Правове регулювання статусу політичних партій і громадських організацій

Закон України «Про політичні партії в Україні» відіграє позитивну роль у подальшому розвитку політичних партій, збільшенні їх впливу на формування органів державної вла­ди, в цілому політичної системи. Сутність політичних партій випливає із сучасних тенденцій суспільного розвитку та конс­титуційного закріплення їх місця і ролі в політичній системі України. Це - - зареєстровані згідно з законом добровільні об'єднання громадян -- прихильників певної загальнонаціо­нальної програми суспільного розвитку, що мають своєю ме­тою сприяння формуванню і вираженню політичної волі гро­мадян, беруть участь у виборах та інших політичних заходах. Відповідно до цього: по-перше, громадяни об'єднуються у по­літичні партії добровільно. Це означає, що ніхто не може бути примушений до вступу у будь-яку з політичних партій або за­знавати утисків у зв'язку з належністю до якоїсь з них; по-друге, у політичні партії громадяни об'єднуються на підставі прихильності до певної загальнонаціональної програми суспільного розвитку. Відповідно до своєї ідеологічної основи (комуністичної, соціалістичної і соціал-демократичної, лібе­ральної і неоліберальної, консервативної і неоконсервативної та ін.) кожна з них реалізує систему тактичних і стратегічних завдань та методів їх досягнення. Йдеться про певні шляхи розв'язання найбільш важливих політичних, економічних, екологічних, духовних та ін. проблем, що постали на сучасно­му етапі розвитку України. Партійна програма є своєрідним орієнтиром для участі громадян у політичному житті. Через неї активний у політичному відношенні громадянин знахо­дить відповіді на питання, які ставить життя, щодо приваб­ливості або непривабливості тієї чи іншої політичної партії. Незважаючи на політичні традиції більш ніж вікової пар­тійної історії, за якими політичні партії, як правило, мали свої політичні програми, український законодавець передба­чив обов'язок політичної партії мати свою програму та за­кріпив основні її елементи: цілі та завдання партії і шляхи їх досягнення. У такому концентрованому вигляді наведена норма має важливе значення як для розвитку політичних партій, так і для підвищення їх ролі в політичній системі України. По-перше, політичні партії повинні тепер відпо-відальніше ставитися до підготовки своїх програм, визначен­ня цілей та завдань партії і особливо шляхів їх досягнення з огляду на інтереси соціальних верств, прошарків, груп. По-друге, останні, зв'язуючи реалізацію своїх інтересів з певною політичною партією, мають законні підстави для того, щоб порушити питання про недовіру до неї на виборах у разі неви­конання нею програмних цілей та завдань. По-третє, визна­чення сутності політичних партій закріплює їх місце у полі­тичній системі України як демократичної держави. З одного боку, вони виражають політичну волю громадян. Ті політичні партії, які перемогли на виборах, беруть участь у формуванні органів державної влади та забезпечують в ідеалі, через участь у них, втілення в життя своїх програм, підтриманих громадя­нами. З другого боку - - політичні партії виступають актив­ним чинником щодо політичної волі громадян, тобто сприя­ють її формуванню. По-четверте, сутність політичної партії реалізується через участь у виборах. Використовуючи досвід правового регулювання статусу політичних партій країн з усталеними демократичними традиціями, український зако­нодавець передбачив обов'язок Міністерства юстиції України звертатися до Верховного Суду України з поданням про ану­лювання реєстраційного свідоцтва політичної партії, якщо вона протягом десяти років не висувала своїх кандидатів на виборах Президента України і народних депутатів України.

Регулювання правового статусу політичних партій, гро­мадських об'єднань має два рівні — конституційний і поточ­ний. До першого відносять Конституцію України, до другого — закони України «Про політичні партії в Україні», «Про об'єд­нання громадян», «Про вибори народних депутатів України», «Про вибори Президента України», «Про Центральну вибор­чу комісію», «Про вибори депутатів місцевих рад та сільсь­ких селищних, міських голів», «Про власність» та ін. Водно­час партії мають свій статут, який визначає не тільки харак­тер партійного будівництва, а й норми внутрішньопартійної демократії.

У партійному статуті регламентується порядок утворення статутних органів політичної партії, їхні повноваження та терміни цих повноважень, порядок вступу осіб до політичної партії, зупинення та призупинення членства в ній, права та обов'язки членів політичної партії, порядок створення, за­гальну структуру та повноваження обласних, міських, район­них організацій політичної партії та її первинних осередків, порядок внесення змін та доповнень до статуту та програми політичної партії, порядок скликання та проведення партій­них з'їздів, джерела матеріальних, у тому числі фінансових, надходжень та порядок здійснення витрат політичної партії, використання її коштів та іншого майна, що залишилося піс­ля її ліквідації (саморозпуску) та ін. Партійний статут при­ймається на установчому з'їзді політичної партії. Норми пар­тійного статуту — це не правові, а корпоративні норми, які є обов'язковими тільки для членів відповідної партії.

Політичні партії в Україні створюються і діють тільки з всеукраїнським статусом. Завдяки цьому вони, по-перше, стають важливим чинником політичної інтеграції суспільст­ва, що має зі свого боку унеможливити політичний, націо­нальний, релігійний та ін. сепаратизм; по-друге, зі свого боку забезпечують втілення в життя такого важливого принципу конституційного ладу, як верховенство права, закону, Конс­титуції; по-третє, можуть бути використані всіма громадянами України, які мають право голосу, для задоволення первинних потреб шляхом членства у них, а також підтримки на вибо­рах; по-четверте, зі свого боку сприяють розвитку політичної культури громадян України, формуванню у них почуття від­повідальності за зроблений вибір, а також — вимогливості як до своїх обранців, так і до сформованих за їх участю органів державної влади і місцевого самоврядування. Громадські ор­ганізації утворюються і діють з всеукраїнським, місцевим та міжнародним статусом.

Гарантії діяльності політичних партій зумовлені характе­ром відносин між ними та органами державної влади й місце­вого самоврядування, що створюються за їх участю. Перша гарантія полягає в тому, що політичні партії є рівними перед законом. Це означає, що органам державної влади та місцево­го самоврядування, їх посадовим особам заборонено надавати їм привілеї, а також сприяти їх діяльності. Друга гарантія по­лягає в тому, що законом забороняється, за винятком випад­ків, передбачених законодавством України, втручання з боку органів державної влади та місцевого самоврядування або їх посадових осіб у створення і внутрішню діяльність політич­них партій та їх місцевих осередків. Третя гарантія закріпле­на в ст. 22 Закону України «Про політичні партії в Україні», якою передбачається відповідальність посадових осіб та гро­мадян у випадках створення та участі у незареєстрованих по­літичних партіях, обмеження в правах чи переслідування громадян у зв'язку з належністю до політичних партій, необґ-рунтованої відмови в реєстрації політичних партій та інших порушень законодавства про політичні партії. Ця гарантія має важливе значення на сучасному етапі державотворення, оскільки є суттєві суперечності між проголошенням демокра­тичного розвитку країни і рівнем політико-правової культури посадових осіб і громадян.

Законодавець передбачив випадки обмеження утворення і Діяльності політичних партій з боку органів державної влади, Що цілком відповідає світовій практиці правового регулюван­ня статусу політичних партій. Так, у Португалії з огляду на її недавню історію 6 жовтня 1978 р. було прийнято Закон «Про заборону фашистських організацій». У ст. 37 Конституції України передбачено, що забороні підлягають ті політичні партії, програмні цілі або дії яких спрямовані на: ліквідацію незалежності України, зміну конституційного ладу насильни­цьким шляхом, порушення суверенітету і територіальної ціліс­ності України, підрив безпеки держави, незаконне захоплен­ня державної влади, пропаганду війни, насильства, розпалю­вання міжетнічної, расової та релігійної ворожнечі, посягання на права і свободи людини, здоров'я населення. Як і в інших країнах світу, в Україні політичні партії не можуть мати во­єнізованих формувань. Це положення Основного Закону Украї­ни надто важливе, тому що за відсутності в нашій державі глибоких демократичних традицій воно має забезпечити по­літичним партіям вплив на громадян, реалізацію права фор­мувати органи державної влади і місцевого самоврядування тощо виключно цивілізованими засобами в межах Конститу­ції та законів України.

Відповідно до природи громадських організацій у ст. 8 За­кону України «Про об'єднання громадян» врегульовуються відносини між ними та державою. У цій статті закріплюєть­ся, що втручання державних органів та службових осіб у дія­льність громадських організацій, так само як і втручання громадських організацій у діяльність державних органів і службових осіб не допускається, крім випадків, передбачених законом.

Важливою складовою конституційно-правового регулюван­ня статусу політичних партій в Україні є закріплення членст­ва в них та його обмеження. Наскільки це серйозна і відпо-відальна справа, яка може мати далекі політичні наслідки, свідчить історичний факт розколу РСДРП на «більшовиків» і «меншовиків» на другому з'їзді цієї партії в 1903 р. Внас­лідок різного бачення В. Леніним і Л. Мартовим членства в партії, перший писав, що боротьба на з'їзді навколо цього пи­тання була дуже принциповою.

Ця боротьба і наступний вищезгаданий розкол великою мірою обумовили появу на політичній авансцені України, як і всієї Російської імперії, на початку XX ст. революційної і ре­формістської партій.

Українське законодавство щодо регулювання партійного членства вельми демократичне, відносячи його переважно до статуту кожної політичної партії. Конституційно-правовим регулюванням членства в політичних партіях впроваджують­ся такі вимоги: а) членом політичної партії може бути лише громадянин України, який відповідно до Конституції Украї­ни має право голосу на виборах. Це пояснюється тим, що ли­ше громадяни нашої держави володіють політичними пра­вами, передбаченими статтями 36 і 38 Конституції України; б) громадянин України може перебувати одночасно лише в одній політичній партії; в) членство в політичній партії є фік­сованим, обов'язковою умовою чого є наявність заяви грома­дянина України, поданої до статутного органу політичної партії, про бажання стати членом цієї партії; г) форма фікса­ції членства в політичній партії визначається статутом по­літичної партії. Політична практика свідчить, що більш фік­сованим є членство у лівих партіях; ґ) членами партії не мо­жуть бути: судді, працівники прокуратури, працівники орга­нів внутрішніх справ, співробітники СБУ, військовослужбов­ці. На час перебування на зазначених посадах або на службі члени політичної партії зупиняють членство у цій партії. Дане положення випливає зі змісту ст. 15 Конституції України. Цим же пояснюється і заборона діяльності структурних осередків по­літичних партій в органах виконавчої та судової влади, у вико­навчих органах місцевого самоврядування, військових форму­ваннях, а також на державних підприємствах і в навчальних за­кладах та інших державних установах і організаціях.

Членами громадських організацій можуть бути громадяни України, які досягли 18-річного віку, а молодіжних відповід­но до ст. 5 Закону України «Про молодіжні та дитячі громад­ські організації» особи віком від 14 до 28 років, дитячих -віком від 6 до 18 років. Вступ неповнолітніх віком до 10 років до дитячих громадських організацій здійснюється за письмо­вою згодою батьків, усиновителів, опікунів або піклувальни­ків. Особи старшого віку можуть бути членами молодіжних та дитячих громадських організацій за умови, якщо їх кіль­кість не перевищує третини загальної кількості членів орга­нізації. Не більше, ніж вказано, може бути осіб старшого віку і у її виборних органах.

Діяльність політичної партії може здійснюватися лише після їх реєстрації. Таким чином встановлюється правовий зв'язок між політичними партіями та органами державної влади, місцевого самоврядування, громадянами, деякими ін­шими суб'єктами конституційно-правових відносин. Акт ре­єстрації, з одного боку, надає можливість політичним пар­тіям легально, на законних підставах, реалізувати передбаче­ні Законом України «Про політичні партії в Україні» права, а з другого -- зобов'язує встановлені цим законом органи дер­жавної влади здійснювати передбачений ним державний кон­троль за діяльністю політичних партій.

Реєстрації політичної партії, природно, передує її створен­ня. Рішення про це відбувається на установчому з'їзді по­літичної партії. Воно має бути підкріплене підписами не мен­ше 10 тисяч громадян України, які відповідно до Конституції України мають право голосу на виборах, зібраними не менш як у двох третинах районів і не менш як у двох третинах обла­стей України, міст Києва та Севастополя та не менш як у двох третинах районів Автономної Республіки Крим. Таким чином законодавець за допомогою правового заходу прагне розши­рити суспільну підтримку політичних партій, забезпечити умови для їх всеукраїнського статусу.

Створення політичної партії супроводжується затверджен­ням її статуту та програми, обранням керівних та контроль­но-ревізійних органів. Після цього відбувається власне реєст­рація політичної партії, яку здійснює Міністерство юстиції України. До заяви про реєстрацію додається програма і ста­тут, протокол установчого з'їзду, підписи громадян України, зібрані на підтримку рішення про створення політичної пар­тії, відомості про склад керівних органів політичної партії та ін. Після перевірки цих матеріалів у 30-денний термін приймається рішення про реєстрацію. Якщо вони не відпо­відають Конституції і законам України, Міністерство юстиції відмовляє у реєстрації політичної партії. А у разі виявлення протягом трьох років недостовірних відомостей у документах, наданих політичною партією для реєстрації, реєстраційне свідоцтво може бути анульоване за рішенням суду за подан­ням реєструючого органу. Таким чином, законодавець перед­бачив постійний контроль Міністерства юстиції України за діяльністю політичних партій, особливо на початковому етапі їх розвитку.

З дня реєстрації політична партія упродовж шести місяців має створити у більшості областей України, містах Києві та Севастополі, Автономній Республіці Крим передбачені її ста­тутом обласні, міські, районні організації та інші утворення. Вони реєструються відповідними органами юстиції Міністерс­тва юстиції України упродовж 10 днів від дня надходження письмової заяви від них, завіреної керівним органом політич­ної партії. До заяви додаються копія статуту політичної пар­тії та протокол установчих зборів або конференції, на яких було утворене відповідне структурне утворення політичної партії. Якщо ця умова створення політичної партії не буде ви­конана, її реєстраційне свідоцтво може бути анульоване згід­но з зазначеною процедурою. Після реєстрації структурні під­розділи політичної партії можуть набувати статусу юридич­ної особи лише у випадку, коли це передбачено її статутом. Міністерство юстиції та його органи у випадку відмови у реєс­трації як політичної партії, так і її структурних підрозділів та утворень повинні надати заявникові своє вмотивоване пись­мове рішення. Воно може бути оскаржене до суду. Причому відмова у реєстрації не може бути перешкодою у повторному зверненні про реєстрацію.

Реєстрація громадських організацій відбувається шляхом повідомлення відповідно Міністерству юстиції України (якщо громадські організації мають всеукраїнський або міжнарод­ний статус), місцевим органам державної виконавчої влади, виконавчим комітетам сільських, селищних, міських рад.

У конституційно-правовому регулюванні статусу політич­них партій в Україні головним є закріплення їх прав. Права політичних партій — це встановлені в Конституції і законах України можливості для здійснення ними відповідних функ­цій, а по суті — для виконання їх ролі в політичній системі нашої держави. Йдеться про перетворення приватних ін­тересів громадян, різних соціальних верств у загальний по­літичний інтерес. Перелік політичних прав, які регулюються в Конституції України, в Законі України «Про політичні пар­тії в Україні» та інших нормативно-правових актах, зумовле­ний баченням законодавцем місця і ролі політичних партій у політичній системі України. Політичні партії можуть: по-перше, брати участь у виборах до Верховної Ради України, Президента України, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у порядку, встановленому відповідними зако­нами України; по-друге, з метою розширення можливостей впливу на соціальні верстви, прошарки, групи населення, якомога більшу частину суспільства, а також збільшення ка­налів зворотного зв'язку, ідейно, організаційно та матеріально підтримувати молодіжні, жіночі та інші об'єднання грома­дян, надавати допомогу у їх створенні; по-третє, не тільки ви­користовувати державні засоби масової інформації, а й засно­вувати власні, як передбачено відповідними законами Украї­ни. Так, з більш ніж 100 політичних партій, що зареєстровані в Україні, 40 -- мають свої друковані видання. Але близько десяти з них видають їх з періодичністю, яка була заявлена при реєстрації, інші -- час від часу. А більшість політичних партій обмежуються виданням інформаційних листків.

Відповідно до конституційного принципу політичної та ідео­логічної багатоманітності Закон «Про політичні партії в Україні» гарантує політичним партіям свободу опозиційної діяльності. Це положення сприяє розвитку політичних пар­тій, їх цивілізованій участі у виборах, більш продуктивному використанню їх впливу на органи державної влади та місце­вого самоврядування, зменшенню можливості тиску держав­них органів на структури громадянського суспільства та ін.

Законодавець встановив такі напрями опозиційної діяль­ності політичних партій: а) викладати публічно і обстоювати свою позицію з питань державного і суспільного життя; б) брати участь в обговоренні та оприлюднювати, обґрунто­вувати критичну оцінку дій і рішень органів влади, викорис­товуючи для цього державні і недержавні засоби масової інформації в порядку, встановленому законом; в) вносити до органів державної влади та місцевого самоврядування пропо­зиції для розгляду відповідними органами в установленому порядку.

Політичні партії також мають право підтримувати міжна­родні зв'язки з політичними партіями і громадськими орга­нізаціями інших держав, міжнародними і міжурядовими ор­ганізаціями, укладати угоди про співробітництво і здійснювати інші заходи, які не суперечать законам і міжнародним угодам України. Але при цьому вони повинні дотримуватися таких умов: політичні партії не можуть укладати угоди, які ставлять їх у підпорядковане або залежне становище стосовно будь-якої іншої іноземної організації чи політичної партії; во­ни можуть засновувати тільки такі міжнародні спілки чи вступати до таких спілок, статутами яких передбачено ство­рення лише консультативних або координаційних органів.

Громадські організації мають право представляти і захищати свої законні інтереси та законні інтереси своїх членів у держа­вних та громадських органах, одержувати від них інформа­цію, необхідну для реалізації статутних завдань, пропагувати власні цілі та ідеї, виступати учасниками цивільно-правових відносин, набувати майнові і немайнові права, засновувати засоби масової інформації та підприємства, необхідні для ви­конання статутних цілей та ін.

Український законодавець виходить з того, що політичні партії є неприбутковими організаціями. Тому держава гаран­тує їм право на кошти та інше майно тільки для здійснення своїх статутних завдань. Для цього вони можуть використо­вувати як власне, так і орендоване рухоме та нерухоме майно, обладнання, транспорт. Правовий режим майна політичних партій регулюється Законом України «Про власність» поруч з іншими суб'єктами колективної власності, як і у більшості країн світу.

Правове регулювання фінансової діяльності політичних партій спрямоване не тільки на сприяння ефективному вико­нанню ними своєї ролі в політичній системі, а й на оздоров­лення політичного життя шляхом припинення можливої ко­рупції, особливо серед партійного керівництва. Законодавець визначив, що вони для здійснення своїх статутних завдань не можуть використовувати кошти таких суб'єктів права.

1. Органів державної влади та місцевого самоврядування. У світі, однак, набула поширення практика участі держави у фінансуванні політичних партій. Щоб зрозуміти, чому це по­ложення суперечить світовій практиці, важливо не забувати, Що участь держави у фінансуванні політичних партій має дві складові: з одного боку, сприяє розвитку демократії, великою мірою забезпечуючи прозорість фінансової діяльності політичних партій, а з другого — створює умови для зрощення держави з політичною партією, що перемогла на виборах. Останнє актуальне для України з огляду на те, що: а) зовсім недавно, за часів панування КПРС, держава і партія станови­ли одне ціле, в принципі маючи спільні кошти; б) слабкість сучасних політичних партій в Україні, які переважно ще не стали продуктом розвитку суспільства, породжує їх немож­ливість повною мірою протистояти органам державної влади у разі їх зазіхань на права суспільства; в) органи державної влади, які далеко не повною мірою контрольовані суспільст­вом, у тому числі політичними партіями, за певних умов мо­жуть підтримувати ті партії, які відповідають їхнім політич­ним уподобанням; г) поширення правового нігілізму серед представників органів державної влади, політичних партій. Наявність цих чинників привела до того, що під час обгово­рення проекту Закону «Про політичні партії в Україні» на­родні депутати не змогли знайти згоди щодо питання про участь держави у фінансуванні політичних партій. Водночас відповідно до статей 32 і 33 Закону «Про вибори народних депутатів України» від 18 жовтня 2001 р. підготовка і прове­дення виборів народних депутатів певною мірою відбувається за рахунок Державного бюджету України в обсязі, який вста­новлюється Законом про Державний бюджет України.

2. Вони не можуть використовувати також кошти державних та комунальних підприємств, установ і організацій, а також підприємств і організацій, у майні яких є частки (паї, акції), що є державною чи комунальною власністю, або які належать нерезидентам; іноземних держав та їх громадян, підпри­ємств, установ, організацій; благодійних і релігійних об'єд­нань та організацій; анонімних осіб або від осіб під псевдо­німом; політичних партій, що не входять до виборчого блоку політичних партій.

Якщо кошти, які заборонені законом, надійдуть на раху­нок політичної партії, вони мають бути перераховані самою політичною партією до Державного бюджету або стягнуті в дохід держави у судовому порядку.

Для забезпечення рівності політичних партій перед зако­ном, прозорості їх фінансової діяльності законодавець перед­бачив державний контроль за використанням коштів і майна політичних партій, які зобов'язані щорічно публікувати в за­гальнодержавному засобі масової інформації фінансовий звіт про доходи і видатки, а також звіт про своє майно, вести бух­галтерську звітність.

Громадські організації набувають право власності на кош­ти, і майно, отримане від їх засновників, членів громадських організацій та держави, набуте в результаті вступних та член­ських внесків, пожертвувань громадян, підприємств, установ та організацій, господарської та іншої комерційної діяльності створених ними госпрозрахункових установ та організацій. Фінансування молодіжних та дитячих громадських організа­цій, діяльність яких спрямовується на забезпечення соціаль­ного становлення та розвиток молодих громадян відбувається за рахунок Державного бюджету.

Визначення суб'єктів державного контролю за діяльністю політичних партій має важливе значення в правовому регу­люванні статусу партій. Коло державних органів та обсяг пов­новажень щодо контролю за діяльністю політичних партій визначається роллю останніх та їх місцем у політичній систе­мі і в свою чергу надає можливість політичним партіям ци­вілізовано виконувати статутні завдання, реалізуючи свою громадсько-політичну природу. Такими органами є Міністер­ство юстиції України, на яке покладено контроль за додер­жанням політичними партіями Конституції, законів України та їх статуту, а також Центральна й окружні виборчі комісії, які покликані здійснювати контроль за додержанням по­літичними партіями порядку їх участі у виборчому процесі.

У разі порушення політичними партіями Конституції і за­конів України до них можуть вживатися такі заходи, як по­передження і заборона. При застосуванні попередження від­повідний контролюючий орган видає припис про недопущен­ня протиправних вчинків, якщо керівництво політичної партії публічно оголосило про намір вчинити їх і надає при­пис про усунення допущених правопорушень, якщо вчинені політичною партією дії не зумовлюють іншого виду відпо­відальності. Після отримання попередження керівництво по­літичної партії зобов'язане невідкладно усунути порушення законодавства України і у п'ятиденний термін повідомити від­повідний контролюючий орган про вжиті заходи. Якщо керівництво політичної партії не реагує на ці попередження, то політична партія може бути заборонена у судовому порядку за поданням Міністерства юстиції чи Генерального прокурора України. Причому в першій інстанції справу про її заборону розглядає Верховний Суд України. Так, у разі повідомлення відповідною банківською установою Міністерству юстиції України про надходження на рахунок політичної партії за­боронених законом коштів та відмову партії перерахувати ці кошти у Державний бюджет України, незважаючи на попе­редження цього контролюючого органу, Міністерство юстиції України звертається до суду з позовом про стягнення згада­них коштів у дохід держави та поданням про заборону полі­тичної партії. Рішення суду щодо останнього зумовлює роз­пуск усіх її структурних підрозділів і утворень, передбаче­них статутом політичної партії, та припинення партійного членства.

Державний контроль за діяльністю громадських організа­цій здійснюється легалізуючими й фінансовими органами та органами податкової адміністрації, а нагляд за додержанням та правильним застосуванням ними законів — органами про­куратури. У частинах першій і другій ст. 37 Конституції України, статей 27—32 Закону України «Про об'єднання гро­мадян» містяться підстави, за якими органи державної влади застосовують щодо громадських організацій такі види стяг­нення, як: попередження, штраф, тимчасова заборона окре­мих видів або всієї діяльності та примусовий їх розпуск. Три останніх види стягнення здійснюються лише у судовому по­рядку за поданням легалізуючого органу або прокурора.

Конституційно-правове регулювання статусу політичних партій і громадських організацій в Україні має кілька харак­терних рис: по-перше, воно відповідає реаліям суспільного розвитку нашої держави. За десять років незалежності в Україні утворилося понад 100 політичних партій. Причому кілька з них у своєму розвитку досягли досить високого рівня: з чіткою програмою, побудованою на основі визначе­них ідеологічних принципів, структурою, що відповідає пар­тійному статуту, широкою соціальною базою, достатнім кадро­вим потенціалом, фіксованим членством та ін.; по-друге, це регулювання закріплює місце і роль політичних партій у політичній системі України, сприяє їх утвердженню як вагомих структур цієї системи; по-третє, у зв'язку зі зростанням ролі політичних партій у політичній системі України, збільшен­ням їх впливу на розвиток суспільних відносин значно розши­рюється законодавча основа діяльності партій: крім Консти­туції і Закону «Про політичні партії в Україні», діяльність політичних партій регулюється багатьма іншими законами; по-четверте, правове регулювання гарантує політичним пар­тіям передбачену Конституцією і законами України можли­вість діяльності у відповідності зі своїми статутами і в межах закону; по-п'яте, конституційно-правова регламентація, спря­мована на заборону органам державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовим особам втручатися у внутріш­ню діяльність політичних партій, сприяє зміцненню самовряд­ної, громадської основи політичних партій, перетворенню їх на активний інститут громадянського суспільства; по-шосте, це регулювання створило умови для подальшого розвитку громадських організацій, ефективної реалізації ними своїх завдань і функцій. Водночас це не означає, що немає підстав для подальшого вдосконалення конституційно-правової регла­ментації статусу політичних партій, громадських організа­цій, інших структур громадянського суспільства. Все це важ­ливо для забезпечення демократичного розвитку соціуму, забезпечення прав і свобод людини і громадянина.

Контрольні запитання

1. Яка роль політичних партій, громадських об'єднань в інституціаліза-
ції органів державної влади?

2. Які особливості становлення політичних партій в Україні і їх консти­
туційно-правового регулювання?

3. Розкрийте правове регулювання статусу політичних партій і громад­
ських об'єднань в поточному законодавстві України.

4. Які є конституційно-правові гарантії організації і діяльності політич­
них партій і громадських організацій?