Кредитно-банківська система

Кредит – угода між партнерами про надання у власність майна або грошей іншій особі на умові відстрочки повернення такої ж вартості з виплатою проценту.

В цих відносинах завжди бере участь не менше ніж дві сторони: позичальник і кредитор. Ці сторони називаються суб’єктами кредитної угоди.

Кредитор – суб’єкт кредитного відношення, що надає вартість у тимчасове користування. Джерелом коштів для надання позичок можуть бути як власні кошти кредитора, так і позичені.

Позичальник – суб’єкт кредитного відношення, який отримує позичку. Позичальниками можуть бути юридичні, фізичні особи, що тимчасово потребують додаткових коштів. Водночас претендент на отримання позички має подати економічні і юридичні гарантії повернення позичених коштів після збігу строку кредиту. Такими гарантіями можуть бути: надання застави, забов’язання гаранта (як правило, банку) погасити борг у випадку неплатоспроможності позичальника.

Об’єкти кредиту – грошові чи матеріальні цінності, відносно яких укладається угода позички.

Мотивом кредитування є одержання додаткового доходу (прибутку) кожним суб’єктом кредитних відносин: кредитор одержує його у вигляді процента на позичені кошти, а позичальник – у вигляді прибутку на позичені кошти, використані в діяльності чи на розширення особистого споживання.

Повніше сутність кредиту розкривається у його функціях. Основними з них є:

1) опосередкування процесу перерозподілу вільних грошей між галузями народного господарства;

2) сприяння прискоренню обігу грошей, а тим самим економії витрат обігу;

3) сприяння вирівнюванню народного господарства;

4) посилення процесу концентрації і централізації капіталу (на основі використання акцій та облігацій).

Основними формами кредиту є комерційний банківський, споживчий і іпотечний (під заставу нерухомого майна), інвестиційний, державний, міжнародний.

По своїй формі ці кредити поділяються на валютні і товарні.

Кредитні операції можна класифікувати за низкою ознак:

1) залежно від забезпечення - позики без забезпечення (бланкові) та ті, що мають забезпечення; останні поділяються на вексельні (що видаються у формі купівлі векселя або під заставу векселя), під товарні, фондові (під цінні папери);

2) за термінами погашення – онкольні (до запитання, тобто які погашаються на вимогу кредитора або банку), короткотермінові (до одного року), середньотермінові (від 1 до 5 років) та довготермінові (понад 5 років);

3) за характером погашення – що погашаються одноразовим внеском та на виплату;

4) за методом стягнення процента – процент відраховується в момент погашення кредиту, в момент надання позики або рівномірними внесками протягом всього терміну кредиту;

5) за категорією кредиторів; комерційні позики, позики посередникам фондової біржі тощо.

Значну частину операцій сучасних банків становлять так звані забалансові операції. Ці операції не відбиваються на балансових банківських рахунках.

Одною з важливих операцій цього виду є трастові операції. Сутність цих операцій полягає в тому, що фірма укладає з банком трастову угоду. Згідно з цією угодою банк бере на себе зобов’язання розпоряджатися раціонально власністю довірителя, забезпечувати певний прибуток. За цю послугу банк отримує відповідну винагороду. Трастові операції можуть мати також назву довірчих операцій.

Банки також здійснюють лізингові операції. Лізинг – особливий вид оренди рухомого і нерухомого майна виробничого призначення на підставі відповідного договору між орендодавцем (лессор) і орендарем (лізер). Лізинг – переклад „оренда”. На відміну від звичайної оренди лізинг, як привило, передбачає викуп устаткування після закінчення строку оренди його користувачами. Для проведення лізингових операцій банки створюють лізингові фірми.

Досить поширеною операцією банків є операція факторингу. Факторинг – вид фінансово-комерційних послуг, зміст яких полягає в придбанні банками та іншими фінансовими структурами боргів підприємств (зобов’язань по оплаті поставлених товарів, виконаних робіт та наданих послуг). Банк сплачує підприємству авансом більшу частину суми вимоги, а потім, після отримання плати від покупця, сплачує останню частину. Послуги факторингу – дорогі, тому що вони враховують ризик можливої неплатоспроможності покупця.

За надання факторингових послуг банк стягує комісійну винагороду, яка покриває витрати на здійснення факторингу, включаючи процентну ставку за використані кредитні ресурси, і забезпечує певний прибуток.