Статус-кво

Статус-кво – це ситуація, за якої законопроект пропонується (до моменту його схвалення). Законопроект повинен змінювати статус-кво.

Деякі формулювання відображають Статус-кво, але при цьому не порушують поле для суперечки і ніяк не впливають на гру. Наприклад, Перший Уряд не знав про статус-кво в Росії, і назвав Статус-кво в якості механізму, проте Опозиція прояснила ситуацію, і суперечка пішла про принципи загалом, а не про Росію конкретно.

Приклад:

Тема: ЦП дасть мігрантам право обирати.

Трактування теми Першим урядом: «Ми вважаємо, що в Росії мігранти повинні мати право голосу під час виборів муніципальних (місцевих) владних структур». І далі Перший Уряд грає від російської специфіки: багато мігрантів, вони, як правило, з країн колишнього СРСР(тобто загалом близькі люди), серед них багато тих, хто, будучи росіянином за походженням,залишився в одній з колишніх республік і не проти б емігрувати до Росії, стати громадянином РФ. Як наслідок – варто дати таким людям можливість на реалізацію хоча б мінімального права відношенні голосу – вибори місцевої влади(аби вони могли відчути громадянську відповідальність, захистити свої права.; словом, щоб підготувати їх до повноцінного громадянства).

Дане трактування теми є абсурдним, оскільки в Росії мігранти вже мають право голосу підчас виборів муніципальної влади, а отже весь кейс Уряду не відповідає дійсності. Однак слід зауважити, що таке трактування не передбачає повного спростування всієї аргументації «за» і «проти» виборчого права для мігрантів, але робить гру більш несправедливою. Якщо до того ж надаються аргументи про зростання протестів мігрантів в Росії,(а надаючи мінімальні права мігрантам їх можливо заспокоїти), то така аргументація не береться до уваги, особливо якщо опозиція заявила про існуючий статус-кво.