Лекція 8. Контроль за станом викладання предметів

Зрозуміло, що використання різноманітних моделей оцінки професійної компетентності вчителя (керівника) не виключає використання традиційних підходів до контрольно-оціночної діяльності. Важливо лише, щоб знайомі всім схеми, пам’ятки, анкети розкривали сутність відповідних аспектів професійної компетентності педагога. Так, більшість керівників для перевірки стану викладання предметів користується традиційною структурою:

• документація з предмета (плани, відповідність планування програмі);

• виконання навчального плану та про­грами, зокрема, й рівень навчальних досягнень учнів з предмета, оскільки наявність певного рівня є вимогою навчальної програми;

• якість проведення уроків, оптимальність методів викладання предмета;

• ведення документації вчителями кафедри (журнал, зошити, щоденники, про­токоли тощо);

• матеріально-технічна база викладання предмету (кабінети, обладнання);

• позакласна робота з предмета;

• методична робота вчителів, дослідницько-експериментальна робота кафедри.

Така структура відповідає функціональним обов’язкам педагога, зрозуміла для адміністрації і не викликає особливих утруднень. А тому є в цілому прийнятною. Треба лише враховувати, що при вивченні цих питань необхідно опиратись на модель професійної компетентності вчителя, оцінювати не тільки наявність окремих фактів, явищ, а також вплив рівня професійної компетентності вчителя на результативність навчально-виховного процесу, формування компетенцій учнів.

У процесі перевірки стану викладання предмета керівник вивчає і діяльність вчителя (здійснює персональний контроль), тому доцільно планувати одночасне вивчення діяльності вчителів даної кафедри і стану викладання даного предмета; проводити одночасно і фронтальну перевірку викладання предмета, і атестацію вчителів з цього предмета, і перевірку рівня навчальних досягнень учнів з даного предмета.

Алгоритм перевірки складається з декількох етапів:

- збір інформації про стан об’єкта. На даному етапі важливо використовувати, з одного боку, вторинну інформацію, а з іншого, релевантну. Основною помилкою керівників є накопичення якомога більшого обсягу інформації про об’єкт, що заважає здійснювати ефективний її аналіз;

- обробка інформації. На даному етапі використовується порівняльний аналіз (порівняння з нормативами, попередніми даними, даними з інших джерел), аналогові методики, рейтингові оцінки, систематизація за певними блоками, узагальнення результатів за окремими напрямками;

- виявлення та формалізація основних причин виявлених недоліків, відхилень від норми, досягнень;

- обговорення результатів перевірки з підлеглими. Важливо дотримуватись етичних норм контролю: спочатку результати перевірки обговорюються і уточнюються в бесіді з тими, хто (чия робота) перевірялись. За необхідності (якщо виявлено недоліки, які можуть бути притаманними іншим;

- визначення основних шляхів подолання недоліків (компенсації), розвитку перспективних напрямків діяльності;

- розробка конкретних рекомендацій і прийняття відповідних управлінських рішень;

- визначення системи контролю за прийнятими рішеннями;

- організація виконання рішень.

В управлінській літературі виокремлюють різноманітні види контролю за станом викладання предметів. Такий розподіл визначає пріоритетні напрямки здійснення перевірки. Так, фронтальний контроль передбачає вивчення всіх аспектів викладання даного предмету: умов, процесу, результатів стосовно всіх учасників навчально-виховного процесу (учнів, педагогів, батьків). А тому при здійсненні фронтального контролю перевіряються як якість освіти (рівень навчальних досягнень учнів), так і методична робота, кадрове забезпечення, позакласна діяльність, матеріально-технічна і дидактична база викладання тощо. Оглядовий контроль має на меті визначення дотримання основних вимог до викладання предмету, наявність умов щодо виконання навчальної програми. Тематичний контроль за станом викладання предметів передбачає вивчення окремих складових навчально-виховного процесу – впровадження інноваційних технологій в процесі викладання певного предмету, активізація пізнавальної діяльності учнів в процесі навчання, позакласна робота з предмета, матеріально-технічне забезпечення викладання, результативність навчання тощо. Іноді під тематичним контролем розуміють певне поєднання персонального і класно-узагальнюючого контролю, коли здійснюється вивчення системи роботи вчителя в межах однієї теми. Персональний контроль здійснюється відносно окремого педагога за всіма параметрами перевірки і, як правило, здійснюється в рамках атестаційної експертизи. Іноді застосовують класно-узагальнюючий контроль. У такому разі за певною системою перевіряють викладання всіх предметів у певному класі (групі класів). Метою експертизи може бути визначення рівня дотримання єдиних педагогічних вимог з боку всіх учителів-предметників, виявлення причин негативних явищ, які спостерігаються у даному класі, визначення рівня організації навчально-виховного процесу у новостворених класах, визначення рівня адаптації до навчання у нових умовах (наприклад, перехід до середньої школи, профільної школи тощо).

Окремим авторами визначаються й інші види контролю за станом викладання наук (проблемно-узагальнюючий, фронтально-оглядовий тощо). Проте важливим є не стільки дотримання форми контролю, скільки принципів контрольно-аналітичної діяльності, особливо, відповідність обраних форм і методів меті і задачах перевірки.

За результатами контролю складається довідка, за необхідності видається наказ про результати перевірки.

Для здійснення перевірки стану викладання предметів формується група вчителів, яку очолює представник адміністрації (як правило, заступник директора з навчально-виховної роботи). Складається план перевірки, визначаються відповідальні, терміни, методи експертизи. Видається наказ (розпорядження) про проведення перевірки. Оскільки перевірка стану викладання предмету вимагає достатньо багато часу, адміністрація навчального закладу планує таких перевірок 2-3 на рік, враховуючи долю предмета у навчальному плані школи. З практики відомо, що найбільш слушним часом для вивчення стану викладання предмету є листопад і лютий (не початок і не кінець семестру, менша насиченість виховними і методичними заходами).

В процесі вивчення стану викладання предмету важливо приділити увагу і додатковим формам організації навчального процесу (факультативам, гурткам, індивідуальним заняттям), адже часто за рахунок цих занять здійснюється як до профільне, так і профільне навчання.

Наведемо приклади кваліметричних моделей для оцінки стану викладання предметів.