Основні форми безпосередньої демократії

Народовладдя є основоположним принципом конституцій­ного ладу України. Згідно зі ст. 5 Конституції носієм сувере­нітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ, який здій­снює владу безпосередньо і через органи державної влади та місцевого самоврядування. Таким чином народовладдя в Украї­ні реалізується через усю систему державних органів -- Вер­ховну Раду України, виконавчі, судові органи, а також орга­ни місцевого самоврядування. Джерелом державного суверені­тету є народний суверенітет, оскільки народ є першоджере­лом влади. Це підтверджується й положенням частини другої ст. 5 Конституції, де зазначається, що право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами.

Виходячи з різних способів волевиявлення народу, спрямо­ваних на здійснення влади, в науці розрізняють дві головні форми народовладдя — безпосередню і представницьку. Без­посереднє народовладдя (у ст. 69 Конституції України вжи­вається термін «безпосередня демократія») включає в себе участь.громадян у реалізації різноманітних форм влади, їх безпосередню владну діяльність, яка спрямована на вирішен­ня відповідних державних або суспільних питань, прийняття рішень та їх втілення в життя.

Третій розділ Конституції України називається «Вибори. Референдум». У ньому закріплені такі основоположні форми прямого народовладдя, як вибори і референдум. Причому за­конодавець цей розділ у структурі Основного Закону поставив за розділами «Загальні засади» і «Права, свободи та обов'яз­ки людини і громадянина», що підкреслює особливу роль форм безпосередньої демократії. Крім того, третій розділ Кон­ституції згідно з частиною третьою ст. 156 Конституції Украї­ни змінюється в ускладненому порядку. Так, законопроект про внесення змін до цього розділу подається до Верховної Ради Президентом України або не менш як двома третинами від конституційного складу парламенту і, за умови його при­йняття не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради, затверджується всеукраїнським рефе­рендумом, який призначається Президентом України. Повтор­не подання законопроекту по цьому розділу з одного й того ж питання можливе лише до парламенту України наступного скликання.

Безпосередня демократія виникла ще в умовах первіснооб­щинного ладу і є історично першою природною формою здійс­нення влади народу. В Україні накопичені вікові традиції на­родоправства, які були властиві нашому народу з найдав­ніших часів. Ще у V ст. візантійський історик Прокопій Кесарійський зазначав у своїй праці «Війна з готами»: «Ці племена, слов'яни і анти, не управляються однією людиною, а віддавна живуть у народоправстві (демократії), і тому щастя і нещастя в житті вважається спільною справою». Наприкін­ці X — на початку XI ст. у Київській Русі закріпився особли­вий різновид пізньої військової демократії — так звана вічова демократія, яку М. С. Грушевський називав органом громад­ського контролю над князем і його управою. Вічова демокра­тія була більш прогресивною порівняно з тогочасною демократією германців та франків, оскільки правом участі в народ­них зборах - - вічі Київської Русі були наділені не тільки дружинники, а й глави сімейств та господарі дворів. Прояви елементів безпосередньої демократії та представницької демо­кратії були притаманні Україні на всіх етапах її історичного розвитку. Н. Григор'єв-Наш писав, що стародавні віча, гро­мади «татарських людей», коповища литвинських часів, ко­зацькі ради до Хмельницького, за Хмельницького, в часи Ко­ліївщини та Паліївщини, вільні громади, Центральна Рада базувалися на традиціях українського народовладдя. Але, на жаль, багатий позитивний досвід безпосереднього народо­владдя з часом в Україні не набув розвитку внаслідок відпо­відних негативних чинників.

Становлення на сучасному етапі України як суверенної де­мократичної держави спонукає до розширення застосування форм безпосередньої демократії, реального волевиявлення на­роду з принципових питань розвитку держави і суспільства. Хоча Конституція України в третьому розділі закріпила тільки основоположні форми такої демократії - - вибори і референ­дум, але таких форм значно більше. До них також належать: збори трудових колективів; збори громадян за місцем прожи­вання (сільські сходи, збори жителів мікрорайону в місті); проведення громадських і всенародних обговорень актуаль­них питань місцевого і загальнодержавного рівня; мітинги і демонстрації; наради загальнодержавного рівня; наради за­гальнодержавного і місцевого значення; звернення громадян (петиції). Згідно з частиною шостою ст. 140 Конституції України сільські, селищні, міські ради можуть дозволяти за ініціативою жителів створювати будинкові, вуличні, квар­тальні та інші органи самоорганізації населення і наділяти їх частиною власної компетенції, фінансів, майна. Свого часу в Україні був інститут відкликання народного депутата Украї­ни, коли парламентарії мали імперативний мандат. Цей ін­ститут був встановлений Законом України «Про відкликання народного депутата України» від 19 жовтня 1995 р. Зміст цьо­го інституту полягав у праві виборців відповідного виборчого округу відкликати свого депутата, якщо він втратив їхню до­віру. Конституція України 1996 р. не закріпила такого права виборців, встановивши загальнонародний мандат парламен­тарія.

Інститут петиції закріплений в ст. 40 Конституції України і в Законі «Про звернення громадян» від 2 жовтня 1996 р. Відповідно до ст. З цього закону звернення громадян виража­ються у формі пропозицій (зауважень), заяв (клопотання) і скарг, що можуть бути як індивідуальними, так і колек­тивними та є обов'язковими для розгляду уповноваженими державними органами, що зобов'язані надати мотивовану від­повідь на запити громадян у визначені терміни.

Перелічені інститути безпосередньої демократії не вичер­пують арсеналу її форм. У багатьох країнах світу застосовую­ться й інші інститути прямої демократії: плебісцит, народна законодавча ініціатива, народний розпуск представницького органу, які близькі за сутністю до референдумів, але ніколи не використовувались в Україні.

У сучасних умовах інститути безпосередньої демократії ма­ють суттєве значення для реалізації громадянами своїх прав, насамперед у сфері політичних відносин. Це робить пряму де­мократію яскравим проявом народовладдя і є запорукою її подальшого розвитку. Всі форми народовладдя слугують ін­тересам громадян, забезпечують їх активну участь у вирішен­ні державних і суспільних справ. Життя потребує подальшо­го розвитку й удосконалення безпосередньої демократії, вико­ристання потенціалу її інститутів на благо народу і кожної людини. При цьому важливо не протиставляти форми безпо­середньої і представницької демократії, які тісно між собою взаємопов'язані і доповнюють одна одну.