Главная Случайная страница


Полезное:

Как сделать разговор полезным и приятным Как сделать объемную звезду своими руками Как сделать то, что делать не хочется? Как сделать погремушку Как сделать неотразимый комплимент Как противостоять манипуляциям мужчин? Как сделать так чтобы женщины сами знакомились с вами Как сделать идею коммерческой Как сделать хорошую растяжку ног? Как сделать наш разум здоровым? Как сделать, чтобы люди обманывали меньше Вопрос 4. Как сделать так, чтобы вас уважали и ценили? Как сделать лучше себе и другим людям Как сделать свидание интересным?

Категории:

АрхитектураАстрономияБиологияГеографияГеологияИнформатикаИскусствоИсторияКулинарияКультураМаркетингМатематикаМедицинаМенеджментОхрана трудаПравоПроизводствоПсихологияРелигияСоциологияСпортТехникаФизикаФилософияХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника







ІСТОРІЯ МУЗИКИ





 

Музична культура Стародавнього Світу і Середньовіччя

Музична культура часів родоплемінного суспільства.

Ранні форми музичного мистецтва як складова частина синкретичної первісної культури. Допоміжна та сигнальна функція елементів музичного мистецтва в первісному суспільстві – застосування ритмізованих вигуків, трудових приспівок для полегшення і координації колективної праці, закличок, заклинальних пісень в давніх обрядах, звукових сигналів у військовій справі тощо. Музичні інструменти найдавніших епох, кістяні оркестри. Музична культура часів рабовласницького ладу.

Розгалуження музики на вокальну та інструментальну, поява професії музиканта-виконавця. Музична культура стародавньої Греції. Музична освіта вільних громадян, музичні змагання, розвиток музично-естетичної думки. Давньогрецький театр як нерозривна єдність слова, музики і танцю. Гімн як основний жанр вокальної музики. Основні музичні інструменти. Музика в стародавньому Римі.

Музична культура середньовіччя.

Основні напрями розвитку мистецтва – церковне, народне, світське. Музичне оформлення церковних служб в католицькій церкві – григоріанський хорал. Народні музиканти – жонглери, міми, шпільмани. Представники світської музики в Західній Європі – трувери, трубадури, міннезінгери, характерні ознаки їх музично-поетичної творчості. Музичні інструменти в країнах Західної Європи цього періоду. Основні музичні форми – невеликі одночастинні вокальні чи інструментальні п’єси, засновані на повторності коротких (в обсязі терції, кварти) наспівок.

Музична культура Київської Русі як початковий етап і спільне джерело розвитку української, російської та білоруської музики.

Народнопісенне мистецтво східних слов’ян: календарні пісні, побутово-обрядові. Виникнення і розвиток в народнопісенній творчості часів Київської Русі жанру билин. Відображення в них історичної реальності.

Православна християнська культова музика – знаменний розспів. Система нотного запису знаменного розспіву. Музика в побуті княжого двору.

 

Тенденції розвитку музичної культури в XIV–XVI ст.

Західноєвропейське мистецтво XI–XVI ст. як мистецтво доби Відродження. Утвердження ідеології гуманізму та її прояв у мистецтві.

Провідні тенденції розвитку музичного мистецтва в цей період – становлення типових ознак національного фольклору, що супроводжувало процес формування націй та національних мов у Європі; формування національних композиторських шкіл.

Нідерландська композиторська школа (Ж. Депре, О. Лассо). Д. Палестрина – класик італійського «суворого стилю». К. Жанекен – глава французької композиторської школи доби Відродження. Розвиток багатоголосся; кристалізація мажорно-мінорної ладової системи та елементів гомофонно-гармонічного складу, реформа нотного запису, винайдення нотодрукування тощо.

Розвиток інструментальної музики. Основні музичні інструменти.

Розквіт культури хорової поліфонії. Поліфонічні жанри мадригалу, мотету, меси в творчості Ф. Ландіні, Г. Дюфаї, Й. Окегема, Ж. Депре, Д. Палестріни, О. Лассо.

Українське народне музичне мистецтво як відображення життя і боротьби народу проти феодально-кріпосницького гніту. Народження народно-пісенних жанрів – дум, історичних, кріпацьких пісень. Пісні про Хмельниччину. Розгляд зразків народно-пісенної творчості цієї доби.

Роль українських братських шкіл в розвитку національної культури, професіонального музичного мистецтва. Музика як предмет викладання в братських школах – спів з нот, основи композиції. Світські музичні жанри у вертепній виставі. Реформа запису церковної музики – запровадження п’ятилінійної нотації замість крюкової як фактор, що сприяв розвиткові й демократизації професіонального музичного мистецтва.

 

Характеристика музично-історичного процесу в XVІІ–XVІІI ст.

Нові явища в музичному мистецтві: становлення та розвиток жанрів опери, ораторії, кантати, сюїти, сонати, інструментального концерту, симфонії. Збагачення виражальних можливостей музики шляхом широкого використання принципу контрасту (багаточасні форми, тематичний контраст, тембровий контраст). Відбиття в музичному мистецтві деяких загально-стильових рис бароко (драматично-експресивний характер, контрастна багатоплановість музичних образів, монументальність циклічних форм), рококо (тендітність, вишуканість образів, насичення мелодики мелізмами, переважаючий гомофонний склад, легкість, прозорість фактури), класицизму (нормативність, рівновага раціонального та емоціонального, стрункість, врівноваженість, симетричність музичних композицій). Подальший розвиток європейських національних композиторських шкіл.

Зародження світської пісенної лірики в Україні, розвиток в ній традицій народної пісні. «Мандрівні дяки» та їх роль у створенні музичних жанрів світського змісту. Музичне мистецтво в панських садибах. Кріпацькі оркестри, капели, балети і театри. Г. Сковорода – музикант. Пісні і канти Г. Сковороди (1722–1794), вплив на них народної пісні.

 

Розвиток музичних жанрів у ХVІІ–ХVІІІ ст.

Тенденції розвитку інструментальної музики. Удосконалення старих та поява нових музичних інструментів. Розквіт жанрів інструментальної і органної музики, ансамблевого та сольного смичкового виконавства. Жанри тріо-сонати, кончерто гроссо, сольного концерту в творчості А. Кореллі, А. Вівальді, Г.-Ф. Генделя. Інструментальні жанри, розвиток фуги в творчості Й.-С. Баха. Французька клавесинна школа. Програмність в творчості Ф. Куперена та Ж.-Р. Рамо. Виникнення та розвиток сонатно-симфонічних форм. Й. Гайдн та В.-А. Моцарт – творці класичної симфонії, сонати, камерного ансамблю. Творчість Л.-В. Бетховена як новий етап віденського симфонізму. «Руська симфонія» на українські теми Е. Ванжури (симфонія невідомого автора) кінця ХVІІІ ст., її зв’язки з народно-пісенною і танцювальною культурою. Опера та вокально-хорова музика. Італія – батьківщина опери. Діяльність флорентійської камерати і перші опери. Орієнтація творців перших опер та античний театр (міфологічні сюжети, коментуюча роль хору, мелодекламаційний характер мелодики та ін.). Розвиток жанру в творчості К. Монтеверді (написання першої оперної увертюри, першого оперного дуету, включення до оперного оркестру скрипки як постійного інструменту та ін.). Опера «Орфей» К. Монтеверді. Неаполітанська оперна школа та її видатний представник А. Скарлатті. Формування вокального стилю бельканто, подальший розвиток оперних форм-арій, дуетів, ансамблів, речитативу-секко. Два жанрові типи опери у XVІІІ ст. – опера-трагедія і опера-комедія, їх національні різновиди. Протистояння між прибічниками цих типів опери («війна буфонів та антибуфонів»). Оперні реформи К.-В. Глюка та В.-А. Моцарта. Зародження на початку XVІІ ст. та розвиток ораторії і кантати – жанрів духовної і світської музики. Вокально-хорові твори Г.-Ф. Генделя (ораторії «Месія», «Самсон», «Іуда Маккавей»), Й.-С. Баха (ораторії «Страждання за Матфієм», «Страждання за Іоанном», меса сі мінор), Й. Гайдна (ораторії «Створення світу», «Пори року»), В.-А. Моцарта («Реквієм») – шедеври світової музичної культури. Багатоголосний спів в Україні, його різновиди. Формування партесного концерту. Реєстр партесних творів бібліотеки Львівського братства (1697 р.). Композитори багатоголосних партесних творів (Коледчин, Пикулинський, Завадовський, Гавалевич та ін.). Канти та псальми. Микола Дилецький (нар. у 1630 р. у Києві) – композитор, педагог, теоретик. Його праця «Граматика мусикійська», її значення в розвитку музичної творчості України як основного посібника з теорії партесного співу XVII ст. Хоровий духовний концерт. Роль творчої діяльності Д. Бортнянського, М. Березовського і А. Веделя в розвитку української професійної музики.

 

Музично-історичні процеси ХІХ ст. в контексті епохи та розвитку національних європейських композиторських шкіл

ХІХ ст. як один з найяскравіших періодів в історії світової музичної культури. Нові художні напрями епохи – романтизм та реалізм. Провідні ознаки романтизму та реалізму в мистецтві, їх вияв в музиці. Нове в галузі музичних форм та засобів музичної виразності – розквіт жанрів вокальної та інструментальної мініатюри, програмної музики як узагальнюючого, так і сюжетного типу. Нове в галузі гармонічної мови, ладо-тональної сфери тощо. Австро-німецька композиторська школа. Композитори Шуберт, Р. Шуман, Ф. Мендельсон, К.-М. Вебер, як перше покоління композиторів-романтиків. Відбиття засадничих принципів романтизму у вокальних циклах Ф. Шуберта «Зимовий шлях» та «Прекрасна мирошниця», його ж «Незакінченій» симфонії в програмних циклах для фортепіано Р. Шумана, Мендельсона. Виникнення німецької романтичної опери. Жанрово-побутові та фантастичні образи в опері К.-М. Вебера «Чарівний стрілець». Р. Вагнер – видатний німецький композитор ХІХ ст. Естетичні, політичні та філософські погляди, митця, літературно-публіцистична діяльність. Оперна творчість Р. Вагнера. Давні міфи та легенди як сюжетна основа опер. Модернізація епосу через посилення героїко-національної ідеї («Зігфрид») та його психологізацію («Трістан та Ізольда»). Особливості вагнерівської оперної драматургії. Проблеми співвідношення вокалу та оркестру в операх Р. Вагнера. Найвидатніші опери Р. Вагнера – «Тангейзер», «Лоенгрін», «Летючий голландець», «Парсифаль», «Тристан та Ізольда», тетралогія «Перстень небелунгів». Й. Брамс – яскравий представник австро-німецької музичної культури другої половини ХІХ ст. Симфонічна творчість, камерна музика Й. Брамса. Творче переосмислення народно-національних танцювальних жанрів «Угорські танці» Й. Брамса. Французька композиторська школа. Г. Берліоз як автор нового типу програмної симфонії. «Фантастична симфонія» – історія створення, особливості розкриття авторської програми засобами музичної драматургії. «Траурно-тріумфальна симфонія», «Реквієм», їх зв’язок з традиціями масових музичних жанрів епохи Великої французької революції. Інші твори Г. Берліоза. Творчість Ж. Бізе – найвище досягнення французького реалістичного музичного театру. Опера Ж. Бізе «Кармен». Соціальна конкретність та психологічна неоднозначність образів, їх розвиток в аріях, ансамблевих сценах, системі лейтмотивів. Значна роль колективних сцен в опері. Народно-національні витоки музичного тематизму. Музика Ж. Бізе до драми А. Доде «Арлезіанка». Італійська композиторська школа. Стан розвитку музичного театру в Італії першої половини ХІХ ст. Творчість Дж. Россіні. Історичне значення його опер для еволюції італійської опери. «Вільгельм Тель» як взірець героїко-романтичної драми, «Севільський цирульник» – комічної опери. Творчість В. Белліні та Г. Доніцетті. Театр Дж. Верді. Еволюція оперної творчості Дж. Верді від ранніх історико-героїчних романтичних опер («Набукко», «Ломбардці») до реалістичної музичної драми – драми сильних почуттів («Травіата», «Ріголетто», «Аїда», «Отелло»). Особливості оперної драматургії Дж. Верді – переважаючі драматичні, трагедійні сюжети (улюблені автори – Шіллер, Гюго, Шекспір), типовий «любовний трикутник» у взаєминах героїв, гострота, динамізм, багатоплановість розгортання сценічної дії, пріоритетна роль вокалу і підпорядкована роль оркестру.

«Реквієм» Дж. Верді – видатний твір вокально-хорової музики. Російська композиторська школа. М. Глинка – основоположник російської музичної класики. Новаторські позиції М. Глинки в розвитку російської музики. Нові мотиви в російській музиці 40–50-х рр. ХІХ ст., їх розкриття в творчості О. Даргомижського. «Могутня кучка» – творча співдружність російських композиторів, їх діяльність на ниві розбудови російської музичної культури. Пріоритетність жанрів опери, програмної симфонічної музики, романсу. Багатоманітність жанрових витоків музичної мови кучкістів – народна пісня і танець (як російських, так і інших народів), мовні інтонації, побутовий роман, їх творче переосмислення. Творчість П. Чайковського – новий етап становлення російської музичної класики. Новаторська роль П.Чайковського як творця лірико-драматичної симфонії, ліричної опери, реформатора жанру балету і автора перших класичних російських балетів, перших класичних зразків російських струнних квартетів.

Ідеї, теми, образи, особливості розкриття авторського задуму в творах П. Чайковського.

Нові національні європейські композиторські школи ХІХ ст.

Ф. Шопен – основоположник польської музичної класики. Фортепіанна музика – основа композиторської та виконавської діяльності митця. Переважаючі героїко-драматичні та ліричні романтичні концепції в творах Ф. Шопена. Творче переосмислення, героїзація та опоетизування танцювальних жанрів полонезу, мазурки, польки, вальсу. Ф. Шопен як основоположник жанру фортепіанної балади. Новації Ф. Шопена в галузі гармонічної мови, музичної форми. Ференц Ліст – класик угорської музики. Ідеї, теми, образи, жанровий склад творчої спадщини Ф. Ліста. Програмність як засіб оновлення музики через зв’язок з поезією – головний творчий принцип митця, його реалізація в жанрі симфонічної поеми («Тассо», «Прелюди», «Прометей» та ін.), фортепіанних творах. Едвард Гріг – класик норвезької музики. Відбиття провідних ідейно- художніх тенденцій епохи в творчості Е. Гріга. Жанровий склад композиторської спадщини митця. Втілення народно-національних образів через творче переосмислення і використання музично-поетичного фольклору Норвегії у фортепіанних мініатюрах, концерті для фортепіано з оркестром, музиці до драми Г. Ібсена «Пер Гюнт», інших творах. Б. Сметана – основоположник чеської національної композиторської школи. Зв’язок його мистецтва з національно-патріотичним визвольним рухом. Народні основи творчості митця. Цикл «Моя Батьківщина». Оперна творчість Б. Сметани. Створення національної комедійно-побутової опери «Продана наречена». Історичні опери Б. Сметани «Далі бор», «Бранденбурзьці в Чехії». А. Дворжак – молодший сучасник і послідовник Б. Сметани. Здобутки композитора в різних музичних жанрах. Провідна роль оркестрової та інструментальної музики. Інтерес до слов’янської тематики та її втілення у «Слов’янських танцях», «Слов’янських рапсодіях», операх «Ванда», «Димитрій». Творче переосмислення особливостей негритянського та індіанського фольклору в симфонії № 9 «З Нового світу».

 

Українська музична культура ХIХ ст.

Подальше формування національних основ в українській професіональній музичній творчості. Українські народні пісні і танці в п’єсах побутового драматичного театру. Музика до п’єс Котляревського та Квітки-Основ’яненка. Музика до «Наталки-Полтавки», її редакції. Формування національної композиторської школи. П. Ніщинський, автор музики до п’єси «Назар Стодоля» Т. Шевченка. М. Калачевський: автор першої в історії української музики авторської симфонії – «Української симфонії». Творчість М. Аркаса. Формування засад професіоналізму в музичній творчості західно-українських композиторів. Діяльність А. Вахнянина, О. Нижанківського, В. Матюка, М. Вербицького та ін. С. Гулак-Артемовський – видатний митець України, (1834 – 1873) – оперний співак, композитор, драматург, драматичний актор, художник-мініатюрист, його життя і творчість. Характеристика творчої спадщини. Опера «Запорожець за Дунаєм» – перша українська лірико-комедійна опера. Історична основа сюжету, ідейна коцепція, система дійових осіб, музичні характеристики. М. В. Лисенко (1842–1912) – основоположник української музичної класики. Багатогранність діяльності Лисенка – композитор, педагог, піаніст, громадський діяч. Лисенко як музичний інтерпретатор Шевченка. Твори різних жанрів на вірші поета. Характеристика лисенкових збірників обробок народних пісень для голосу і для хору. Інструментальна музика М. Лисенка. Оперна творчість композитора – жанрові різновиди опери, образи, стиль, музична мова. Історико-героїчна опера «Тарас Бульба», лірико-побутова – «Наталка Полтавка». Вплив Лисенка на подальший розвиток української музики.

 

Музична культура кінця ХІХ – першої половини ХХ ст.

Межа ХІХ–ХХ ст. – етап докорінного перегляду естетичних ідеалів. Взаємодія і взаємовплив різних ідейно-художніх концепцій, стильове розмаїття музичної творчості. Поглиблення процесу розмежування музичного мистецтва на музику «серйозну», академічну і розважальну, «легку» (оперета, кабаре, кафешантан, вар’єте, мюзик-хол). Нові явища в сфері музичного побуту міст Європи, негритянський джаз, угорсько-циганські ансамблі. Продовження традицій музичної класики на основі розвитку романтичних та реалістичних тенденцій, зв’язку з фольклором, використання традиційних музичних форм і засобів виразності в творчості, зокрема, російських композиторів А. Лядова, О. Глазунова, С. Танєєва, А. Аренського, В. Калиннікова, С. Рахманінова та ін. Нові національні композиторські школи. Виникнення та формування національних композиторських шкіл в Прибалтиці. Тематика, жанровий склад, народно-національні основи творчості А. Юрьяна, Я. Вітола, Е. Дарзиня – основоположників латвійської композиторської школи; М. Людвіга, А. Каппа, М. Саара – основоположників естонської композиторської школи; М. Петраускаса, М. Чюрльоніса – основоположників литовської композиторської школи. Історичне значення як основоположників національної композиторської школи М. Баланчівадзе, З. Паліашвілі – в Грузії; А. Тиграняна, А. Спендіарова – у Вірменії; І. Гаджибекова, М. Магомаєва – в Азербайджані. Нові стильові течії в європейській музиці та їх реалізація в творчості західно-європейських композиторів – імпресіонізму (К. Дебюссі, М. Равель, П. Дюка), символізму (О. Скрябін, К. Дебюссі), веризму (Д. Пуччіні, П. Масканьї, Р. Леонкавалло), експресіонізму (А. Шенберг, А. Берг, А. Веберн), урбанізму (Ж. Орік, Д. Мійо, А. Онеггер), неопримітивізму (І. Стравинський, П. Хіндеміт, С. Прокоф’єв).

 

Основні тенденції розвитку музичної культури ІІ половини XX ст.

Риси нового художнього мислення в музичному мистецтві ІІ пол. ХХ ст. – тяжіння до синтезу, взаємодії мистецтва, нових форм синкретизму. Зокрема, вплив мовних засобів музичного мистецтва на драматичний театр (п’єси Т. Лівадітіса «Кантата для двох мільярдів голосів», В. Альошина «Тема з варіаціями», А. Стрінберга «Маленька нічна соната для чоловіка, жінки і троля»), поява гібридних форм в межах музичного мистецтва (опера-ораторія «Цар Едіп» І. Стравінського, сценічна кантата «Карміна Бурана» К. Орфа та ін.) тощо.

Вплив науково-технічного прогресу, виражальних засобів, так званих, технічних видів мистецтва (кіно, дизайн, художня фотографія) на традиційні види. Збагачення арсеналу виражальних можливостей музики через застосування звукозаписуючої та звуковідтворюючої апаратури, появу родини електромузичних інструментів, розвиток нової галузі творчості – кіномузики тощо.

Виникнення та розвиток в другій половині ХХ ст. музичного авангардизму як продовження пошуків нових сфер музичної виразності. Нові стильові течії – сонористика, пуантилізм, алеаторика, серіалізм, конкретна та електронна музика. Представники музичного авангарду: П. Булез, Я. Ксенакіс, П. Шеффер (Франція), К. Штокгаузен (Німеччина), Д. Кейдж (США).

Поглиблення центробіжних тенденцій, протилежності розвитку академічної музики (в бік елітарності) та масової музичної культури (поп-музика) в 60–70-х рр. та їх зближення у 80–90-х рр. ХХ ст. (полістилістика).

 

Національні композиторські школи XX ст.

Зближення ідейно-творчих позицій західноєвропейських композиторів різних національних шкіл на шляху втілення вагомих громадянських тем. Зростаючий інтерес до розкриття національно-історичної теми та нових методів перетворення фольклору. Відродження масштабних жанрів опери, симфонії, кантати, ораторії в творчості видатних західноєвропейських композиторів – А. Онеггера, Д. Мійо, Ф. Пуленка, І. Стравінського, П. Хіндеміта, К. Орфа, П. Владигерова, Б. Бартока, К. Шимановського, Б. Бріттена та ін. Взаємодія в їх творчості традиційного та новаторського. Творчі пошуки російських композиторів. Ідеї, образи, теми композиторської творчості. Здобутки російських композиторів в різних жанрах професіональної музики: С. Прокоф’єв – 1, 7 симфонії, кантата «Олександр Невський», балети «Ромео і Джульєтта», «Попелюшка», опера «Війна і мир»; Д. Шостакович – 5, 7, 11 симфонії, балет «Болт», опера «Катерина Ізмайлова», музика до кінофільму «Гамлет». Характеристика творчої спадщини Р. Глієра, М. Мясковського, Г. Свиридова, А. Шнітке та ін. Розвиток композиторських шкіл в Білорусі, Молдові, Прибалтиці, на Закавказзі. А. Хачатурян – видатний вірменський композитор; характеристика творчого доробку: балетів «Гаяне», «Спартак», музики до драми М. Лермонтова «Маскарад», інструментальних концертів – кращих творів композитора. Музична культура США. Мистецтво джазу – синтезу європейської (англо-кельтської) та африканської фольклорних культур. Дж. Гершвін – основоположник симфоджазу. Творче використання народно-національних джерел в оркестрових п’єсах «Рапсодія в блюзових тонах», «Американець в Парижі», музичній драмі «Поргі і Бесс». Жанрова палітра творчості Ч. Айвза, А. Копленда, Г. Коуела та ін. Бразильський композитор Е. Віла-Лобос – найяскравіша постать серед латиноамериканських композиторів. Поєднання в його кращих творах – циклі «Бразильські бахіани», балетах «Амазонки» та «Зачарований птах», симфоніях, «Африканських танцях» – традицій європейської професійної музики з національно-самобутньою фольклорною стихією. Видатний японський композитор Я. Акутагава. «Симфонічний триптих», симфонія «Елеонора – індійський храм» – кращі твори композитора. Поєднання специфічних рис традиційної японської музики із засобами сучасної європейської композиторської техніки як провідна стильова ознака творчості Я. Акутагави.

 

Українська музична культура кінця ХІХ–ХХ ст.

Кінець ХІХ – початок ХХ ст. як новий етап розвитку української музичної культури. Переслідування і утиски з боку царської влади українських музикантів, активізація діяльності різних музичних гуртків, поширення хорового руху. Розвиток музичної освіти в Україні. Відкриття приватних музичних шкіл, музичних курсів, визначна роль Музично-драматичної школи ім. М. В. Лисенка в справі підготовки національних музичних кадрів. Подальший розвиток української фольклористики. Продовження реалістичних традицій вітчизняної класики в творчості М. Леонтовича, К. Стеценка, Я. Степового, С. Людкевича. Здобутки композиторів в різних жанрах музичної творчості. Тенденції розвитку музичної культури в 20–30-і роки. Позитивні явища в музично-культурному будівництві – процес демократизації музичного мистецтва, широка пропаганда класичної музики та фольклору, стимуляція розвитку як самодіяльної творчості, так і професіонального музичного мистецтва. Реорганізація музичної освіти. Зростання рівня виконавської майстерності. Негативні фактори – застосування репресивних методів по відношенню до діячів української національної культури. Утвердження командно-адміністративного підходу до проблем мистецького життя. Перебудова музично-концертного життя в Україні з початком Великої Вітчизняної війни. Евакуація виконавських колективів, робота українських композиторів в республіках СРСР. Поновлення в 50-х рр. практики адміністративного втручання в мистецькі процеси, зокрема звинувачення Б. Лятошинського, К. Данькевича та ін. у формалізмі, обмеження виконання їх творів. 60–90-ті роки – новий етап музично-культурного життя на Україні, досягнень в галузі музикознавчої науки, розвитку мережі музичних учбових закладів, культурно-освітніх установ. Значні успіхи українських виконавців та виконавських колективів на республіканських, всесоюзних та міжнародних конкурсах, фестивалях; гастрольні поїздки за кордон. Активізація музично-культурного життя в кінці ХХ ст., в добу національного відродження, становлення державної незалежності України. Організація та проведення щорічного міжнародного фестивалю української пісні «Червона рута» (перший в 1989 р.), щорічного українського міжнародного фестивалю «Київ-Музик-Фест» (перший в 1991 р.), Конкурсу композиторів ім. Мар’яна та Іванни Коць (перший в 1991 р.), Міжнародного конкурсу оперних співаків ім. Соломії Крушельницької (перший в 1991 р.). Створення нових виконавських колективів. Теми, образи, ідеї, творчі пошуки, досягнення в різних жанрах українських композиторів старшого покоління (Б. Лятошинського, Л. Ревуцького, С. Людкевича, Ю. Мейтуса, К. Данькевича, Г. Жуковського, Д. Клебанова, А. Філіпенка, А. Штогаренка) та середнього (В. Кирейка, А. Кос-Анатольського, Г. Майбороди, І. Шамо та ін.). Досягнення в різних жанрах композиторів нової генерації (О. Білаша, Б. Буєвського, Л. Грабовського, В. Губаренка, Л. Дичко, І. Карабиця, В. Сильвестрова, М. Скорика, Є. Станковича, Я. Губанова, В. Зубицького). Пошуки нових виражальних засобів та збагачення традиційних на шляху мистецького відображення проблем сучасності і минулого. Поглиблення неоромантичних та неокласичних тенденцій, полістилістика. Зрослий інтерес до фольклору, його найдавніших шарів як генетичного джерела національно-стильових ознак української композиторської школи.

 








Date: 2015-09-22; view: 535; Нарушение авторских прав

mydocx.ru - 2015-2017 year. (0.018 sec.) - Пожаловаться на публикацию