Методичні рекомендації. Початок ХІХ століття - широкий розвиток романтизму в Європі

Початок ХІХ століття - широкий розвиток романтизму в Європі. Характерною особливістю якого є звернення до фольклору, так званий "фольклорний ренесанс". Так, на думку популярного в той час в Європі філософа Гердера, основною передумовою повнокровної й животворної культури є природність. "Одна з найпривабливіших особливостей українців – народу в основному селянського – крилась у їхньому багатому й живому фольклорі" (О.Субтельний). Того ж Гердера настільки вразила його краса, що він заявив: «Україна стане новою Грецією: прийде день, і постануть перед усіма це прекрасне небо, цей життєрадісний народний дух, ці природні музичні обдарування, ця родюча земля!» Геніальний польський поет Адам Міцкевич визнавав, що українці – найпоетичніші й наймузикальніші серед слов'ян. Тому не дивно, що етнографічні дослідження незабаром захопили лівобережну інтелігенцію. До перших шанувальників українського фольклору належав князь Микола Цертелєв. Попри своє грузинське походження та російське виховання Цертелєв виростав на Україні й глибоко полюбив її народ. У 1819 р. він опублікував у Петербурзі «Попитку собрания старих малороссийских песен». У передмові Цертелєв зазначав, що ці пісні демонструють геній і дух народу, звичаї того часу й, нарешті, чисту мораль, якою завжди були відомі малороси. Набагато повніше й систематичніше дослідження української етнографії під назвою «Малороссийские народньіе песни» склав у 1827 р. Михайло Максимович – українець із козаків, що став професором Московського університету, а у 1834 р.– першим ректором нового університету в Києві. Інший український професор Московського університету – Йосип Бодянський – присвятив свою кандидатську дисертацію (написану в 1837 р.) порівнянню російських та українських народних пісень. Із типовим для романтика перебільшенням він протиставляє начебто засмучені й смиренні інтонації пісень російської Півночі життєрадісним мелодіям українського Півдня. «Яка велика різниця існує між Північчю й Півднем,– писав Бодянський,– і наскільки різні народи там живуть».

Розглядаючи питання про тенденції розвитку української літератури І половини XIX ст. треба звернути увагу на те, що література цього періоду розвивалась у скрутних умовах протиборства різних суспільно-політичних та художніх тенденцій.

Перший твір нової української літератури "Енеїда" І. Котляревського, в якому поєднані традиції народної та літературної творчості. Збірки народних українських пісень М. Максимовича, В. Залеського, І. Срезневського. Поєднання елементів класицизму та сентименталізму, романтизму та просвітницького реалізму в творчості Г. Гулака-Артемовського, Г. Квітки-Основ'яненко, Є. Гребінки - все це є обличчям часу..

У 20-ті роки романтизм (Л. Боровиковський, М. Костомаров, В. Забіла та ін.) приніс в українську літературу жанри балади, романсу, історичної поеми, драми, трагедії.

Значної популярності набуває кріпацький театр (особливо на північній та південно-східній території України).

Демократичний напрямок в українській літературі представляла ціла плеяда талановитих митців: М. Вовчок, байкар Л. Глібов, П. Грабовський, А. Свидницький та його першій реалістичний соціально-побутовий роман "Люборацькі", П. Куліш, Б. Грінченко, О. Кониський. Соціально-побутові повісті І. Нечуя-Левицького, творчість О. Кобилянської та П. Мирного.