Історія літератури

Загальна характеристика літературного процесу кінця ХІХ – поч. ХХ ст.

Ставлення романтизму до духовного досвіду і здобутків літератури XVIII ст., його філософський фундамент. Художня система романтизму. Типологія романтичних героїв і конфліктів. Періодизація та національна специфіка романтизму в Європі, США, Росії.

Історико-культурні передумови розвитку реалістичного напряму в літературному процесі XIX ст., вплив природничих наук на засоби художнього зображення дійсності. Осмислення реалістичною літературою соціальної детермінованості людини, прагнення до розкриття психологічної та моральної динаміки, увага оточуючого її світу і закономірностей суспільного життя. Своєрідність реалізму в літературі країн Європи, США, Росії.

Соціокультурні й філософські засади натуралізму, етапи його розвитку в XIX ст. Зміст та роль «реалістичної битви», заслуги і недоліки «реалістичної школи» Шанфлері й Дюранті. Поєднання реалістичних і натуралістичних тенденцій у літературній практиці бр. Гонкурів. Роль літературно-критичної та художньої діяльності Е. Золя у формуванні натуралістичної течії. Основні засоби натуралістичної доктрини. Художні відкриття натуралізму, вразливість натуралістичних концепцій світу, людини, творчого процесу.

Модернізм як мистецьке явища кінця ХІХ – початку ХХ ст.

Модернізм як філософсько-естетична і художня система. Криза гуманістичного просвітницького світогляду і позитивістських форм його втілення у філософії і реалістичному художньому мисленні другої половини XIX ст. Переоцінка гуманістичних духовних і соціальних ідеалів, суті мистецької творчості: утвердження свободи художньої творчості як можливості самовираження митця. Нова філософська (Ф. Ніцше, А. Шопенгауер, С. Кіркегор) і мистецька (Ф. Достоєвський, Г. Ібсен, Ш. Бодлер, О. Кобилянська, Леся Українка, В. Винниченко) концепція людини і світу: дегероїзація особистості, акцент на трагічності її існувавання в абсурдному світі, утвердження неповторності її індивідуально-особистісного начала. Особливості жанрово-стильової системи: суб’єктивізація оповідання, новий тип психологічного аналізу, руйнування чіткої структури твору, залучення складних форм художньої умовності (міф, притча, парабола). Художня «теоретична неоднозначність» українського модернізму початку XX ст. як мистецького явища. Полеміка молодого покоління літераторів з народництвом, з його орієнтацією на «просвітянство», з її громадянським утилітаризмом.

Відозва М. Вороного до українських поетів як своєрідний маніфест україн-ського модернізму. Літературні альманахи: «З-над хмар і з долин 2 (1903), «Молода муза» (1906–1909), «Українська хата» (1909–1914), «Дзвін» (1913–1914). Творчість поетів-молодомузівців: Богдана Лепкого, М. Яцківа, В. Пачовського, П. Карманського: творчість поетів-символістів «Української хати»: М. Вороного, О. Олеся. С. Черкасенка, Д. Загула, Я. Савченка, О. Слісаренка, М. Сріблянського. П. Тичини, М. Рильського.

Тенденції розвитку та пошук героя в літературі початку ХХ ст

Криза гуманістичної системи цінностей на рубежі ХІХ–ХХ ст. Вплив філософських концепцій на літературний процес. Фундаментальна роль ідей Ф. Ніцше у формуванні засад нової культурної парадигми. Літературний «резонанс» здобутків психоаналізу, різноманітних культурологічних теорій.

Розвиток традиційних літературних напрямків. Посилення неоромантичних тенденцій на початку ХХ ст. (творчість Дж. Лондона, Р. Кіплінга, Р. Ролана, визначальні риси реалізму.

Загальна характеристика авангардистських течій в європейському літетатурному процесі. Футуризм. Експресіонізм. Дадаїзм і сюрреалізм. Імажинізм.

Сутність і значення поетичної реформи Гійома Аполліонера: антисимволістська спрямованість його творчості, повернення від «поезії» до «прози» життя, відродження традицій національної французької лірики. Політематичність поезій Аполлінера, самобутність ліричного суб’єкта (збірки «Рейнські вірші», «Алкоголі 1898–1913»).

Самобутній шлях російського футуризму. Основні групи футуристів: «Гілея» (кубофутуристи). «Асоціація егофутуристів», «Мезонін поезії», «Центрифуга».

Маніфести футуризму. Заперечення традицій класичної культури, епатаж як засіб утвердження нової естетики, пафос перетворення світу і людини, утопізм мислення. Естетика урбаністичної цивілізації, гіпертрофія егоцентричного начала, пошуки нових засобів виразності, словотворчість. Руйнування усталеної системи жанрів, повернення до фольклорно-міфологічних першооснов. Міфопоетика Веліміра Хлебнікова, її слов’янське коріння. Бунтівний пафос ранньої творчості В. Маяковського.

Естетична програма імажинізму. Досягнення імажиністів у царині форми, метафоризації поетичного слова, засвоєння традицій фольклору. Пошуки образу в творчості С. Єсеніна, основне коло тем. Своєрідність поетичного світу М. Цвєтаєвої.

Новаторство художнього образу в літературі 20 – 40-х років ХХ ст.

Літературне життя: модерністські тенденції у літературі революційних та пореволюційних років – утворення символістської «Білої студії» (19І8), пізніше – «Музагет». Видання альманахів символістів: «Літературно-критичного альманаху» (1918), «Музагет» (1919). «Гроно» (1920). Культурно-мистецьке відродження в Україні 1917–1918 рр.: заснування Української Академії наук, Української державної академії мистецтв, Національної бібліотеки, Державного архіву. Розвиток преси і книгодрукування. Культурологічні та літературно-мистецькі видання: «Книгар», «Шлях», «Наше минуле», «Шляхи мистецтва».

«Майстер і Маргарита» М. О. Булгакова – російський модерністський роман про митця. Основні плани сюжету: московський, фантастичний, єршалаїмський. Сатиричне зображення бездуховної атмосфери суспільства 30-х років. Переосмислення сюжетів сакральної євангельської історії, своєрідність образів Ієшуа, Іуди, Пілата. Трактування конфлікту добра і зла, теми кохання, функцій і прав мистецтва. Втілення справжніх духовних цінностей і шляхів стичного спасіння в образах Майстра і Маргарити. Просторово-часова організація твору, поліфонія, система двійників, прийоми дзеркального відображення і ефекту «роману в романі», форми авторської присутності, наскрізні мотиви твору.

Соціокультурні причини поширення жанру антиутопії ХХ ст., його характерні ознаки. Проблема переродження ідеального суспільного ладу в тоталітарну систему, художнє дослідження свідомості, що перебуває в умовах ідеологічного тиску («Ми» С. Замятіна, «Котлован» А. Платонова, «1984» Дж. Оруелла). Шляхи оновлення європейської драматургії в першій половині ХХ ст. Маніфестація нових поглядів на драму в «Квінтесенції ібсенізму» Бернарда Шоу.

Література періоду Другої світової війни

Участь українських письменників у подіях Великої Вітчизняної війни. О. Довженко, М. Бажан, О. Малишко, Л. Первомайський, О. Корнійчук – військові та спеціальні кореспонденти армійських, центральних газет. Провідні жанри в літературі цих років: поетичні – вірші-гасла, заклики, пісні, поеми-ораторії; прозові – фронтові нотатки, нариси, новели, оповідання, публіцистика. Агітаційний характер поетичного слова. Вивільнення суб’єктивного начала в поезіях та поемах П. Тичини («Похорон друга»), М. Рильського («Жага». «Слово про рідну матір», «Україні»), В. Сосюри («Любіть Україну»), М. Бажана («Клятва»).

Творчість О. Довженка: оповідання («Ніч перед боєм», «Мати», «На колючому дроті» та ін.) і кіноповість «Україна в огні» як провіщення нового мистецького осмислення подій війни і трагедії народу в ній. Художнє відтворення ролі і значення моральних, духовних, національних цінностей в долі народу і окремої людини.

Література першого повоєнного десятиліття

Повоєннє десятиліття – період серйозних суспільних деформацій, що позначилися і на розвитку літератури: партійні постанови «Про журнал «Вітчизна», «Про репертуар драматичних і оперних театрів УРСР...», про оперу К. Данькевича «Богдан Хмельницький». Безпідставна критика творів М. Рильського («Слово про рідну матір», «Я – син країни Рад»), В. Сосюри («Любіть Україну»), О.Довженка («Україна у вогні»), Ю. Яновського («Жива вода»), І. Сенченка («Його покоління»).

Негативний вплив жорсткої суб’єктивно-ідеологічної заангажованості митця на мистецьку творчість: зниження аналітичного начала, описовість та ілюстративність, надуманість художніх характерів і конфліктів (так звана «теорія безконфліктності»).

Поверхова ілюстративність колгоспного («Хазяїн» С. Скляренка, «Лейтенанти» О. Копиленка, «Золототисячник» І. Рябокляча, «Нові потоки» В. Казаченка та ін.) та виробничого («Плем’я дужих» Д. Ткача, «Звичайне життя» В. Собка) романів.

Декларативність і риторика, збідненість ліризму в поезії, описовість та ілюстративність епічних поем; у критиці – вульгарно-соціологічне трактування художніх творів і специфічно естетичних проблем, підтримка і схвалення кон’юктурних творів, недооцінка художньої специфіки літератури, ідеологічний характер дискусії (про ідеального героя літератури, 1947).

Офіційний оптимізм епічних полотен про події Великої вітчизняної війни («Прапороносці» О. Гончара, повісті О. Десняка, Ю. Збанацького, В. Козаченка та ін.).

Тенденції літературного процесу 50 – 60-х років

Демократизація суспільного життя після розвінчання культу особи Сталіна. Відродження аналітичного, дослідницького начала у прозі О. Довженка («Повість полум’яних літ», «Зачарована Десна», «Поема про море»); О. Ільченка («Козацькому роду нема переводу, або Мамай і чужа молодиця»); М. Стельмаха («Хліб і сіль», «Велика рідня», «Кров людська не водиця»); Петра Козланюка («Юрій Крук»); Ю. Яновського («Жива вода» – «Мир», «Київські оповідання»): Остапа Вишні («Усмішки»). Творче піднесення, «пора третього цвітіння» поетів найстаршого покоління – П. Тичини («Чуття єдиної родини», поема «Сковорода»); М. Рильського («Троянди й виноград», «Далекі небосхили», «Зимові краєвиди»); Миколи Бажана (поема «Політ крізь бурю»).

Західна література кінця XX ст.

Культурно-історичні й філософські підвалини постмодерністського напряму. Характер зв’язків постмодернізму з модерністською і масовою літературою. Розробка теоретичних засад постмодерністського напряму в працях культурологів і літературознавців (Р. Барта, М. Фуко, Ж. Дерріда, І. Хассан, Х. Блум). Складові постмодерністської картини світу, особливості постмодерністського стилю. Постмодерністська тематика і структура роману «Ім’я троянди» Умберто Еко. Жанрова синтетичність твору: поєднання детективної, історичної та пригодницької сюжетних схем, принцип «рецитації» у створенні атмосфери середньовічної доби. Концептуальний стрижень конфлікту між Вільгельмом і Хорхе.

Постмодерністський семантичний план сюжету пошуків зниклої книги і пафосу ствердження сміхового начала людської культури. Трактування «апокаліпсисного» фіналу. Доля Овідія Назона та його книги в романі «Останній світ» Крістофера Рансмайра. Засоби постмодерністської дискредитації ідеї прогресу, існування історії та руху часу. Переосмислення античних метаморфоз, їх переорієнтація на утвердження ідеї трагічного редукування людського в людині. Постмодерністська матеріалізація овідієвих «Метаморфоз» у просторі міста і Томи. Марність пошуків і закономірність життєвого краху Котти.

Роман «Парфумер» Патрика Зюскінда – взірець постмодерністської критики модерністської концепції мистецтва. Постмодерністське зближення протилежностей у характері головного героя: поєднання в особистості Жан-Батиста Гренуя генія та людини без моральних властивостей, митця, що досяг досконалості, і вбивці краси. Трагііронія загибелі головного героя. Функції антиподів Гренуя в романі.

Постмодерністська деконструкція традиційно-гуманістичних уявлень про історію та культуру в романі американського письменника Дж. Хеллера «Уяви собі картину». Засоби організації художньої реальності твору, функція картини Рембрандта «Аристотель, який розмірковує над бюстом Гомера» у художній структурі роману; іронія як домінуючий ракурс бачення світу. Найновіші течії сучасної літератури. Мультикультуралізм. Необароко.

Українська сучасна література

Кризові явища в суспільній свідомості 80-х років. Роль літератури 80-х років у розвитку державотворчих процесів. Актуалізація в літературному процесі творчості поетів-дисидентів (І. Калинця, В. Стуса, І. Світличного, М. Петренка та ін.), письменників розстріляного відродження та українського зарубіжжя (діаспори), а також творчості поетів-постшістдесятників»: В. Кордуна, М. Воробйова та ін. поступове долання соціальної заангажованості літератури у творчості митців 80-х років.

Утворення нових літературних об’єднань і угруповань «БуБаБу», асоціація «500», «Нова література», «Нова дегенерація» та ін. Нове видавничо-корпоративне об’єднання «Смолоскип», «Гранослов». Проза Ю. Андруховича, О. Забужко, Є. Пашковського, В. Медвідя, О. Шелеги, Б. Жолдака, Н. Околітенко та ін. в контексті сучасних стильових новозмін.