Договір позики

Поняття договору позики. Договір позики є правочином, який виник внаслідок рецепції римського права і ґрунтується на римському договорі mutuum. За договором позики одна сторона (по­зикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а пози­чальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку саму суму коштів (суму позики) або таку саму кількість речей того самого роду та такої самої якості (ст. 1046 ЦК України).

Договір позики є реальним, тобто його укладення прямо пов'язу­ється законом з моментом передання позичальнику грошових кош­тів або інших речей, визначених родовими ознаками. Реальність до­говору позики означає, що підставою для виникнення позикового зо­бов'язання є складний юридичний склад. Договір позики є одностороннім тому, що за умови реальності цього договору позикодавець має тільки право ви­магати повернення предмета позики, та сплаті процентів у відплатному договорі, а у позичальника є тільки обов'язок повернути пози­кодавцю все отримане за договором та сплатити проценти, якщо до­говір позики відплатний. Договір позики може бути відплатний або безвідплатний. Ціллю договору позики для позичальника є набуття ним права власності на грошові кошти або інші речі позико­давця, визначені родовими ознаками.

Предметом договору позики можуть бути грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками. Оскільки учасники цивільних відносин мають право мати у власності іноземну валюту, предметом договору позики може бути й іноземна валюта.

Крім грошових коштів, предметом договору позики можуть бути речі, визначені родовими ознаками (ст. 184 ЦК України), тобто оз­наками, які властиві усім речам такого ж роду (число, вага, міра), наприклад, будівельні матеріали, продовольчі товари та ін.. Договори позики за різними критеріями поділяються на: грошові та товарні, відплатні та безвідплатні, цільові та без наявності кон­кретної цілі; забезпечені та незабезпечені, строкові та безстрокові, таки, що виникли на підставі договору позики або на підставі но­вації тощо.

Сторони договору позики. Сторонами договору позики є позико­давець та позичальник, при цьому ЦК України не містить суб'єктних обмежень щодо сторін договору позики. Оскільки гро­шові кошти або інші речі за договором позики передаються пози­чальнику у власність, позикодавець має бути їх власником. Позичальниками за договором позики можуть бути резиденти (наприклад, фізичні особи, включаючи фізичних осіб - підприєм­ців, юридичні особи приватного права, інші суб'єкти цивільних від­носин) та нерезиденти. Серед останніх позичальником іноземної ва­люти може бути лише нерезидент, який для забезпечення позики надасть резиденту гарантію (умовами якої не передбачена можли­вість її відкликання) банку, рейтинг якого за класифікацією міжна­родних рейтингових агентств відповідає вимогам до першокласних банків не нижче від категорії А. Форма договору позики. Договір позики має укладатися у простій письмовій формі, якщо сума позики за договором, що укла­дається між фізичними особами, перевищує не менш як у десять разів, установлених законом розмірів неоподаткованого мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична осо­ба, незалежно від суми позики (ст. 1047 ЦК).

Отже, в усній формі фізичними особами може бути укладений до­говір позики, сума якого не перевищує десяти встановлених зако­ном розмірів неоподаткованого мінімуму доходів громадян. Врахо­вуючи, що у цивільних правовідносинах застосовується неоподатко­вуваний мінімум доходів громадян у розмірі 17 грн (п. 22.5 ст. 22 За­кону України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22 травня 2003 p. № 889-IV) договір позики може бути укладений фізичними особами в усній формі у разі, якщо його сума не перевищує 170 грн. Проста письмова форма договору позики є додержаною за умови фіксації змісту договору шляхом його складення та підписання сто­ронами одного документа, або шляхом обміну сторонами докумен­тами за допомогою поштового, телеграфного, телетайпного, елек­тронного або іншого зв'язку (ст. 207 ЦК України).

За домовленістю сторін договір позики, може бути укладений у письмовій нотаріальній формі. Враховуючи реальність договору по­зики норми ч. 2 ст. 1047 ЦК України установлюють можливість під­твердження укладення договору позики та його умов розпискою по­зичальника, або іншим документом, який посвідчує передання по­зикодавцем позичальнику визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (наприклад, квитанція, акт приймання-передачі, видатковий касовий ордер). Такі документи можуть використовува­тися сторонами, як при письмовій (простій та нотаріальній), так і при усній формі договору позики.

За договором позики позичальник зобов'язаний повернути пози­кодавцю позику: грошові кошти у такій самій сумі або речі, визна­чені родовими ознаками у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були раніше передані йому позикодавцем у строк та в порядку, що встановлені в договорі (ч. 1 ст. 1049 ЦК Ук­раїни). Строк повернення позики, як правило, встановлюється сторона­ми у договорі. Однак, якщо в договорі він не встановлений, або виз­начений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути поверне­на позичальником протягом 30 днів від дня пред'явлення позико­давцем вимоги про це, якщо інше не встановлене договором (ч. 1 ст. 1049 ЦК України).

Позика вважається повернутою в момент передання позикодав­цеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошо­вої суми, що позичалася на банківській рахунок позикодавця (ч. 3 ст. 1049 ЦК України).

Наслідки порушення договору позичальником. Договір позики є одностороннім, тому відповідальність за цим договором має також од­носторонній характер. Закон покладає на позичальника обов'язок сплатити позикодавцю, у випадку неповернення позичальником своєчасно суми позики, суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, сплатити 3 % від простро­ченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (статті 625, 1050 ЦК України). Внаслідок прострочення позичальник набуває права реалізувати свої права у зобов'язаннях, що забезпечуюють виконання основного зобов'язання за договором позики, наприклад звернути стягнення на предмет застави (ст. 589 ЦК).

Забезпечення виконання зобов'язання позичальником. Закон зобов'язує позичальника на вимогу позикодавця, у разі невиконан­ня ним обов'язків, установлених договором щодо забезпечення по­вернення позики, а також у разі втрати забезпечення виконання зо­бов'язань або погіршення його умов за обставин, за які позикода­вець не несе відповідальності, здійснити дострокове повернення по­зики та сплатити проценти, належні йому відповідно до ст. 1048 ЦК України (ст. 1052 ЦК України). Зазначена норма закону є диспози­тивною, оскільки сторони можуть встановити в договорі інше.