Поняття громадянського суспільства

Громадянське суспільство - - це система самостійних і незалежних від держави суспільних інститутів і відносин, що забезпечують умови для реалізації приватних інтересів і потреб індивідів і колективів, для життєдіяльності соціаль­ної і духовної сфер, їх відтворення і передачі від покоління до покоління.

У проекті Конституції України в редакції від 1 липня 1992 р. третій розділ називався «Громадянське суспільство і держа­ва», який містив глави: «Загальні положення», «Власність», «Підприємництво», «Екологічна безпека», «Сім'я», «Освіта, наука і культура», «Громадські об'єднання», «Свобода інфор­мації» (глави 7 — 14). Але до тексту чинної Конституції Украї­ни 1996 р. категорія «громадянське суспільство» не включе­на, хоча багато положень цього розділу знайшло втілення на­самперед у її першому і другому розділах. Зокрема, у ст. 64 проекту Конституції від 1 липня 1992 р. встановлювалося до­сить демократичне положення: «Держава підпорядковується громадянському суспільству і спрямовує свою діяльність на забезпечення рівних можливостей для всіх як основи соціаль­ної справедливості», в частині третій ст. 66 закріплювалося: «Держава підтримує соціальну функцію власності». Ця ідея знайшла втілення в частині третій ст. 13 Конституції України 1996 р. в положенні про те, що «власність не повинна викорис­товуватися на шкоду людині і суспільству».

Структурними елементами громадянського суспільства є: а) добровільно сформовані первинні самоврядні угруповання людей (сім'я, різні асоціації, господарські корпорації, клуби за інтересами, інші суспільні об'єднання); б) сукупність не­державних суспільних відносин; в) господарська і приватна частина життєдіяльності людей, їх звичаї, традиції; г) сфера самоврядних організацій і індивідів.

Конституційно-правове регулювання у країнах з демокра­тичним політичним режимом спрямоване на підтримку гро­мадянського суспільства. В основі будь-якого громадянського суспільства покладені такі найбільш загальні ідеї і принци­пи, як: 1) економічна свобода, багатоманітність форм власнос­ті, ринкові відносини; 2) визнання і захист природних прав і свобод людини і громадянина; 3) легітимність і демократич­ний характер державної влади, рівність усіх перед законом і правосуддям, належна правова захищеність особи; 4) правова держава, яка базується на принципі поділу і взаємодії гілок державної влади; 5) політичний і ідеологічний плюралізм, на­явність легальної опозиції; 6) свобода слова і друку, незалеж­ність засобів масової інформації; 7) невтручання держави у приватне життя громадян, їх взаємні обов'язки і відпо­відальність; 8) класовий мир, партнерство і національна зла­года; 9) ефективна соціальна політика, яка забезпечує гідний рівень життя людей.

У політологічній і юридичній літературі немає усталеного розуміння щодо поняття «громадянське суспільство», про складові елементи такого суспільства, які в літературі ймену-ються інститутами і структурами. Одні автори вважають, що інститути громадянського суспільства --це комплекс соціо-культурних, етнонаціональних, сімейно-побутових та інших зв'язків, які забезпечують соціалізацію і виховання особи. На думку інших авторів, інститутами громадянського суспільст­ва є вільна підприємницька діяльність, гарантована державою свобода підприємницької, трудової і споживчої діяльнос­ті. Більшість дослідників вважають, що інститутами грома­дянського суспільства є такі його структури, як сім'я, різні системи освіти, церква, наукові, професійні та інші об'єднан­ня, асоціації, організації, з допомогою яких забезпечується задоволення економічних, професійних, культурних, релігій­них та інших інтересів і потреб різних соціальних прошарків, груп і окремих індивідів.

Досить поширеною є точка зору, що громадянське суспіль­ство охоплює сукупність моральних, правових, економічних, політичних відносин, включаючи власність, працю, підпри­ємництво, організацію і діяльність суспільних об'єднань, сис­тему виховання, освіти, науки і культури, сім'ю, систему за­собів масової інформації, неписані норми людської поведін­ки, конкретні аспекти політичного режиму. Вважаємо, що для такого широкого розуміння обсягу громадянського сус­пільства є всі підстави.

Громадянське суспільство починається з громадянина, йо­го прав і свобод, забезпечення гідності особи. Саме звання «громадянина» є синонімом рівноправності і самоповаги осо­би і не допускає привілеїв, відмінностей і обмежень у правах. Правовий статус кріпаків був принизливим, ущемленим, тим більше — рабів. Тому без забезпечення свободи неможливо го­ворити про наявність у країні громадянського суспільства.

Слід зазначити, що до понятійного апарату державознавст­ва і політології термін «громадянське суспільство» ввійшов досить вагомо. Становлення такого суспільства пов'язане з відповідним етапом у розвитку людства, держави і права. Су­спільство на відміну від держави існувало завжди. Але не зав­жди воно було громадянським. Термін «громадянське сус­пільство» вперше вживається у працях Арістотеля, де він вивів його від слова «громадянин», тобто «суспільство грома­дян», які є вільними і освіченими. Проблема громадянського суспільства як наукова проблема у XVII ст. аналізувалася у працях Г. Гроція, Т. Гобса, Дж. Локка. У XVIII ст. вагомий внесок у розвиток теорії громадянського суспільства зробили Ж.-Ж. Руссо, Ш.-Л. Монтеск'є, В. Гумбольт, Д. Віко та інші мислителі. У XIX ст. питання взаємозв'язку держави і грома­дянського суспільства вивчав Гегель, який дійшов висновку, що громадянське суспільство являє собою стадію в діалектич­ному русі від сім'ї до держави. Абсолютна свобода в гегелівсь­кій системі отримує втілення в державі, яка співвідноситься з громадянським суспільством, як «небо» і «земля». На відміну від Гегеля англійський філософ Дж. Локк на перше місце ста­вив не державу, а суспільство і визнавав за державою тільки той обсяг повноважень, який санкціонований суспільним до­говором між громадянами. Це положення на сучасному етапі державотворення в Україні є досить важливим з погляду спів­відношення держави і громадянського суспільства.

Ш.-Л. Монтеск'є, Ж.-Ж. Руссо, А. Фергюсон та інші, по-різному аргументуючи і деталізуючи положення про грома­дянське суспільство як джерело легітимності держави, під­креслювали його верховенство над державою. Таке бачення є концептуально важливим. Чинна Конституція України (ст. 5), закріплюючи положення про те, що народ є першоджерелом влади, виходить саме з цього підходу. У марксистському тлу­маченні громадянське суспільство стало синонімом базису, оскільки в теорії історичного матеріалізму провідне місце належить виробничим відносинам.

Історія громадянського суспільства, його становлення і розвитку в Україні, як і в інших країнах СНД, в аспекті спів­відношення з державою, процесом формування конституціо­налізму ще не проаналізована. А в цій історії було багато дра­матичного, оскільки був і сталінський терор, і горбачовська «перебудова», загинули мільйони людей, і не тільки в період війн, а й у роки голодоморів, репресій. Були революції й контр­революції. Ця історія пов'язана безпосередньо і з політичним тоталітарним режимом, за якого були підстави говорити не про громадянське, а про адміністративне суспільство.

У цілому XX ст. стало періодом безпрецедентної експансії держави у сферу приватного життя громадян, особливо у СРСР у радянський період, у фашистській Німеччині. Є всі підстави вважати, що конституційне положення про невтру­чання держави у приватне життя громадян суттєво порушу­валося, у тому числі в державах з усталеними демократични­ми традиціями.

Світовий досвід свідчить, що сучасний етап взаємозв'язку держави і громадянського суспільства характеризується тим, що держава не тільки виступає чинником консолідації сус­пільства, а й розширює свої «завоювання» на його території, вводить додаткові правові механізми контролю над громадя­нами. Це проявляється в установленні ідентифікаційних ко­дів для платників податків, застосуванні непопулярних засо­бів у зв'язку з тероризмом, боротьбою з наркобізнесом тощо. Це проявляється у розширенні компетенції відповідних орга­нів державної влади. Така тенденція, наприклад, досить яск­раво проявляється у законодавчому розширенні повноважень Президента США, деяких силових структур цієї держави піс­ля терористичного акту 11 вересня 2001 р. Ускладнення сус­пільного життя, посилення загроз національній безпеці у різ­них країнах світу веде до того, що держави намагаються по­силити контроль над громадянами, політичними партіями, асоціаціями, профспілками, іншими структурами.

Водночас у 70—80-х роках XX ст. розширюється простір громадянського суспільства, виникають нові форми громадсь­ких рухів, оригінальні форми суспільно-політичної мобіліза­ції (партії-рухи, народні фронти тощо), які не суперечать кон­ституційним нормам. Усе це, з одного боку, спонукало до нау­кових досліджень з проблем громадянського суспільства, а з другого - • розширення нормативно-правової регламентації організації і діяльності основоположних структур громадян­ського суспільства, зокрема політичних партій. Так, уперше в історії конституційно-правового регулювання в Україні в статтях 36 і 37 Конституції України 1996 р. широко закріп­люється правовий статус політичних партій, інших об'єднань громадян, визначається характер їх зв'язків з державою. Принципове значення в цьому аспекті має закріплення в ст. Конституції положення щодо політичної та ідеологічної бага­томанітності.

Взаємовідносини держави і громадянського суспільства — це не рух в одному напрямі. Практика України, Росії, інших пострадянських держав, країн західної демократії свідчить, що громадянське суспільство намагається дедалі активніше впливати на державу, нав'язуючи їй інституціоналізацію но­вих цінностей і норм. Наприклад, необхідність впровадження численних заборон і обмежень екологічного характеру. Є під­стави вважати, що таким чином громадянське суспільство в межах конституційних приписів виконує свою основополож­ну функцію — виявлення визрілих у надрах соціуму запитів і трансляцію їх насамперед через політичні партії на рівень державних інститутів. Так, частина друга ст. 36 Конституції України встановлює, що «політичні партії в Україні сприя­ють формуванню і впровадженню політичної волі громадян». Це є досить позитивним процесом.

Сучасне конституційно-правове регулювання суспільних відносин в Україні, в інших пострадянських країнах спрямо­ване на плідну «співпрацю» держави і громадянського су­спільства. Це є і відображенням.домінування в юридичній і політологічній науках точки зору про те, що немає сенсу жор­стко протиставляти державу і громадянське суспільство, ос­кільки держава отримує свою легітимацію від суспільства і функціонально має бути спрямована на розв'язання проблем суспільства і людини. Тому громадянське суспільство в сучас­ному його розумінні являє собою необхідний і раціональний спосіб співіснування людей, який базується на свободі, праві і демократії при розумно необхідному втручанні держави. Таке суспільство є природною формою соціальної організації. З та­кої моделі і виходить чинна Конституція України, закріплю­ючи засади правового статусу основоположних структур гро­мадянського суспільства, характер, принципи і зміст їх вза­ємовідносин з державними інституціями.

У ідеалі громадянське суспільство можна розглядати як су­спільство, в якому існують розвинуті економічні, культурні, правові, соціальні відносини між його індивідами. У такому суспільстві є досить широкою сфера публічних відносин, в якій активно діють політичні партії, масові громадські рухи, групи за інтересами, переконаннями, за іншими ознаками. Таке суспільство добивається демократизації влади, всебічно­го захисту і гарантування прав людини і громадянина, опти­мальної взаємодії більшості і меншості на основі узгодження позиції державних і громадських інститутів.

У реальному житті суспільства завжди є такий соціальний простір, в якому люди взаємодіють між собою без контролю держави. Ці зв'язки між людьми і їх групами мають суттєве значення для підтримання соціальної і духовної сфер жит­тєдіяльності держави і суспільства. Вони підтримуються і відтворюються від покоління до покоління. Інтереси і потре­би окремих індивідів і соціальних угруповань повинні і мо­жуть мати самостійну і незалежну від велінь держави основу для своєї реалізації. Конституційно-правове регулювання спря­моване на такий підхід щодо взаємозв'язків держави і струк­тур громадянського суспільства.

Громадянське суспільство перебуває в діалектичному зв'яз­ку з державою. Основоположною соціально-економічною пе­редумовою правової держави є саме громадянське суспільст­во, їх взаємозв'язок проявляється в тому, що чим сильніше громадянське суспільство, тим менше помітна роль держави. І навпаки — недорозвинуте громадянське суспільство веде до надмірного посилення держави, яка поглинає суспільство, до­мінує над ним. Важливо, щоб державні органи перебували в полі зору недержавних структур, а останні в свою чергу діяли в межах Конституції і законів, враховували об'єктивні потре­би держави. Досвід багатьох західних країн з усталеними тра­диціями демократії свідчить, що саме така система взаємо­відносин держави і громадянського суспільства забезпечує стабільність суспільства і держави, демократичний вектор розвитку соціуму. Чим більше розвинуте громадянське сус­пільство, тим більше є підстав для становлення держави як демократичної, а не авторитарної чи тоталітарної. Саме в ста­новленні в Україні дієздатного громадянського суспільства бачиться єдино можливий шлях побудови демократичної, правової, соціальної держави, як це закріплено у ст. 1 Консти­туції України. І на це має бути спрямований потенціал консти­туційного законодавства, насамперед Конституції України.