Етапи євроінтеграції

З відродженням Української держави почався новий період в історії українського народу, адже здобувши незалежність, Україна отримала можливість безпосереднього спілкування з іншими державами, стала суб’єктом міжнародного життя, включилася в глобальні процеси. Інтеграція є визначальним напрямком розвитку європейського континенту, який в третьому тисячолітті визначить ситуацію в самій Європі та її місце в світі. Інтеграція до європейських структур є стратегічною метою України, адже є найкращим способом реалізації національних інтересів побудови економічно розвинутої демократичної держави, зміцнення її позиції у світі.

Найбільш плідним слід визнати співробітництво України та «Організації з безпеки і співробітництва в Європі» (ОБСЄ, до грудня 1994 р. мала назву «Нарада з безпеки і співробітництва в Європі»). Згідно з «Паризькою Хартією для нової Європи» (1990 р.) принципи цієї організації полягають у твердій відданості демократії, заснованій на правах людини та основних свободах: процвітанні через економічну свободу та соціальну справедливість; рівній безпеці для всіх країн на її просторі. Згідно з Декларацією Будапештського самміту 1994 р. за ОБСЄ закріплена центральна роль у забезпеченні стабільності на континенті. Учасники Стамбульського самміту (1999 р.) в «Хартії європейської безпеки» зафіксували зобов’язання будувати взаємні відносини у відповідності до концепції загальної всеохоплюючої безпеки та транспарентності.

Україна вступила до НБСЄ 30 січня 1992 р., незабаром після проголошення незалежності. Наша країна бере активну участь в обговоренні питань розвитку європейського діалогу, виступає за удосконалення інститутів і механізмів ОБСЄ, зміцнення її ролі в європейському просторі безпеки, підвищення превентивного та миротворчого потенціалу цієї організації.

Основою європейської інтеграції України є відносини з Європейським Союзом (ЄС), найвпливовішою і найавторитетнішою організацією на континенті. Підструктурами ЄС є Комісія, Європарламент і Суд ЄС. Інтеграція в рамках ЄС вважається для країн претендентів визнанням їх успіхів у справі ринкових перетворень і демократичних відносин.

У жовтні 1992 року Європейська Рада видала директиву про, що передбачала початок обговорення угод про партнерство та співробітництво з Білоруссю, Росією, Україною та Казахстаном щодо під писання угод про партнерство та співробітництво (далі – УПС). На початку 1993 року розпочалися офіційні переговори з Україною щодо її підписання. Вони завершилися 14 червня 1994 року підписання зазначеного міжнародного документу з нашою державою в Люксембурзі в якому було закладено сучасну правову основу у взаєминах з ЄС.

Для України, яка на той час переживала перші роки становлення національної економіки та правової системи, була дуже важливою економічна та політична підтримка з боку Європейського Союзу. В листопаді 1994 р. ЄС ухвалив Спільну стратегію щодо України, в грудні 1996 р. було затверджено План дій, які висловлювали підтримку незалежності, територіальній цілісності, демократичним, політичним та економічним перетворенням в Україні та її інтеграції до світової економіки. Крім цього, ще до ратифікації УПС, у лютому 1996 р. набула чинності Тимчасова угода про торгівлю. Яка узгоджувала основні принципи торгової політики між ЄС та Україною (стандартні правила СОТ стосовно митної оцінки товарів, правила щодо транзиту, правило режиму найбільшого сприяння тощо).

Процес ратифікації УПС з Україною тривав майже чотири роки і завершився 1 березня 1998 р. На той час Україною ставилися досить оптимістичні зовнішньополітичні завдання, що посприяло схваленню 11 червня 1998 р. Указом президента України № 615/98 «Стратегії інтеграції України до європейського Союзу, розраховані на період до 2007 року, яка проголошувала стратегічною метою набуття Україною повноправного членства в ЄС, а отримання статусу асоційованого члена ЄС – головним зовнішньополітичним пріоритетом України в середньотерміновій перспективі. Також відповідним указом глави держави від 14 вересня 2000 р. № 1072/2000 затверджено конкретну Програму інтеграції України до європейського Союзу, яка мала стати головним інструментом загальної стратегії на шляху наближення України до ЄС за всіма видами співробітництва.

Положення зазначеної УПС слід вважати як своєрідним етапом на шляху зближення України та ЄС і адаптації до існуючих європейських вимог національних, економічних та політичних структур нашої держави. Про це свідчили офіційно проголошені стратегічні цілі зовнішньої політики України – членство в СОТ, формування зони вільної торгівлі з ЄС та отримання статусу країни з ринковою економікою.

В березні 2007 року Україна та ЄС розпочали переговорний процес щодо укладення нового рамкового договору, який тимчасово носив робочу назву «нова посилена угода» між Україною та ЄС. На період до укладення угоди щороку автоматично продовжувалося чинність УПС за взаємною згодою сторін. В той же час ЄС і Україна дійшли згоди щодо необхідності обговорення нової, масштабнішої угоди між ними, яка краще відповідатиме статусу та динаміці взаємовигідних стосунків між ними.

Указом Президента України було затверджено «Стратегію інтеграції України до Європейського Союзу», розраховану на період до 2007 року. Набуття Україною повноправного членства в ЄС було проголошено стратегічною метою, а отримання статусу асоційованого члена ЄС - головним зовнішньополітичним пріоритетом України у середньотерміновому вимірі.

Також було укладено цілу низку галузевих угод та документів міжнародно-правового характеру, згідно з якими здійснювалося співробітництво між Україною та ЄС.

На Саміті Україна-ЄС (вересень 2008 p., м. Париж) сторони досягнули домовленості, що нова посилена угода буде називатися Угодою про асоціацію.

Крім того Україна стала учасницею ініціативи ЄС «Східне партнерство», установчий саміт якої відбувся 7 травня 2009 у м. Прага.

Протягом 2007-2012 рр. відбулися 21 раунд переговорів щодо Угоди про асоціацію та 18 раундів переговорів щодо розділів Угоди.

Партнерський діалог Україна-ЄС розвивався у рамках щорічних засідань Саміту Україна-ЄС за участю Президента України та Трійки ЄС у складі глави уряду або держави країни-головуючої в ЄС, Президента Європейської Комісії та Високого Представника ЄС з питань спільної зовнішньої та безпекової політики; Ради з питань співробітництва за участю Прем’єр-міністра України та Трійки ЄС у складі міністра закордонних справ країни-головуючої в ЄС, Президента ЄК та Високого Представника ЄС з СЗБП; Комітету та галузевих підкомітетів з питань співробітництва; Комітету парламентського співробітництва; регулярних консультацій Україна-Трійка ЄС та постійних експертних консультацій. Між Україною та ЄС щорічно відбувається більше 80 офіційних зустрічей та консультацій на високому і експертному рівнях.

На сьогодні діють положення нового Закону України «Про засади внутрішньої і зовнішньої політики» від 1 липня 2010 року, в якому в ст. 11 зазначається: Україна як європейська позаблокова держава здійснюватиме відкриту зовнішню політику та прагнутиме співробітництва з усіма заінтересованими партнерами, уникаючи залежності від держав, груп держав чи міжнародних структур. Однією з основних засад зовнішньої політики визначено забезпечення інтеграції нашої держави до європейського політичного, економічного, правового простору з метою набуття членства в Європейському Союзі.

Після набуття в 2008 році Україною членства в СОТ в нашій державі було створено підґрунтя для початку переговорів стосовно нової угоди з Європейським Союзом, основою якої мала стати зона вільної торгівлі. У вересні 2008 року на Паризькому саміті Україна – ЄС сторони дійшли згоди, що це буде угода про асоціацію. У зв’язку з підготовкою нової угоди в червні 2009-го на засіданні Ради з питань співробітництва Україна–ЄС у Брюсселі схвалили Порядок денний асоціації (далі - ПДА). Цей документ набрав чинності 24 листопада 2009 року шляхом обміну нотами між дипломатичними відомствами України та ЄС. ПДА замінив План дій Україна–Євросоюз. Він започаткував перший етап інтеграції України до Євросоюзу, та був спрямований на імплементацію майбутньої угоди про асоціацію, складником якої мала стати зона вільної торгівлі.

Як і інші документи, ухвалені Радою з питань співробітництва, ПДА мав рекомендаційний характер. Його положення були найбільш характерним для регулювання насамперед політичних відносин як всередині Союзу, так і в стосунках ЄС із третіми країнами. Проте ПДА набув найбільш практичного значення серед усіх документів, які визначають основи співпраці України та Євросоюзу. Він не мав термінів виконання. Метою його ухвалення було полегшення імплементації тимчасової, а потім повноцінної угоди про асоціацію між Україною та ЄС.

Європейським Союзом у відносинах з Україною застосовано концепцію поділу процесу економічної інтеграції на стадії, кожна з яких має відповідні ознаки й передбачає подальше її поглиблення та поширення на нові сфери. До таких стадій відносяться зона вільної торгівлі (ЗВТ), митний союз, спільний ринок, економічний союз і повна інтеграція. Інтеграція розпочинається зі створення ЗВТ. Підписання угоди про асоціацію з ЄС, першочерговим завданням якої є створення ЗВТ, означатиме перехід до першої стадії інтеграції України до Європейського Союзу.

19 грудня 2011 р. на Саміті Україна – ЄС оголошено про завершення переговорів щодо Угоди про асоціацію між Україною та ЄС. Ця Угода є більш масштабною у порівнянні з аналогічними угодами, укладеними ЄС з країнами Центральної та Східної Європи.

30 березня 2012 р. на рівні глав переговорних делегацій відбулося парафування Угоди про асоціацію, а 19 липня 2012 р. парафовано розділ Угоди щодо створення зони вільної торгівлі.

З кінця 2012 р. до середини 2013 р. здійснювався офіційний переклад проекту Угоди українською і мовами держав-членів ЄС.

15 травня 2013 р. Колегія Європейської Комісії прийняла рішення рекомендувати Раді ЄС підписати Угоду, а також дозволити її тимчасове застосування до завершення процедур ратифікації державами – членами ЄС.

9 серпня 2013 р. проект Угоди був оприлюднений на офіційному сайті Кабінету міністрів України.

За пропозицією Сторони ЄС було уточнено назву Угоди, і за згодою Української Сторони угода отримала остаточну офіційну назву - «Угода про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським Співтовариством з атомної енергії і їхніми державами – членами, з іншої сторони».

Підписання Угоди про асоціацію між Україною та ЄС передбачалося в ході Вільнюського саміту країн ЄС в листопаді 2013 року, однак керівництво України різко змінили зовнішньополітичних вектор та заявило про відтермінування зазначеного підписання приблизно на один рік (основною мотивацією з їх боку було побоювання, що українська промисловість не витримає конкуренції із західними партнерами, що призведе до закриття великої кількості підприємств на Сході країни), що призвело до масових акцій протестів в державі та Єромайдану за відстоюванню європейських цінностей та євроінтеграційних прагнень суспільства в цілому.

В поточному році підписання зазначеної угоди відбулося в два етапи.
21 березня 2014 р. під час Позачергового Саміту Україна – ЄС було підписано політичну частину Угоди та Заключний акт Саміту, які від імені України підписав Прем’єр-міністр А. Яценюк. Зокрема, підписані Преамбула, Стаття 1, Розділи І «Загальні принципи», ІІ «Політичний діалог та реформи, політична асоціація, співробітництво та конвергенція у сфері зовнішньої та безпекової політики» і VII «Інституційні, загальні та прикінцеві положення» Угоди. На Саміті Українською Стороною також була зроблена заява, що зобов’язання України, які випливають зі статті 8 Угоди про асоціацію стосовно ратифікації Римського статуту Міжнародного кримінального суду 1998 р. будуть виконані після внесення відповідних змін до Конституції України.

27 червня 2014 р. в ході засідання Ради ЄС Президентом України П. Порошенком та керівництвом Європейського Союзу і главами держав та урядів 28 держав – членів ЄС була підписана економічна частина Угоди – Розділи III «Юстиція, свобода та безпека», IV «Торгівля і питання, пов’язані з торгівлею», V «Економічне та галузеве співробітництво» а VI «Фінансове співробітництво та положення щодо боротьби із шахрайством», які разом з рештою тексту Угоди становлять єдиний документ.

16 вересня 2014 р. Верховна Рада України та Європейський Парламент синхронно ратифікували Угоду про асоціацію між Україною та ЄС.

Угода про асоціацію за своїм обсягом і тематичним охопленням є найбільшим міжнародно-правовим документом за всю історію України та найбільшим міжнародним договором з третьою країною, коли-небудь укладеним Європейським Союзом. Вона визначає якісно новий формат відносин між Україною та ЄС на принципах «політичної асоціації та економічної інтеграції» і слугує стратегічним орієнтиром системних соціально-економічних реформ в Україні. Передбачена Угодою поглиблена та всеохоплююча зона вільної торгівлі між Україною та ЄС визначатиме правову базу для вільного переміщення товарів, послуг, капіталів, частково робочої сили між Україною та ЄС, а також регуляторного наближення, спрямованого на поступове входження економіки України до спільного ринку ЄС.

Повністю Угода про асоціацію між Україною та ЄС набере чинності після її ратифікації усіма Сторонами, в перший день другого місяця, що настає після дати здачі на зберігання до Генерального секретаріату Ради Європейського Союзу останньої ратифікаційної грамоти або останнього документа про затвердження. На даний час Угода ратифікована Україною та Європейським парламентом 16 вересня 2014 р., також наступними країнами-членами ЄС: Румунія – 2 липня 2014 р., Литва – 8 липня2014 р., Латвія – 14 липня 2014 р., Болгарія – 24 липня 2014 р., Мальта – 21 серпня 2014 р., Словаччина – 24 вересня 2014 р., Естонія – 4 листопада 2014 р. На 24 листопада п.р. передбачається ратифікація цієї Угоди парламентами Угорщини та Швеції.