Кредитний договір

Поняття кредитного договору. За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установле­них договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1054 ЦК України). Кредитний договір (від лат. creditum - борг) є цивільним договором, який слід розгля­дати як комерціалізований різновид договору позики.

Від договору позики кредитний договір відрізняється таким: предметом договору позики грошові є кошти або інші речі, визна­чені родовими ознаками, а предметом кредитного договору лише грошові кошти. Ціллю кредитного договору є отримання позичальником грошових коштів кредитодавця із зобов'язанням їх повернення та сплати процентів за кредитом. Як уже зазначалося, кредитний до­говір є консенсуальним, тобто вважається укладеним від моменту до­сягнення сторонами домовленості за всіма істотними умовами цього договору та, як правило, завжди є відплатним. У зв'язку з цим на­дання безвідплатних кредитів в Україні можливе лише у винятко­вих випадках, передбачених законом (ст. 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» від 7 грудня 2000 р. № 2121-III). Кредитний договір є двостороннім, тобто договором, за яким обидві сторони договору мають права та обов'язки. Предметом кре­дитного договору є грошові кошти, національна та іноземна валюта, в готівковій та безготівковій формі.

Сторони кредитного договору. Сторонами кредитного договору є кредитодавець та позичальник. Враховуючи те, що надання кредиту є фінансовою послугою (ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»), суб'єктний склад осіб, які можуть бути кредитодавцями, обмежено законом. Із законодавчого визначення кредитного договору випливає, що креди­тодавцем за кредитним договором може бути банк або інша фінансова установа. Банк може укладати кредитні договори, предметом яких є національна та іноземна валюта, за рахунок власних та залучених коштів, за наявності в нього банківської ліцензії та письмового дозво­лу на здійснення операцій з валютними цінностями, який є генераль­ною ліцензією на здійснення валютних операцій згідно з Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19 лютого 1993 р. (ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність», пункти 1.3, 5.3 Положення Національного банку України «Про порядок видачі банкам банків­ських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окре­мих операцій», затвердженого постановою Правління Національно­го банку України від 17 липня 2001 р. № 275).

Інші фінансові установи (юридичні особи, які відповідно до зако­ну надають одну чи декілька фінансових послуг та внесені до відповідного реєстру у порядку, встановленому законом) мають пра­во надавати кредити за рахунок власних коштів, якщо таке право встановлено законом про діяльність відповідної фінансової установи та нормативно-правовими актами державних органів, що здійсню­ють регулювання ринків фінансових послуг.

Для здійснення кредитування зі значними обсягами, зменшення кредитних ризиків та дотримання банками економічних нормативів банки можуть проводити спільне (консорціумне) кредитування (ст. 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність»). Консорціумні кредити не є самостійним видом кредитування, але мають особливий механизм акамуляції банками кредитних ресурсів та про­цедуру надання кредиту. Порядок консорціумного кредитування в Україні, крім ЦК України, регулюється Положенням про порядок здійснення консорціумного кредитування, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 21 лютого 1996 р. № 37).

Позичальниками за кредитним договором можуть бути:

1) резиденти: а) фізичні особи, в тому числі фізичні особи - під­приємці; б) юридичні особи приватного права; в) інші учасники ци­вільних відносин;

2) нерезиденти.

Коло позичальників може обмежуватися законом та нормативно-правовими актами державних органів, що здійснюють регулювання ринків фінансових послуг, наприклад:

а) не можуть надаватися кредити благодійним організаціям (ст. 19 Закону України «Про благодійництво та благодійні організа­ції» від 16 вересня 1997 p. № 531/97-ВР);

б) компанії з управління активами не можуть надавати кредити пов'язаним особам (ст. 30 Закону України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» від 15 березня 2001 p. № 2299-ІІІ);

в) кредитні спілки можуть надавати кредити лише своїм членам, фермерським господарства та приватним підприємствам, які пере­бувають у власності членів спілки, а також іншим кредитним спіл­кам, якщо інше не встановлено рішенням Держфінпослуг (ст. 21 За­кону України «Про кредитні спілки»).

Форма кредитного договору. На відміну від договору позики, кредитний договір укладається виключно у письмовій формі (ст. 1055 ЦК України). За домовленістю сторін кредитний договір мо­же бути укладений у письмовій нотаріальній формі. Наслідком недо­держання письмової форми кредитного договору є його нікчемність.

Залежно від строку користування кредитом кредити поділяють­ся на:

а) короткострокові - до 1 року;

б) середньострокові - до 3 років;

в) довгострокові - понад 3 роки (ст. 347 ГК України).

Короткострокові кредити переважно надаються у разі наявності у позичальника тимчасових фінансових труднощів, що виникають у зв'язку з витратами виробництва та обігу та не забезпечені надход­женнями коштів у відповідному періоді; середньострокові - на оп­лату обладнання, поточні витрати, на фінансування капітальних вкладень; довгострокові - для формування основних фондів, об'єктами кредитування у цьому випадку можуть бути капітальні витрати на реконструкцію, модернізацію та розширення вже діючих основних фондів, іпотечне кредитування, приватизація, кредиту­вання під інвестиційний проект.

Кредитодавець у разі невиконання позичальником зобов'язань, встановлених кредитним договором, щодо забезпечення повернення кредиту, а також у разі втрати забезпечення виконання зобов'язан­ня або погіршення його умов за обставин, за які кредитодавець не несе відповідальності, має право вимагати від позичальника достро­кового повернення кредиту та сплати процентів, якщо інше не пе­редбачено договором (ст. 1052 ЦК України).