Теорії пам'яті

Перші спроби науково пояснити феномен пам'яті на психологічно­му рівні здійснені асоціативним напрямом психології. Центральним

поняттям асоціативної психології є поняття асоціації, що означає зв'я­зок, з'єднування.

Асоціація - обов'язковий принцип усіх психічних утворень. Ме­ханізм асоціації полягає у встановленні зв'язку між враженнями, що одночасно виникають у свідомості. Залежно від умов, необхідних для їх утворення, асоціації поділяють на три типи: асоціації за суміжністю, асоціації за схожістю, асоціації за контрастом.

Асоціація за суміжністю ~ це відображення в мозку людини зв'яз­ків між предметами та явищами, які йдуть одні за одними в часі (су­міжність у часі) або перебувають поряд одні з одними в просторі (су­міжність у просторі). Асоціації за суміжністю виникають при згаду­ванні подій, свідком яких була людина, при заучуванні навчального матеріалу тощо.

Асоціація за схожістю має місце в тих випадках, коли в мозку відо­бражаються зв'язки між предметами, схожими між собою в певному відношенні (помилкове сприйняття незнайомої людини як знайомої).

Асоціація за контрастом утворюється при відображенні в мозку людини предметів та явищ об'єктивної дійсності, пов'язаних між со­бою протилежними ознаками (високий - низький, швидкий - повіль­ний, веселий - сумний тощо).

Особливим різновидом асоціацій є породжені потребами пізнаваль­ної діяльності і життя людини причинно-наслідкові асоціації, які відо­бражають не лише збіг подразників у часі та просторі, їх схожість і відмінність, а й причинні залежності між ними.

Причинно-наслідкові асоціації є засадовими щодо міркувань і ло­гічних побудов.

Пояснюючи механізм різних типів асоціацій, асоціанізм як напрям не пояснював того, чим детермінований цей процес, що зумовлює його вибірковість.

Рішучої критики асоціативна теорія зазнала від гештальт-психоло­гії. Головним поняттям нової теорії було поняття "гештальт " - образ як цілісно організована структура, яка не зводиться до суми її окремих частин. Тому утворення зв'язків грунтується на організації матеріалу, що й визначає аналогічну структуру слідів у мозку за принципом подіб­ності за формою.

Згідно з вченням Павлова, матеріальною основою пам'яті є плас­тичність кори великих півкуль головного мозку, її здатність утворювати нові тимчасові нервові зв'язки, умовні рефлекси. Утворення, зміцнення

та згасання тимчасових нервових зв'язків є фізіологічним механізмом пам'яті. Запам'ятованс зберігається не як образ, а як "слід", як тимча­сові нервові зв'язки, що утворились у відповідь на дію подразника.

Фізіологічна основа пам'яті тісно пов'язана із закономірностями ви­щої нервової діяльності. Вчення про утворення тимчасових нервових зв'язків- це теорія запам'ятовування на фізіологічному рівні. Умов­ний рефлекс - це акт утворення зв'язку між новим і раніше закріпле­ним змістом, що становить основу акту запам'ятовування.

Для розуміння причинної зумовленості пам'яті важливого значення набуває поняття підкріплення. Підкріплення - цс досягнення безпосе­редньої мсти дії індивіда або стимул, що мотивує дію, це збіг новоутво­реного зв'язку з досягненням мети дії, а "якщо зв'язок збігся з досяг­ненням мети, він залишився й закріпився" (І. П. Павлов).

Фізіологічне розуміння підкріплення співвіднесене з психологічним поняттям мсти дії. Це - пункт злиття фізіологічного та психологічного аналізу механізмів нам'яті. Запам'ятовування того, "що було", не мало б сенсу, якби воно не могло бути використане для того, "що буде".

У поясненні механізмів пам'яті є ще так звані фізична і біохімічна теорії пам'яті.

Згідно з фізичною теорією пам'яті проходження будь-якого збу­дження через певну групу клітин (нейронів) залишає після себе фізич­ний слід, що приводить до механічних та електронних змін у синапсах (місце сполучення нервових клітин). При зоровому сприйманні пред­мета немовби відбувається обстеження предмета оком по контуру, що супроводжується рухом імпульсу у відповідній групі нервових клітин, які нібито моделюють сприйнятий об'єкт у вигляді просторово-часової нервової структури.

Цю теорію називають ще теорією нейронних моделей. Процес ство­рення та активізації нейронних моделей і є засадовим щодо процесів запам'ятовування, відтворення та збереження.

Встановлено, що аксони, які відходять від клітин, з'єднуються з дендритами іншої клітини або повертаються до тіла своєї клітини. У результаті такої структури виникає можливість циркуляції реверберу-ючих кіл збудження різної складності. Так виникає самозарядження клітини, збудження не виходить за межі певної системи. Це так званий нейрофізіологічний рівень вивчення механізмів пам'яті.

Біохімічна теорія пам'яті виражається гіпотезою про двощаблевий характер процесу запам'ятовування. Суть його полягає в тому, що на

першому щаблі, відразу після впливу подразника, в мозку відбувається короткочасна електрохімічна реакція, яка викликає зворотні фізіоло­гічні процеси в клітині.

Друга стадія виникає на грунті першої - це власне біохімічна ре­акція, пов'язана з утворенням протеїнів. Перша стадія триває секунди (або хвилини) і є механізмом короткочасної пам'яті. Друга стадія, яка характеризується необоротністю хімічних змін у клітинах, вважається механізмом довготривалої пам'яті.

Прихильники хімічної теорії пам'яті вважають, що специфічні змі­ни, які відбуваються в нервових клітинах під впливом зовнішніх по­дразників, і є механізмами процесів закріплення, збереження і відтво­рення слідів одержаних вражень.

Різновиди пам'яті

Залежно від того, що запам'ятовується і відтворюється, розрізняють за змістом чотири різновиди пам'яті, а саме: образну, словесно-логічну, рухову та емоційну.

Образна пам'ять виявляється в запам'ятовуванні образів, уявлень конкретних предметів, явищ, їх властивостей, наочно даних зв'язків і відносин між ними.

Залежно від того, якими аналізаторами сприймаються об'єкти при їх запам'ятовуванні, образна пам'ять буває зоровою, слуховою, так­тильною, нюховою тощо.

Фізіологічною основою образної пам'яті є тимчасові нервові зв'язки першосигнального характеру. Проте в ній бере участь і друга сигнальна система. Мова є засобом усвідомлення людиною її чуттєвого досвіду.

Зміст словесно-логічної пай 'яті — цс думки, поняття, судження, умо­виводи, які відображають предмети та явища в їх істотних зв'язках і від­носинах, у загальних властивостях. Думки не існують без мови, тому така пам'ять і називається словесно-логічною. Цей різновид пам'яті Грунтується на спільній діяльності першої та другої сигнальних систем.

Словесно-логічна пам'ять - специфічно людська пам'ять, на відмі­ну від образної, рухової та емоційної, яка є і у тварин.

Рухова пам'ять виявляється в запам'ятовуванні та відтворенні лю­диною своїх рухів. Виявляється вона в різних видах ігрової, трудової, виробничої діяльності, в праці художника, балерини, друкарки то­що. Вона є основою створення різних умінь і навичок, засвоєння усної та письмової мови.

Емоційна пам'ять виявляється у запам'ятовуванні та відтворенні людиною своїх емоцій та почуттів. Запам'ятовуються не стільки самі по собі емоції, скільки предмети та явища, що їх викликають. Напри­клад, почуття ностальгії при спогадах про країну, в якій людина вирос­ла, але з якихось причин залишила її.

Залежно від характеру перебігу процесів пам'яті останню поділяють нймимовільну та довільну. Про мимовільну пам'ять говорять тоді, коли ми щось запам'ятовуємо та відтворюємо, не ставлячи перед собою спе­ціальної мети щось запам'ятати або відтворити. У тих випадках, коли ми ставимо собі за мету щось запам'ятати або пригадати, говорять про довільну пам'ять.

Мимовільна і довільна пам'ять є щаблями розвитку пам'яті людини в онтогенезі. Пам'ять поділяють також на короткочасну, довготривалу та оперативну.

Короткочасною називають пам'ять, яка характеризується швидким запам'ятовуванням матеріалу, його відтворенням і нетривалим збері­ганням. Вона, як правило, обслуговує актуальні потреби діяльності і має обмежений обсяг.

Довготривала пам'ять виявляється в процесі набування й закріплен­ня знань, умінь і навичок, розрахованих на їх тривале збереження та наступне використання в діяльності людини.

Оперативною називається пам'ять, яка забезпечує запам'ятовуван­ня і відтворення оперативної інформації, потрібної для використання в поточній діяльності. Наприклад, утримання в думці проміжних число­вих результатів при виконанні складних обчислювальних дій. Виконав­ши свою функцію, така інформація може забуватися.

Запам'ятовування та його різновиди

Запам'ятовування - один із головних процесів пам'яті. Засадовими стосовно нього є утворення й закріплення тимчасових нервових зв'яз­ків. Чим складніший матеріал, тим складніші й ті тимчасові зв'язки, які утворюють підґрунтя запам'ятовування.

Запам'ятовування, як і інші пСихічні процеси, буває мимовільним і довільним.

Мимовільне запам'ятовування здійснюється без спеціально поставле­ної мети запам'ятати. На мимовільне запам'ятовування впливають яскра­вість, емоційна забарвленість предметів. Усе, що емоційно сильно впли­ває на нас, запам'ятовується незалежно від нашого наміру запам'ятати.

Мимовільному запам'ятовуванню сприяє також наявність інтересу. Усе, що цікавить, запам'ятовується значно легше й утримується в на­шій свідомості протягом тривалішого часу, ніж нецікаве. Мимовільні форми запам'ятовування мають місце в тих випадках, коли будь-яке явище постає контрастно на загальному тлі.

Предмети, схожі на вже відомі нам раніше, мимовільно запам'ято­вуються легше. Мимовільне запам'ятовування має велике значення в житті людини. Воно сприяє збагаченню її життєвого досвіду. Велику роль мимовільне запам'ятовування відіграє і у навчальній діяльності.

Довільне запам'ятовування відрізняється від мимовільного рівнем вольового зусилля, наявністю завдання та мотиву. Воно має цілеспря­мований характер, у ньому використовуються спеціальні засоби та прийоми запам'ятовування.

Умовами успішного запам'ятовування є:

- багаторазове, розумно організоване й систематичне повторен­
ня, а не механічне, що визначається лише кількістю повторень;

- розбивка матеріалу на частини, виокремлення в ньому смисло­
вих одиниць;

- розуміння тощо.

Залежно від міри розуміння запам'ятовуваного матеріалу довільне запам'ятовування буває механічним і смисловим (логічним).

Механічним є таке запам'ятовування, яке здійснюється без розумін­ня суті. Воно призводить до формального засвоєння знань.

Смислове (логічне) запам'ятовування спирається на розуміння ма­теріалу в процесі дії з ним, оскільки лише діючи з матеріалом, ми за­пам'ятовуємо його.

Умовами успіху довільного запам'ятовування є дієвий характер за­своєння знань, інтерес до матеріалу, його важливість, установка на за­пам'ятовування тощо.

Відтворення та його різновиди

Відтворення - один із головних процесів пам'яті. Воно є показни­ком міцності запам'ятовування і водночас наслідком цього процесу.

Засадовою для відтворення є активізація раніше утворених тимча­сових нервових зв'язків у корі великих півкуль головного мозку.

Найпростіша форма відтворення- впізнавання. Впізнавання - це відтворення, що виникає при повторному сприйманні предметів. Впіз­навання буває повним І неповним.

При повному впізнаванні повторно сприйнятий предмет відразу ототожнюється з раніше відомим, повністю відновлюються час, місце та інші деталі попереднього ознайомлення з ним. Повно впізнання мас місце, наприклад, при зустрічі з добре знайомою людиною або коли йдемо добре відомими вулицями тощо.

Неповне впізнання характеризується невизначеністю, труднощами співвіднесення об'єкта, що сприймається, з тим, що вже мав місце в попередньому досвіді. Так, почувши мелодію, людина може пережива­ти почуття знайомого, проте буде неспроможною ототожнити її з кон­кретним музичним твором.

Складнішою формою відтворення є згадування. Особливість згаду­вання полягає в тому, що воно відбувається без повторного сприймання того, що відтворюється.

Згадування може бути довільним, коли воно зумовлюється актуаль­ною потребою відтворити потрібну інформацію (наприклад, пригадати правило при написанні слова або речення, відповісти на запитання), або мимовільним, коли образи або відомості спливають у свідомості без будь-яких усвідомлених мотивів.

Таке явище називається персеверацісю. Під пересверацією розумі­ють уявлення, які мають нав'язливий характер. З'являються образні персеверації після багаторазового сприймання певних предметів або явищ, або коли має місце сильний емоційний вплив на особистість.

До мимовільного відтворення належить явище ремінісценції, або "виринання" у свідомості того, що неможливо було згадати відразу після його запам'ятовування.

Ремінісценція - наслідок зняття втоми нервових клітин, яке на­стає після виконання складного мнемонічного завдання. З часом ця втома зникає і продуктивність відтворення зростає.

Особливою формою довільного відтворення запам'ятованого мате­ріалу є пригадування.. Потреба в пригадуванні виникає тоді, коли в по­трібний момент не вдається згадати те, що необхідно. У цій ситуації людина докладає певних зусиль, щоб подолати об'єктивні та суб'єк­тивні труднощі, пов'язані з неможливістю згадати, напружує волю, вдається до пошуку шляхів активізації попередніх вражень, до різних мнемонічних дій.

Пригадування може бути складною розумовою діяльністю, яка включає в себе поетапне відтворення всіх обставин та умов, за яких відбувається процес запам'ятовування предмета або явища. Від уміння

пригадувати залежить ефективність використання набутих знань, роз­виток пам'яті як психічного процесу взагалі. К. Д. Ушинський одну з головних причин "поганої пам'яті" вбачав саме в лінощах пригадувати. Одним із різновидів довільного відтворення є спогади. Спогади — цс локалізовані в часі та просторі відтворення образів нашого минулого. У спогадах етапи життя людини співвідносяться нею із суспільними по­діями, з важливими в особистому житті датами. Специфічним змістом цього відтворення є факти життєвого шляху людини в контексті істо­ричних умов певного періоду, до яких вона так або інакше була причет­на безпосередньо. Цс зумовлює насиченість спогадів різноманітними емоціями, які збагачують і поглиблюють зміст відтворення.

Забування та його причини

Усе, що людина запам'ятовує, з часом поступово забувається. Забу­вання- процес, зворотний запам'ятовуванню. Забування виявляється в тому, що втрачається чіткість запам'ятованого, зменшується його об­сяг, виникають помилки у відтворенні, воно стає неможливим і, наре­шті, унеможливлюється впізнання.

Забування - функція часу. Забування - це згасання тимчасових не­рвових зв'язків, що впродовж тривалого часу не підкріплювалися. Як­що набуті знання протягом тривалого часу не використовуються і не повторюються, то вони поступово забуваються. Другою причиною за­бування є недостатня міцність запам'ятовування. Щоб запобігти забу­ванню, потрібно добре заучувати матеріал.

Забування залежить також від змісту діяльності, її організації та умов, за яких вона відбувається. Причиною, яка погіршує запам'ято­вування, може бути негативна індукція, зумовлена змістом матеріа­лу. Схожий, складний матеріал попереднього заняття ускладнює утво­рення нових тимчасових нервових зв'язків, знижує ефективність за­пам'ятовування.

Негативний вплив раніше запам'ятованого матеріалу на засвоєння нового характеризується як проактивна (така, що діє наперед) інтер­ференція. З погляду психології недоцільно після математики вивчати фізику або хімію. Негативний вплив наступної діяльності на зв'язки, вироблені в попередній діяльності, має назву ретроактивної (такої, що діє зворотно) інтерференції.

Тимчасовою причиною труднощів відтворення може бути сильний імпульс - бажання пригадати, яке індукує гальмування. Прикладом може бути стан студента на іспиті, коли він намагається відразу пригадати від-

повіді на запитання в білеті й через хвилювання не може цього зроби­ти. Гальмування знімається шляхом переведення думки на інші об'єкти.

Забування - процес поступовий, засадовим для нього є послаблення і порушення раніше утворених умовних зв'язків. Чим менше вони за­кріплені, тим швидше згасають і забуваються.

Як показують дослідження пам'яті (П. І. Зінченко, А. А. Смирновта ін.), швидше забувається та інформація, якій належить другорядна роль у змісті діяльності. Протягом набагато тривалішого часу утримується інформація, що несе в діяльності головне смислове навантаження.

Найвищі темпи забування мають місце відразу після заучування ма­теріалу.

Для тривалого утримання в пам'яті інформації важливо від самого початку забезпечити міцне її запам'ятовування і закріплення шляхом повторення в перші дні після того, як вона була отримана.

Важлива умова продуктивного запам'ятовування- осмисленість, розуміння того, що є його предметом.