Уповноважений з прав людини в механізмі забезпечення прав особи

У структурі державного механізму України згідно з Кон­ституцією України і Законом «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» від 23 грудня 1997 р. з'явилась нова інституція — Уповноважений Верховної Ради з прав лю­дини, який у багатьох країнах світу називається омбудс-меном. Історія цього інституту бере свій початок у Швеції з 1809 p., де він уперше був запроваджений.

Омбудсмен - - це складний соціально-правовий феномен, оскільки він є не тільки правовим інститутом чи установою, а й відповідним типом політичної і правової культури, сукуп­ністю суспільних зв'язків і відносин. Шведська модель парла­ментського контролю за правами людини пройшла значний шлях становлення в різних правових системах і має націо­нальну специфіку. Таку специфіку має і українська модель омбудсмена. Підкреслюючи національну обумовленість моде­лі Уповноваженого Верховної Ради, важливо не забувати про зорієнтованість української правової системи на західні юри­дичні традиції. Слід при цьому враховувати й те, що у право­вому відношенні Європа є неоднорідною, оскільки в ній зосе­реджені дві основні правові сім'ї - - загального і континен­тального права. А раніше ще була й сім'я соціалістичного права.

Діяльність Уповноваженого з прав людини спрямована на реалізацію прогресивних ідей у сфері забезпечення прав лю­дини і громадянина, встановлення ділових і конструктивних відносин громадян України з органами державної влади. На постійній основі він здійснює парламентський контроль за до­держанням конституційних прав і свобод людини і громадя­нина та захист прав кожного на території України і в межах своєї юрисдикції. Демократичний характер інституту Упов­новаженого полягає не лише у тому, що він виконує правоза-хисну функцію стосовно громадян України, а й щодо інозем­ців та осіб без громадянства. Це відповідає положенню ст. З Конституції про те, що людина в Україні визнається найви­щою соціальною цінністю.

Інститут Уповноваженого щодо інших правозахисних ме­ханізмів є додатковим (субсидіарним) засобом захисту прав і свобод людини в Україні. Це випливає з частини другої ст. 4 закону, згідно з якою діяльність Уповноваженого доповнює наявні засоби захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина, не відміняє їх і не має наслідком перегляду компетенції державних органів, що забезпечують захист і по­новлення порушених прав і свобод. Він заповнює прогалини і компенсує недоліки судових засобів захисту прав людини, пар­ламентського та відомчого контролю за адміністративними органами.

Згідно з Законом Уповноважений здійснює свою діяльність незалежно від інших державних органів України та посадо­вих осіб, що має важливе значення для визначення місця і ро­лі цього інституту у правозахисному механізмі нашої держа­ви і для забезпечення його незалежності при реалізації своїх функцій. На це спрямовано положення закону (частина пер­ша ст. 20) про те, що втручання органів державної влади, міс­цевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, їх посадо­вих та службових осіб у діяльність Уповноваженого забороня­ється. Його повноваження не можуть бути припинені чи обме­жені у разі закінчення строку повноважень парламенту Укра­їни або його розпуску (саморозпуску). Особливість правового статусу Уповноваженого проявляється і в тому, що він має можливість співпрацювати з різними складами парламенту, оскільки термін його повноважень становить п'ять років, а Верховної Ради - - чотири. Це теж є гарантією реалізації Уповноваженим своїх завдань і функцій.

Ідея омбудсмена в Україні не так давно почала схвально сприйматися державними інституціями і суспільством. У пи­таннях захисту прав людини акцентувалося насамперед на можливостях суду, прокуратури, інших державних інститу­цій. Піднесення інституту Уповноваженого з прав людини в ранг конституційного - - це визнання державою і суспільст­вом необхідності мати незалежний деполітизований орган, метою якого є гарантування права і справедливості у взаємо­відносинах громадянина і державного апарату. Існуючий в Україні механізм правозабезпечення, на жаль, ще не зорієн­тований на захист прав людини і громадянина. Він, як і ра­ніше, спрямований на захист державних інтересів і устоїв.

Запровадження в Україні інституту Уповноваженого з прав людини має суттєве значення для формування правозахисної діяльності. Водночас Уповноваженого не слід розглядати як центр або альтернативу сформованої в нашій країні правоза­хисної державної системи, враховуючи те, що Уповноваже­ний не володіє імперативними правовими засобами впливу на відповідні державні органи. Цілком можна погодитися з дум­кою В. В. Бойцової про те, що хоча цей інститут і має держав­ні атрибути, але за своєю сутністю — це елемент громадянсь­кого суспільства. Він дає можливість державі мати чітке уяв­лення про індивідуальні інтереси та інтереси суспільства в їх взаємовідносинах з державними структурами.

Метою парламентського контролю, який здійснює Упов­новажений, є: захист прав і свобод людини і громадянина, проголошених Конституцією і законами України та міжнарод­ними договорами України; сприяння приведенню законодав­ства України про права і свободи людини і громадянина у від­повідність до Конституції України, міжнародних стандартів у цій галузі; запобігання порушенням прав і свобод людини і громадянина або сприяння їх поновленню; поліпшення і по­дальший розвиток міжнародного співробітництва в галузі захисту прав і свобод особи; запобігання будь-яким формам дис­кримінації щодо реалізації людиною своїх прав і свобод; сприяння правовій поінформованості населення та захист конфіденційної інформації про особу.