Легенда і косарі

/триптих/

Косарі – ніби ключ журавлиний,

Тільки коси в руках замість крил,

Косять в лузі траву на долині,

Підрізаючи гордий ковил.

Розмахнуться направо, наліво,

Ой! Яке ароматне сінце

Перемішане з Сонцем ігривим

І з веселим живим вітерцем!

Кажуть: люди в косу вклали розум,

В душі людям вселив хтось любов,

Щоб могли кожен день люди в росах

Провіряти любов до дібров.

А навколо з трави перепілки:

– Хвіть пііть, хвіть пііть, йдіть сюди.

І спішать на той клич косарі всі,

А за ними покоси‑сліди.

А як вечір до хлопців приходить,

Щоб натомлених з лугу забрать,

То ті хлопці сміються, жартують,

Тільки втомлені коси мовчать.

Косарі сіли в полі спочити,

Щоб послухати пісню полів,

А навколо таке все чарівне,

Ніби казка з’явилась з віків.

В лузі квіточки дишуть медами,

Є для бджілок в них свій коровай,

Обнімаються квіти з вітрами,

Ніби кажуть: ми ось, вибирай.

І вигукує все в тому полі,

Хтось викрикує, хтось шепотить,

І сміються веселі тополі,

Ніби хочуть весь світ полонить.

А як ніч рукавами з лахміття

Виглядає із вікон сільських,

Пропливають над полем століття

Мільярдами зір чарівних.

А за ними, немов по команді,

Чути звуки над полем нічні.

Закривають на вікнах всі ставні,

Всі, хто вірить у духи земні.

А в пітьмі десь викрикує галка,

Поруч грає на скрипці цвіркун,

І виходить із жита Русалка

Й прямо в дім, де хлопчина‑пустун.

Тільки він, захопившися грою,

Не помітив її, звісна річ,

А за нею чорти із Ягою

Шмигонули у хату під піч.

Так в дитинстві бабуся‑сусідка

Таємницю ту відала всім,

Що живе Домовик десь, як дідько –

Волосатий, страшніший за грім.

А ми слухали те і одначе

Бігли в жито волошки зривать,

Бо хотіли Русалку побачить,

Що любила діток лоскотать.

Отоді ми якраз і навчились

Самих себе, як сталь, гартувать,

І нікого в житті не боялись:

Загартованих – не залякать!

А тепер хочу, друзі, додати:

Хто боїться легенд старини,

Ті ніколи народ не прославлять,

Хоча б як намагались вони.

А хлопчині, що з страхом боровся,

Б’ю уклін свій сьогодні до ніг,

Хто б за правду тоді заступився,

Що б свій страх він був не переміг.

3.2.1970 р.