Вечорниці», вставна дія до драми Тараса Шевченка

«НАЗАР СТОДОЛЯ»

«Вечорниці» були створені П.Ніщинським, аматором у композиції, під безпосереднім впливом від спілкування з «театром корифеїв» та постійного відвідування "субот" – художніх вечорів родини Тобілевичів у Єлисаветграді, де завжди звучала музика і часто виконувались українські народні пісні. Практика вченого, людини виняткової ерудиції та багатогранних знань, перекладача з грецької мови, богослова, археолога, журналіста, педагога, письменника, допомогла йому подолати недоліки, притаманні більшості творів недосвідчених аматорів – примітивність викладу, банальність мелодій тощо. Попри відсутність фахової освіти автора, ця музично-театральна композиція втілила найбільш характерні риси національного музично-драматичного театру, котрий своїми традиціями наближається до народних обрядових дійств, до вертепу, свят Івана Купала тощо.

Поставлена в Єлисаветграді в тому ж 1875 р. п’єcа «Назар Стодоля» Тараса Шевченка, єдиного драматичного твору славетного Кобзаря, з вставною музичною дією П.Ніщинського й під його диригентською паличкою, мала тріумфальний успіх, тим більше, що в головних ролях блискуче виступили такі знамениті актори, як І. Карпенко-Карий (Назар) та М. Кропивницький (Кичатий). Згодом у своїх мемуарах П.Саксаганський згадував про цю хвилюючу подію:

«Петро Іванович ставив свої «Вечорниці». Участь брали вчителі духовної (семінарії – Л.К.) та учні ремісничої школи. Тут були чудові голоси, як от у Рильського[61], Беззабави, Левітського. «Вечорниці» йшли під керуванням Петра Івановича»[62].

«Наріжним каменем» драматурґії цього твору, і укладення його поетичної та музично-виразової системи стала поетика Т.Шевченка, прагнення П. Ніщинського, замилуваного в ґеніальній спадщині Кобзаря, знайти найбільш відповідні засоби до внутрішньої музикальності його віршів. Власні тексти П. Ніщинського в значній мірі створені «за моделлю» віршів Т. Шевченка, а тому композитор часто використовує характерні метафори, епітети, літературні прийоми та смислові звороти специфічного стилю Кобзаря. Він прагне в своїх віршах якомога більше наблизитися до специфічного стилю, образів і символів які вже і в ті роки сприймались як уособлення українського духу. Порівняймо, наприклад, «Думу» з поеми «Невольник» Т. Шевченка й окремі куплети хору «Закувала та сива зозуля»:

«У неділю вранці-рано

Синє море грало,

Товариство кошового

На раді прохало:

«Благослови, отамане,

Байдаки спускати,

Та за Тендер погуляти,

Турка пошукати».

Чайки і байдаки спускали,

Гарматами риштовали,

З дніпрового гирла широкого випливали,

Серед ночі темної

На морі синьому»

(Шевченко)

«По синьому морю байдаки під вітром гуляють,

Братів щоб рятувати, запорожці чимдуж поспішають»

(Ніщинський)

У семи номерах-сценах, включених у загальну композицію циклу, використані розмаїті поетичні та фольклорні джерела. Так, перший номер – пісня Хазяйки "Зоря і місяць над долиною" – написаний на вірші Т.Шевченка. Наступний за ним хор дівчат «Добрий вечір, паніматко» побудований на характерних зворотах танцювальних, жвавих і запальних українських пісень, котрі часто траплялися не лише в побуті, але також у вертепному дійстві: початковий зворот хору, зокрема, нагадує старовинну жартівливу пісню «Од Полтави до Хорола».

Дію продовжують жартівливі парубочі пісні «А ми коляди не дамо, не дамо» та «На снідання курку», в яких взагалі знаходимо хорову обробку характерних колядкових інтонацій, а в сумовитому елегійному хорі «Віють вітри ще й буйнесенькі» перевтілені звороти популярної народної пісні «Тихо, тихо Дунай воду несе». Та й у драматичній кульмінації - хорі «Закувала та сива зозуля», так само, як і у фінальній сцені ворожіння, композитор настільки близький до джерел фольклору, вводячи поширені звороти козацьких, історичних, обрядових пісень, що вони сприймаються як народна творчість.

Разом з тим «Вечорниці» - це не просто сюїта на теми українських народних пісень, а цілісна драматична композиція, в якій можна помітити певні ознаки сюжетного розвитку. «Вечорниці» написані для мішаного хору, солістів і симфонічного оркестру.

У цій музично-театральній композиції панують два контрастних кола персонажів: одне, «чоловіче», виражене мелодіями, ближчими до героїчних пісень часів козаччини, друге, «жіноче», випливає з лірично-жартівливих українських народних пісень (згадаймо тут для порівняння музичну характеристику Одарки з опери «Запорожець за Дунаєм» С.Гулака-Артемовського[63]). Їх діалоги, перемовини, жарти й складають умовну сюжетну лінію композиції, яка набуває особливої гостроти та яскравості в заключній сцені ворожіння. Можна уявити, що цей умовно-сюжетний вставний акт мав на меті підготувати слухачів до драматичних перипетій кохання Назара і Галі та підступності Хоми Кичатого в п’єсі Т. Шевченка і складав до неї неначе своєрідний пролог.