Тема 2. Особистість як біологічна істота

Жодна властивість особистості не є вільною від впливів спадковості

(Г.Олпорт, 1937)

1. Здібності в структурі індивідуальності

2. Структура і характеристики здібностей

3. Поняття обдарованості і геніальності

4. Передумови геніальності в роботах В.П. Ефроїмсона

5. Асиметрія півкуль.

6. Темперамент. Конституційні теорії темпераменту Е. Кречмера і У.Шелдона

Людина як індивід являє собою сукупність природних генетично зумовлених властивостей, розвиток яких здійснюється під час онтогенезу, результатом цих процесів є біологічна зрілість людини.

Людина як особистість проходить свій життєвий шлях, в ході якого відбувається соціалізація індивіда, результатом цих процесів є соціальна зрілість людини.

Генетичні чинники – це особливий вплив на поведінку механізмів спадковості, завдяки яким здійснюється вплив батьків на поведінку дітей. Сучасні дослідження, проведені на близнюках, показують, що успадковуються емоційна стабільність, екстраверсія, альтруїзм, сором’язливість, відчуженість, агресивність, прагнення до лідерства, уява.

1. Здібності в структурі індивідуальності

ЗАДАТКИ – генетично зумовлені (вроджені) анатомо-фізіологічні та психічні властивості людини, з яких розвиваються її здібності.

ЗДІБНОСТІ – психологічні та анатомо-фізіологічні властивості особистості, які є вирішально-визначальною умовою успішності становлення та функціонування її як суб’єкта тієї чи іншої діяльності і виявляються в показниках якості засвоєння та використання необхідних для цієї діяльності знань, умінь та навичок.

Здібності — це індивідуально-психологічні особливості особи, що є умовою успішного виконання тієї або іншої продуктивної діяльності. Найголовнішими у визначенні здібностей є три моменти: по-перше, вказівка на те, що здібності відрізняють одну людину від іншої, по-друге, що, на відміну від дефектів, вони забезпечують успіх, по-третє, факт неможливості зведення здібностей до знань, умінь, навиків (2, 4, 15).

Характерним для задатківє те, що вони самі по собі ще ні на що не спрямовані. Задатки впливають, але не вирішальним чином на процес формування і розвитку здібностей, які формуються прижиттєво в процесі діяльності і виховання.

Деякі дослідники експериментально перевіряли, наскільки здібності залежать від задатків. Вони розвивали різні здібності у дітей з незначними відповідними задатками і навіть з цілковитою відсутністю їх. Це здебільшого вдавалось, але вимагало величезних зусиль і багато часу, а результати були дуже скромні. Для прикладу експеримент Олексія Миколайовича Леонтьєва (1903-1979), який розвивав музичні здібності у дітей з відсутнім музичним слухом (задатками музикальності) за допомогою одночасного прослуховування ними музичних звуків, мелодій та підспівування їм, відтворення цих звуків та мелодій після їх звучання, порівнювання музичних звуків тощо. У багатьох слух виробився, але був дуже слабенький. Генетичний фактор відчутно дався взнаки.

Напротязі тривалого часу здібності пов’язувались з особливостями побудови головного мозку, вираженого в будові черепа. Приклад цього відображено на френологічній карті Ф.Галля.

Здібності неможливо розташувати на одному рівні індивідуальності; маючи комплексну природу, вони «проростають» крізь всі рівні, взаємодіючи з іншими якостями.

Існує декілька концепцій здібностей.

1. Теорії спадковості розуміють здібності як біологічно детерміновані явища, розвиток і прояв яких залежить цілком і повністю від успадкованого фонду. Цієї позиції дотримувався Ф. Гальтон, обґрунтувавши наслідуваність таланту за даними енциклопедичних словників і генеалогіях відомих людей.

2. Теорія придбаних здібностей. Гельвецій в XVIII столітті стверджував, що за допомогою виховання можна сформувати геніальність будь-якого рівня. Це твердження дещо пом’якшав Ешбі, який вважав, що здібності складаються з природжених програм і працездатності.

3. Нарешті, третій підхід, що стверджує діалектику природженого і придбаного в здібностях, розвивався в основному у вітчизняній психології. Природженими можуть бути лише анатомо-фізіологічні особливості, а самі здібності — результат становлення (причому природжене і успадковане не ототожнюється). Здібності формуються в діяльності і тому залежать від її змісту і від спілкування з дорослими, що дають дитині еталони дій і досягнень. На цій підставі П.Я. Гальперін припускав, що здатності є результат інтеріоризації.

Але не тільки ззовні відбувається їх формування. Б.М. Теплов стверджував, що можна виховати музичні здібності дуже високого рівня, але все таки погоджувався зі своїми опонентами в тому, що здібності в цілому соціальні, а ось задатки передаються тільки по спадковості і, таким чином, є індивідними характеристиками (18).

Здібності — явище динамічне; не можна говорити про їх присутність до того, як вони виявилися, і не можна вважати їх такими, що остаточно розвинулися. Вони історичні і відповідають запиту культурної практики: абсолютний слух у дитини не виявляється, поки він не опинився перед завданням розпізнавати звуки по висоті. Поява нового вигляду професійної діяльності також висвічує, виявляє і новий вигляд здібностей — економічні, програмові і т.д.