Тема 6. Культура і суспільство

Поняття культури. Основні елементи і функції культури. Культура як об'єкт соціологічного аналізу. Цінності. Критерії ціннісних оцінок. Ціннісна установка. Соціальні норми та їх функції в суспільстві. Звичаї та традиції. Типи і взаємодія культур. Домінуюча культура, субкультура і контркультура. Культурне різноманіття та етноцентрізм.

У широкому сенсі під культурою розуміють специфічну сукупність засобів, способів, форм, зразків і орієнтирів взаємодії людей з середовищем існування, яке вони виробляють в сумісному житті для підтримці певних структур діяльності і спілкування. У вузькому сенсі в соціології під культурою розуміється система цінностей, що колективно розділяються, переконань, зразків і норм поведінки, властивих певній групі людей [7, с. 61].

Культура включає наступні основні елементи:

1. Мова як система знаків, наділених певним значенням, які використовуються для зберігання, перетворення і передачі інформації.

2. Цінності (уявлення про щастя, про мету, про сенс життя), цінності суспільного покликання, міжособового спілкування, демократичних свобод, цінності, які розділяються членами сім'ї тощо.

3. Норми, в яких виражаються вимоги суспільства до поведінки окремих осіб і соціальних груп.

4. Складні зразки поведінки: звичаї, традиції, обряди.

Культура – це не просто свідомість, не просто поєднання духовних елементів (уявлення, знання, переконання, цінності, норми і подібне.), а спосіб, метод ціннісного освоєння дійсності. Це те, що втілюється в практичній діяльності, в стійких зразках діяльності, що повторюються [12, с. 78 – 79].

Функції культури: функції соціальної пам'яті (зберігання і передача людського досвіду), освітня, виховна, комунікативна, регулятивна. Крім того, культура володіє функцією соціального контролю, інноваційною функцією, функцією інтеграції і диференціації суспільства. Освоєння культури формує у людей відчуття приналежності до певної групи, нації, релігії тощо. Разом з тим, в окремих випадках вона може виконувати і функцію дезинтеграції, об'єднуючи одні спільності і соціальні групи і протиставляючи їх іншим.

Соціологія має свої специфічні особливості вивчення культури. Основна увага при соціологічному аналізі відводиться людям, які в процесі взаємодії формують і змінюють своє соціальне і культурне оточення, а також вивчаються зміни особистих і групових характеристик членів суспільства.

Крім того, важливо розуміти, як люди створюють і використовують об'єкти культури. Соціологія тут обмежує свою область дослідження трьома основними лініями: культурне – природне (тобто необхідно вивчити об'єкти, створені людьми і ті, чиє існування від них не залежить); культурне – соціальне (наприклад, соціальна реальність представляється в різних формах людських відносин, структурах взаємодії і взаємозв'язків людей, культурна реальність визначається через змістовні аспекти суспільного життя), тобто яким змістом наповнюються соціальні форми (конфлікт, наприклад, виражається у війні, сварці, застережливих діях); культурне – індивідуальне (тут аналіз відбувається на базі розрізнення понять “індивід” і “особистість”, на розмежуванні між індивідуальними завдатками і полем їх реалізації); індивідуальні особливості можуть бути поза культурними (біологічними, психологічними і так далі), але будь-який колективний стереотип дій, поведінки, думок, відноситься виключно до світу культури.

Принциповим також виступає розуміння культури як соціального феномену, що обмежує, виділяє з реальної життєдіяльності людей її неприродні аспекти. У даному ключі предметом соціологічного аналізу стає світ штучних предметів (від організації освоєних територій до предметів особистого користування), технології, характер соціальних взаємодій та їх регуляція [9, с. 135 – 142].

Важливо підкреслити, що соціологія розглядає цінності як визначальний елемент культури, причому цінності розуміються як соціально схвалювані і такі, що розділяються більшістю людей уявлення про цілі, до досягнення яких слід прагнути (як цінність може виступати будь-який матеріальний об'єкт, суспільне положення або духовне явище). Е.Гіденс вважає, що категорія “цінності” займає ключове місце в соціології [7,с.41].

Ціннісні стосунки реалізуються в акті оцінки (зіставлення наявного і значущого, корисного і шкідливого). Критерії оцінки дій предметів, стосунків, ідей є однією з найважливіших характеристик культури того або іншого індивіда, групи, всього суспільства.

Критерієм ціннісних оцінок є базові цінності, які суспільство формує протягом тривалого етапу свого розвитку (уявлення про добро і зло, мету і сенс життя, цінність між особового спілкування, уявлення про щастя, про рівень демократичних свобод і подібне).

Ціннісне відношення формує ціннісну установку, яка є своєрідною програмою діяльності і спілкування людини, формує його відношення до даного об'єкту, речі, явища, події тощо.

Усвідомлення індивідами змісту ціннісних установок утворює мотив поведінки, який є чинником, що перетворює ціннісну установку на дію.

Ціннісне відношення утілюється в соціальні норми, які є засобом соціальної регуляції поведінки індивідів і груп, загальними правилами поведінки в суспільстві.

Соціальні норми виконують наступні функції:

1. Служать зразками, еталонами поведінки.

2. Інтегрують індивідів в групи.

3. Регулюють загальний хід соціалізації.

4. Контролюють поведінку.

Соціальні норми знаходяться в тісному взаємозв'язку і взаємодії, утворюючи нормативну систему культури, базовими елементами якої виступають звичаї, традиції, моральні і правові норми.

Звичаї – зразки поведінки людей, що стосуються соціально значущих явищ, і що рекомендуються до виконання (наприклад, - звичай гостинності).

Із звичаєм тісно пов'язані традиції – елементи соціальної і культурної спадщини, що історично склалися, передаються з покоління в покоління, зберігаються в певному суспільстві протягом тривалого часу. У основі традицій лежать звичаї як традиційно встановлений зразок поведінки, закріплений колективними звичками.

Звичаї і традиції виявляються перш за все в обрядах і ритуалах, які виступають як сукупність символічно стереотипних колективних дій, що утілюють в собі ті або інші соціальні ідеї, уявлення, цінності, норми, які викликають певні відчуття. (Сила обряду – в його емоційній дії на людей).

Звичаї лежать в основі формування норм моралі і права. На відміну від норм моралі, правові норми безпосередньо пов'язані із структурними організаціями суспільства і спираються на його найважливіші соціальні інститути. Правові норми встановлюються і санкціонуються державою. Механізм правового регулювання утворює переклад загальних правил в конкретні юридичні права і обов'язки суб'єкта [9, п. 64 – 69].

А. Радугін пропонує виділяти (за критерієм горизонтальної типологізації культури) наступні типи культур: цивілізаційні, які породили в певні періоди своєрідні культурні русла багатьох етнічних і національних культур (цивілізація Дворіччя); регіональні, які об'єднані територіальною близькістю, певними природними чинниками і умовами мешкання; етнічні, такі, що відносяться до державно-територіальної спільності, сформували культуру тієї або іншої нації на індустріальному і пізнішому етапі розвитку; локальні, які відносяться до співтовариств, пов'язаних з умовами мешкання і взаємодії на тій або іншій конкретній території.

Крім того, можна розглядати вертикальну типологізацію культури з погляду їх ієрархічної взаємодії. Вертикальна типологізація аналізує такі типи культур, як домінуюча культура, субкультура і контркультура.

Домінуюча культура (загальна культура) – це поєднання основних елементів культури, символів, переконань, цінностей, зразків поведінки, які приймаються і розділяються всіма членами суспільства.

Субкультура – це сукупність символів, цінностей і обрядів поведінки, що відрізняють те або інше співтовариство або будь-яку соціальну групу. Критерії виділення субкультури: національність, релігія, рід занять, вік тощо. Виділяють відповідно до цього національну, конфесійну, професійну, молодіжну субкультуру, субкультуру правлячої еліти і подібне.

Для стабільного суспільства важливо, як разом взаємодіють різні субкультури. Іноді культурні конфлікти виникають тоді, коли в суспільстві формується особлива культурна спільність, що кидає виклик домінуючій культурі (виникає контркультура). Контркультура – це сукупність символів, цінностей і зразків поведінки, що протистоять домінуючій культурі.

Враховуючи процеси взаємовпливу і взаємопроникнення культур, соціологи все частіше указують на непродуктивність оцінки, що виявляється у різних народів культурних феноменів, на основі етноцентризму. Етноцентризм (за Е. Гіденсом) означає розгляд інших культур переважно через порівняння їх зі своєю власною [2, с.41]. Цілі гуманного і продуктивного розвитку сучасного суспільства вимагають шанобливого відношення до представників самих різних культур.

У цьому контексті відкритим залишається принципове питання - майбутнє глобального соціуму визначатиметься “діалогом культур” або ж “війною культур”?

КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ

1. Дайте визначення поняттю “культура”.

2. Культура в системі соціологічного знання.

3. Основні елементи культури.

4. Функції культури.

5. Цінності і ціннісні установки як визначальні елементи культури.

6. Соціальні норми і культура.

7. Звичаї і традиції: їх значення для культури.

8. Основні типи культур.

ПЛАН СЕМІНАРСЬКОГО ЗАНЯТТЯ 6

1. Суть культури суспільства. Основні елементи і функції культури.

2. Культура в системі соціологічного аналізу.

3. Типи культур: цивілізаційні, регіональні, етнічні, локальні.

4. Співвідношення понять культура і природа, культура і суспільство, культура і особистість.

5. Масова культура: особливості функціонування і механізми розповсюдження.

6. Культурна ідентифікація в українському соціумі.