Джерела відомостей про муки і смерть мучеників

Звідки знаємо про обставини, в яких мучилися і вмирали святі мученики? Наше знання про них черпаємо з трьох джерел:

[009.jpg]

1. Судові протоколи, т. зв. акти мучеників.

Судові протоколи — дуже цінні джерела, бо це офіційні записи судових розправ, що їх записував секретар проконсула або проку­ратора. У тих протоколах зазначено оскарження, слухання, зізнан­ня свідків, тортури і смерть. Ті документи зберігали в публичних архівах. Копії з них можна було отримати за оплату, і християни звичайно це робили. До нас дійшли деякі з тих протоколів у первіс­ному вигляді.

До найдавніших автентичних джерел належать акти святого мученика Юстина і його шістьох товаришів († к. 165). Тут присуд префекта звучить так: "Хай ті, що не хочуть принести жертви

[010.jpg]

богам і послухати наказу цісаря, будуть бичовані й відпроваджені на місце страти, як велить закон".

2. Записи самих християн очевидців.

До найдавніших джерел такою типу належить лист якогось Маркіона до Церкви в Філомеліоні в Малій Азії про мученицьку смерть святого Полікарпа, єпископа Смирни 156). Тут точно описано його ув'язнення, судову розправу і геройську смерть від диких звірів на арені.

Деякі християнські громади звертали пильну увагу на те, щоб точно збирати і зберігати всі факти мук і смерти мучеників. Папа святий Климент І (91-100) поділив Рим на сім округів і в кожному з них призначив нотаря, який би на своїй території пильно слід­кував за справами мучеників. Папа Фабіян (236-251) підпорядкував тих нотарів сімом піддияконам, які перевіряли всі акти, зібрані нотарями, і давали їх папі до апробати. Ті акти відтак зберігали в церковному архіві. Святий Кипріян, єпископ Картагену († 258) порозсилав по провінції священиків і дияконів, щоб вони запису­вали імена і день смерти мучеників, щоб можна було поминати їх у роковини їхньої смерти.

3. Легенди, себто побожні оповідання про мучеників.

їх написано пізніше і їхня вартість як історичних джерел — невелика, бо правда часто переплітається з фантазією.