Темперамент — закономірне співвідношення стійких індивідуальних особливостей особистості, що характеризує різні сторони динаміки психічної діяльності

Темперамент став предметом уваги медиків і філософів раніше інших психологічних характеристик, але вивчення його було в основному емпіричним або типологічним, заснованим швидше на спостереженні, ніж на достовірному аналізі наукових даних. Томуі більшість класифікацій темпераменту, будучи досить виразними і корисними для життєвої психодіагностики, складені абсолютно без урахування правил строгої наукової класифікації. Серед спроб пояснення природи темпераменту виділяють;

- гуморальні,

- конституціональні,

- психологічні теорії.

Історично однієї з перших гуморальних типологій можна рахувати вчення Гіппократа про чотири рідини і чотири темпераменти людини, що виникло в IV столітті до н.е. Залежно від переваги тієї або іншої рідини в організмі, стверджував Гіппократ, людина має відповідний темперамент:

1. Сангвінічний - оптимістичну, життєрадісну вдачу мають ті,у кого більше крові;

2. Меланхоліки - сумні і пригнічені люди, у яких переважає чорна жовч;

3. Холерики - дратівливі і збудливі ті,у яких дуже багато світлої жовчі,

4. Флегматики - апатичні, байдужі люди, що мають більше за інших в організмі
мокроти.

Давньоримський лікар Гален, що жив в II столітті до н. з., вважав, що чотири першооснови темпераменту втілюють чотири субстанції — тверде, рідке, гаряче і холодне.

До теперішнього часу фізіологічні підстави цих класифікацій багато раз спростовувалися, але назви типів темпераменту збереглися (2, 8, 10, 18).

І.П. Павлов розумів темперамент як найзагальнішу характеристику вищої нервової діяльності, що виражає основні природні властивості вищої нервової системи (в основному силу і швидкість). Робилася і спроба пов'язати ці властивості з чотирма темпераментами, але сам учений застерігав від неправомірного розповсюдження цих висновків на поведінку людини в цілому і підкреслював, що в своїх дослідах він обмежувався класифікацією типів нервової діяльності собак (13).

І.П.Павлов експериментально дослідив, що властивості темпераменту залежать від таких властивостей нервової системи: сили процесів збудження і гальмування у нервових волокнах, яка визначається потужністю та працездатністю нейронів (нервових клітин); врівноваженості нейрофізіологічних процесів – співвідношення сили збудження та гальмування – який і наскільки переважає інший в їх балансі; рухливості нейрофізіологічних процесів – швидкості зміни збудження і гальмування.

І.П.Павлов з’ясував, що типитемпераменту залежать від особливостей сполучення цих властивостей і виявив чотири варіанти таких сполучень. Вчений назвав ці варіанти сполучень загальними типами нервової системи, то вони властиві й іншим видам ссавців, але застерігав від необґрунтованого перенесення цих даних на нервову систему людини.

Згідно І.П.Павлову,існуютьтакі загальні типи нервової системи:

1) сильний, неврівноважений, з переважанням збудження – холеричний темперамент;

2) сильний, врівноважений, рухливий – сангвінічний;

3) сильний, врівноважений, інертний (повільний перехід від збудження до гальмування) – флегматичний;

4) слабкий – меланхолічний.

Вчений припустив, що можливі й інші поєднання названих властивостей нервової системи, а відтак – інші типи її та відповідні таким типам типи темпераменту. Ці припущення невдовзі підтвердились.

І. Кант вважав, що кожний з видів темпераменту (а найчастіше їх виділяли чотири) пов'язаний із збудженням або послабленням життєвої сили і віднесенням до області відчуттів або діяльності (3). Так:

- темпераментами відчуття є сангвінічний (коли на відчуття виявляється
сильна дія, але проникає воно неглибоко) і меланхолійний (при якому відчуття може
бути не дуже яскравим, та зате пускати глибоке коріння). Для людей з цими типами темпераменту всі найголовніші життєві події швидше переживаються емоційно, чим усвідомлюються, і описуються також в категоріях почуття.

- що ж до темпераментів діяльності, то до них І. Кант відносив холеричний, властивий людям активно-запальним, і флегматични й, що характеризує холоднокровних. людей. Для представників двох останніх типів всі основні явища поведінкові, через події об'єктивного, а не внутрішнього світу.

Флегматиків І. Кант вважав найбільш адаптованими і продуктивними людьми. Примітно, що з часів І. Канта відчуття жодного разу не розглядалися як складова темпераменту, рівноправна в порівнянні з діяльністю.

А В. Вундт вважав, що кожний з чотирьох темпераментів може бути описаний по двох підставах — силі емоційних реакцій і рівню їх стабільності, підводячи основи під можливість кількісного, природничо-наукового вивчення темпераменту.