Тема 11. Методи навчально-виховної роботи

В аматорський хореографічний колектив приходять всі бажаючі, незалежно від професії, віку, освіти. Ця особливість вимагає від керівника диференційованого підходу до навчально-виховної роботи, з урахуванням психології, індивідуальних рис кожного учасника колективу. Плануючи її, керівник повинен зробити так, щоб кожному члену колективу як досвідченому, так і “новачку” було цікаво, комфортно, хотілося б працювати.

Керівникові хореографічного колективу для успішної професійної діяльності необхідні серйозні знання з педагогіки і психології. Це підтверджує життя та зміщення акцентів у аматорському мистецтві в зв’язку з естетичними уподобаннями окремих осіб, що об’єднуються в групи за інтересами.

Інколи керівники вважають, що головне у творчій роботі – це показ танцю, але, зіткнувшись з тим, що учасники добросовісно повторюють, але не можуть оволодіти рухом, приходять до усвідомлення – щоб навчити танцювати, потрібно володіти педагогічними знаннями.

Як і в кожній професії керівник хореографічного колективу повинен володіти основами свого ремесла, невід’ємною частиною якого є педагогічна майстерність. Загальна педагогіка уже має серйозні здобутки в цьому напряму, хореографічна педагогіка – лише набирає сили та обертів. Сьогодні у нашому арсеналі є ряд методів, які ефективні в роботі з хореографічним колективом. Серед них можна назвати наступні: навіювання, переконання, спонукання, заохочення, покарання.

Навіювання – засіб передачі учасникам відношення до художнього твору, танцювальної лексики, музики, характеру виконання тощо, а також власну думку, інтерпретацію, оцінку, настрій.

Особливу роль в ефективному використанні методу навіювання відіграє особистість керівника, його професійний авторитет.

Переконання – вплив на свідомість та мислення танцюристів, звернення до їхнього розуму. Мало сказати, що потрібно зробити так чи інакше, це необхідно довести й аргументи повинні бути вагомими, переконливими.

Спонукання – призив до дії. Специфіка методу спонукання в тому, що творчі прагнення, художні вподобання, ідеї, смаки, які формуються під орудою керівника колективу, повинні стати звичкою, традицією, як для кожного з учасників, так і для колективу в цілому.

Для закріплення набутого позитивного досвіду і стримування негативних прагнень, використовуються методи заохочення та покарання.