного планування та прогнозування

Методи бюджетного планування та прогнозування.

Враховуючи, що визначення принципів – це лише декларація напрямку руху дослідження, його цілеспрямованість і пріоритетність, тому для реалізації на практиці принципів бюджетного прогнозування та планування необхідно застосовувати відповідні методи та моделі.

Якщо принципи бюджетного прогнозування та планування можна об’єднати і вони будуть прийнятними для здійснення як планування, так і прогнозування, то методи для їх реалізації значно різняться і потребують окремого розгляду. Такі розбіжності у застосуванні методів полягають у різних методологічних підходах, що покладені в основу розробки прогнозів та планів. Оскільки прогнози, у більшості випадків, базуються на передбаченні та пропонують лише можливі варіанти для вибору цілей, які в подальшому стануть орієнтирами при розробці бюджетів, то й досягнення визначених прогнозних показників є необов’язковим та/або неможливим, на відміну від планових показників, які намагаються виконати. При цьому прогнози відіграють значну роль у розробці та перевірці виконання планів, фактично вони є складовою планів, але замінити плани прогнози не можуть.

Методологічні засади бюджетного планування та прогнозування повинні визначатися основними базовими принципами з позиції їх цілеспрямованості, системності, реалістичності, орієнтації на світові стандарти якості бюджетного планування та прогнозування, відповідності вимогам сталого розвитку. В свою чергу, методи здійснення бюджетних прогнозів мають реалізовувати методологічні принципи бюджетного планування та прогнозування, розкривати логіку формування прогнозів та обґрунтовувати прийняття на цій основі управлінський рішень. Розвиток сфери бюджетного прогнозування є досить перспективним напрямом наукових досліджень, особливо на сучасному етапі розвитку економіки України.

Тема 3. Способи планування та прогнозування бюджетних показників: підходи, методи, моделі

1. Методи прогнозування доходів бюджету та їх характеристика.

1.1. Детерміністичний метод.

1.2. Метод економетричного моделювання.

1.3. Метод часового тренду.

1.4. Метод математичного моделювання.

1.5. Метод експертних оцінок.

2. Методи прогнозування видатків бюджету та їх характеристика.

1.1. Нормативний метод.

1.2. Метод визначення контрольних цифр.

1.3. Економетричний метод оцінки потреб у витратах.

1.4. Кількісні методи бюджетного прогнозування.

1.5. Програмно-цільовий метод.