Основна частина

Міністерство освіти і науки України

Кам’янець-Подільський національний університет ім. І. Огієнка

Історичний факультет

Промова

на тему:

«Розвиток риторики у Стародавній Греції: соціальні та культурні передумови»

студента V курсу

52 групи

заочної форми навчання

спеціальність «Історія»

Маковецького А.В.

Перевірив:

Волконський С.О.

Кам’янець – Подільський

Вступ

^{t3. f3} Батьківщино красномовства вважається Стародавня Греція, | хоча ораторське мистецтво знали і використовували у Стародавньому Єгипті, Асирії, Вавілоні, Індії. | | |

^{t3. f2} Розвиток суспільного життя давніх греків, |‹ в якому неабияку роль відігравав духовно-культурний пошук ›, | зумовив загальний інтерес до вишукано сформульованої думки, добірного слова. | | | Особливо це стосується колиски демократії — Афін, | де буяло політичне життя й змагалися за прихильність демосу (народу) різні партії. | | | Натомість похмура суперниця Афін — | Спарта, |‹ де панували жорстокий тоталітарний лад та ідеали воєнізованого аскетизму ›, | зневажала красномовство: | | у моді був славнозвісний спартанський лаконізм, | стислість вислову. | | | ^{t2. f3} Так, | мати-спартанка, | ‹ проводжаючи сина на війну ›, | простягала йому щит зі словами: | | «З ним чи на ньому». | | | Йшлося про те, | що переможець повертався зі щитом у руці | (втрата якого вважалася великою ганьбою), | а вбитого несли додому на його щиті. | | | Мати спартанця хотіла сказати: | | або повертайся з честю, | або мертвим. | | |

^{t3. f2} Для того щоб зрозуміти, | чим був викликаний | та як підтримувався такий інтенсивний і пишний розвиток риторики в Давній Греції, | треба звернути увагу на кілька передумов. | | | Однією з них є змагальність, | яку фахівці з античності називають фундаментальним принципом грецької культури, | настільки вона пронизувала грецький менталітет. | | |

^{t3. f2} Другою передумовою зародження й успішного розвитку риторики можна вважати те, | що риторика виникла на основі усних традицій ліричної та епічної поезії. | | |

^{t3. f2} Наступною передумовою було те, | що у греків існував культ живого, | а не писаного слова. | | | Цінувалося живе звертання до коллективу. | | |

^{t2. f3} Однак головною передумовою розвитку риторики був демократичний устрій Давньої Греції: | | наявність верховного суду, | народних зборів, | ради п'ятисот. | | | Саме з потреби справедливого суду і виникає старогрецька риторика, | де цінувалося судове красномовство. | | |

^t2.f2Так у суспільстві виникла гостра, | життєво необхідна потреба в красномовстві | і зростав попит на риторів-учителів красномовства та риторичні школи. | | | Суспільство стало цінувати тих, | хто вміє себе захищати, | добре говорити, | гідно триматися перед публікою. | | |

Основна частина

^{t3. f3} Чим можна пояснити той факт, | що батьківщиною риторики була Стародавня Греція? | | | Щоб зрозуміти це, | потрібно звернути увагу на історію грецьких полісів, | їх культурно-політичний розвиток, | традиції. | | | Однією з передумов зародження риторики є змагальність, | яку науковці з античності називають фундаментальним принципом грецької культури. | | | Стародавні греки, |‹ намагаючись довести свої переваги ›, | змагались у всьому, | навіть з богами | (це відображено в міфології, літературі й мистецтві). | | | На Олімпійських іграх, |‹ що на думку вчених почалися з 776 р. до н. е. і перетворилися на унікальну подію політичного й культурного життя Давньої Греції ›, | організовувалися не тільки спортивні змагання, | а й мистецькі: | | за лаврові вінки переможця змагалися в майстерності поети, | скульптори, | музики, | художники, | оратори. | | | Відомо, | що там виступали оратори Платон, | Демосфен, | Сократ. | | |

^{t2. f3} Другою передумовою зародження і розвитку риторики можна вважати те, | що риторика виникла не на порожньому місці. | | |До риторики вже існувала усна традиція ліричної та епічної поезії. | | | Про це свідчить і текст «Іліади» Гомера, |‹ де подано виступи царів перед воїнами ›, | й інші зразки ораторської прози, | зокрема оповіді про злочини й убивства в родині, | які потім використовувалися в судових промовах. | | |

^{t2. f3} Наступною передумовою було те, | що у греків існував культ живого, | а не писаного слова. | | | Цінувалося живе звертання до колективу | (воїнів, | ремісників, | міщан) із закликом діяти. | | | Виникає жанр стройових пісень воїнів | (ембатеріїв). | | | ^{t3. f2} Майстром таких закличних промов був Тіртей. | | | Легенда розповідає, | що Спарта терпіла поразку у другій Месенській війні і попросила в Афін допомоги. | | | Афіни послали Тіртея. | | | Коли кривий шкільний учитель Тіртей ледве зійшов з колісниці, | спартанці [зовсім] підупали духом — | не такої допомоги чекали. | | | Проте як став Тіртей промовляти своїми піснями до спартанців, | вони вщент розгромили ворога. | | | Інша легенда також нагадує, | яку роль виконувало живе слово в Давній Греції. | | | У війні з сусідкою Мегарою Афіни втратили острів Саламін. | | | Не змігши повернути острів, | афіняни заборонили [навіть] згадку про нього під страхом смерті. | | | Тоді молодий Солон | (майбутній батько афінської демократії) склав елегії — | 100 вишуканих віршів про острів і, | прикинувшись божевільним, | прочитав їх на площі перед народом. | | | Соромно стало афінянам, | вони призначили Солона керівником воїнів, | відбили острів, | а потім відсудили в суді. | | | Греки вірили гарним словам і любили мову. | | | Тому охоче вивчали гарні тексти, | декламували, | захоплювалися афоризмами і цитували їх, | карбували на камені, | виголошували тріумфальні промови, | вітаючи переможців. | | | Є свідчення про те, | що давні греки не знали читання «про себе», | а читали [тільки] вголос. | | |

^{t2. f4} Проте головною передумовою розвитку риторики був демократичний устрій Давньої Греції: | | верховний суд, | народні збори | і рада п'ятисот. | | | Саме з потреби справедливого суду і виникає старогрецька риторика, | де цінувалося судове красномовство. | | |

^{t3. f2} У житті давнього грека суд мав велике значення, | але він відрізнявся від сучасного. | | | Інституту прокурорів та адвокатів не існувало, | діяв змагальний судовий процес, | коли позивач та відповідач мали самі приводити доводи, | факти, | обвинувачувати і захищатися. | | | Усе це відбувалося без ділових паперів, | [тільки] в живих промовах. | | | Звинувачений захищався сам: | | виступаючи перед суддями, | він прагнув не [стільки] переконати їх у своїй невинуватості, | [скільки] зворушити, | привернути їхні симпатії на свій бік. | | | З цією метою застосовували найрізноманітніші прийоми. | | | Якщо звинувачений мав велику сім'ю, | він приводив своїх дітей, | які благали суддів змилуватися над їхнім батьком. | | | Якщо він був воїном — | оголяв груди, | показуючи рубці від ран, | отриманих у боях за вітчизну. | | | В умовах заплутаного судового права судитися в Давніх Афінах було справою нелегкою, | до того ж не всі мали дар слова, | щоб прихилити до себе суддів. | | | Тому ті, | хто позивався, | вдавалися до послуг осіб досвідчених, | а головне, | тих, | хто мав ораторський талант. | | |

^{t3. f2} Після заслуховування сторін таємним голосуванням виносився вирок. | | | У таких ситуаціях рішення суду присяжних залежало від того, | яке враження на суддів справлять промови позивача і відповідача, | хто зможе засобами живого слова більше переконати суддів у своїй правоті. | | |

^{t2. f3} Так у суспільстві виникла гостра, | життєво необхідна потреба в красномовстві | і зростав попит на риторів-учителів красномовства та риторичні школи. | | | Суспільство стало цінувати тих, | хто вміє себе захищати, | добре говорити, | гідно триматися перед публікою. | | |

^{t3. f2} Видатний філософ Арістотель (IV ст. до н. е.) приписував винахід риторики піфагорейцеві Емпедоклу, | який жив у V ст. до н. е. | | | Твори Емпедокла не збереглися, | тому про його роль у розвитку риторики мало що відомо. | | | Збереглися [лише] повідомлення, | що він писав політичні та медичні трактати, | які можна класифікувати як риторику. | | |

^{t3. f3} Великий вплив на становлення риторики відіграли софісти. | | | Давньогрецьке слово «софіст» означало спочатку мудреця, | митця, | винахідника, | але з V ст. до н. е. софістами стали називати вчителів філософії, | до програми яких входило і мистецтво сперечатися | (евристика). | | | Софісти спекулювали на хиткості, | нетривкості явищ буття та непевності людської думки, | підтасовуючи висновки, | використовуючи й неправильні форми висновків тощо: | | «Людина — | міра всіх речей: | | існуючих — | що вони існують, | неіснуючих — | що вони не існують». | | | Саме софісти, |‹ які вправно видавали чорне за біле ›, | коли вигідно, | й стали засновниками риторики. | | |

^{t3. f2} Від скромного опису правил стилістики та граматики вони згодом перейшли до складання політичних та судових промов. | | | Оскільки судові справи були дуже поширені, | почали з'являтися логографи, | які писали промови для клієнтів суду, | а ті, |‹ в свою чергу ›, | мусили вивчати написане логографом напам'ять. | | | Це були [переважно] апології — | промови на захист себе | (адвокатів на той час не було). | | | Логографи були знавцями юриспруденції й стали засновниками судового красномовства на Сицилії у V—VI ст. до н. е. | | | Вони не прагнули знайти істину, | а [просто] намагалися відробити свої гроші, | хитро викладаючи справу клієнта. | | |Тому поняття софістика набуло негативного значення | (мораль тогочасного суду в Греції характеризує сценка з твору афінського комедіографа Арістофана: | | старі убогі люди сидять на сходах суду, | чекаючи, | щоб їх хтось запросив за лжесвідків). | | |

^{t3. f2} Першими риторами-логографами були Коракс, | Лісій, | Горгій | (V—VI ст. до н. е.). | | |Кораксу належить учення про риторичний твір, | який він поділив на вступ, | пропозицію, | виклад, | докази, | падіння, | висновки. | | | Лісій був плідним логографом, | він створив жанр судової промови, | визначивши еталонні параметри її стилю та способу аргументації. | | | Горгій, | за словами Платона, | відкрив, |що можливе є важливішим за істинне; | | він вправно видавав велике за мале і навпаки, | враховуючи специфіку аудиторії, | що його слухала; | | вдавався до таких малошляхетних прийомів, | як приниження супротивника, | кепкування | тощо. | | |

^{t3. f2} За Горгієм, |‹ який не без іронії ставився до своїх занять ›, | суть риторики визначав як «облукання», | що, «переконуючи, | обдурює душу»; | | це — «чарівництво», | «заклинання». | | | Він прагнув використати прийоми народного магічного заклинання — | метафори, | антитези, | словесні повтори, | римування тощо | (так звані горгієві фігури). | | | Водночас Горгій щиро захоплювався можливостями слова: | | «... слово — | найбільший володар: | | з виду мале й непримітне, | а справи вершить чудові — | може страх припинити і печаль відвернути, | викликати радість, | підсилити жаль». | | |

^{t3. f2} Горгій мав свою школу. | | | Одним з найвідоміших його учнів був Ісократ (V—VI ст. до н. е.), | стилю якого властиві пишнота періодів і чіткість логіко-ритмічної побудови промови. | | | Він заснував в Афінах школу красномовства, | що обслуговувала суд, | політичне життя на агорі (народні збори), | а також мала вплив у сфері філософії та мистецтва. | | | Ця школа виробила канон побудови ораторського твору, | за яким твір поділяли на вступ, | виклад теми, | спростування аргументів опонента | та висновки. | | | За Ісократом, | «високої досконалості досягнуть мистецва, | серед них і красномовство, | якщо цінуватиметься не новизна, | а майстерність і блиск виконання, | | не своєрідність у виборі теми, | а вміння відзначитися в її розробці». | | | Ісократ вперше підніс риторику на рівень дисципліни, | що увінчує курс навчання. | | |

^{t3. f2} Софісти вплинули на великого філософа Сократа (V— IV ст. до н. е.), | який, |‹ хоч і різко засуджував їхню байдужість до істини ›, | але використав софістичну техніку розуміння. | | | Сократ був великим мислителем, | який вперше ввів поняття особистого сумління й прославився висловом | «я знаю, | що я нічого не знаю», | в чому відобразилася криза всієї античної думки. | | | Сократ практикував метод евристичної бесіди: | | він нічого не заперечував у словах співрозмовника, | лише просив пояснити незрозумілі місця його тверджень. | | | Поступово він [так] заплутував співрозмовника, | що той мусив визнати власні твердження помилковими. | | | ^{t2. f3} Але на відміну від софістів, |‹ що ловили людей, | «мов рибу на гачок» ›, | Сократ шукав [саме] правди: | | «справжнього мистецтва промови...не можна досягти без пізнання істини...». | | |

^{t3. f2} Великий філософ Платон (V—IV ст. до н. е.) був блискучим учнем Сократа, | заснував вчення про світ ідей як основу буття. | | | Платон остаточно розвінчав софістику як «мистецтво облукання», | оскільки вірив у точне знання. | | | З його точки зору, | софісти-логографи спекулювали на можливостях розуму, | а вмів думати по-справжньому тільки Сократ. | | | Платон виділяв два види здібностей, властивих ораторові: | |

1) здатність звести все до єдиної ідеї; | |

2) здатність проаналізувати, | розкласти явище на його складові частини, | мов живу істоту, | що має голову, | ноги та ін. (аналіз і синтез). | | |

^{t3. f2} Справжнім реформатором риторики став учень Платона Арістотель (IV ст. до н. е.), | який написав спеціальний твір «Риторика» (у трьох книгах) — | перше наукове обгрунтування всіх попередніх висновків і спостережень. | | | ^{t2. f3} За Арістотелем, | риторика — | це «здатність знаходити можливі способи переконання відносно кожного даного предмета». | | |

^{t3. f2} Арістотель вперше відокремив поетику від риторики, | встановивши відмінність між поетично-образним словом | і словом риторичним. | | | ^{t2. f3} Він стверджував, | що кожна людина мусить уміти красномовно захистити себе. | | |

^{t3. f2} Проте в античній риториці панувала теза Коракса: | | ^{t2. f3} «Красномовство є робітниця переконання» | | (тобто слід не Істину шукати, | а переконувати з допомогою можливого). | | |

^{t3. f2} Після Сократа, |Платона | й Арістотеля риторика перестала бути [просто] прикладною дисципліною. Вона стала частиною філології, | науки про мову й способи мовлення, | засобом філософського пошуку істини. | | | Мистецтво красномовства, |‹ з одного боку ›, | зодягається в одяг теорії і починає цінуватися академічними ораторами. | | |‹ З другого боку ›, | риторика виходить за межі судового красномовства і у сферу політики, | [ба], | навіть починає цінуватися побутовими гострословами. | | |

^{t3. f2} Особливо виразно це виявилося в часи розквіту Афін, | за правителя Перікла | (V ст. до н. е., епоха грецької класики). | | | Сам Перікл був блискучим оратором. | | | Красномовство стало одним із свідчень розвиненості людини. | | |

^{t3. f2} В епоху класичної грецької культури | (друга половина V—IV ст. до н. е.) | ораторство у Греції сягає своєї вершини. | | | Найвідомішим серед риторів був Демосфен (IV ст. до н. е.), | який, |‹ за переказами ›, |‹ маючи від природи погану артикуляцію | («кашу в роті») ›, | [настільки] багато вправлявся (набираючи на безлюдному морському березі камінців до рота), | що став чудовим промовцем. | | | Почавши свою кар'єру як оратор судовий, | Демосфен швидко опановує сферу суспільно-політичного красномоства. | | | Він прославився як ідейний вождь патріотичного напряму, | що прагнув оборонити Грецію від підкорення македонським царем Філіппом. | | | За промову, | присвячену пам'яті полеглих при Героної (338 р. до н. е.), | захоплені талантом оратора земляки-афіняни нагородили його золотим вінком. | | |

^{t2. f2} У Греції після завоювання її Олександром Македонським риторика занепадає, | обмежуючись здебільшого судовим ораторством. | | | Згодом була порушена [сама] логіка викладу думок, | сформована в класичній Греції. | | | Йшлося щодо втрати почуття впорядкованості світу й мови, | характерного для античної класики. | | |

^{t1. f4} Однак саме риторика взяла на себе відповідальність за збереження основ античного світогляду. | | | В еліністичному суспільстві вона почала розвиватися вже як [суто] філософська, | «академічна» дисципліна, | відірвана від живої практики. | | | Водночас вона як «лоно філософії» стала претендувати на звання ледь не «науки наук». | | | Виникали все нові риторичні школи, | що присвоювали собі право керувати розвитком літератури, | тим більше, | що віршові форми в еліністичну епоху витісняються прозовим романом. | | | Своєю чергою, | риторика почала спрямовувати ритора на оволодіння сумою [чисто] художніх прийомів, | втративши поступово інтерес до пошуку істини та справедливості. | | |