Полезное:
Как сделать разговор полезным и приятным
Как сделать объемную звезду своими руками
Как сделать то, что делать не хочется?
Как сделать погремушку
Как сделать так чтобы женщины сами знакомились с вами
Как сделать идею коммерческой
Как сделать хорошую растяжку ног?
Как сделать наш разум здоровым?
Как сделать, чтобы люди обманывали меньше
Вопрос 4. Как сделать так, чтобы вас уважали и ценили?
Как сделать лучше себе и другим людям
Как сделать свидание интересным?
Категории:
АрхитектураАстрономияБиологияГеографияГеологияИнформатикаИскусствоИсторияКулинарияКультураМаркетингМатематикаМедицинаМенеджментОхрана трудаПравоПроизводствоПсихологияРелигияСоциологияСпортТехникаФизикаФилософияХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника
Грошова реформа
Грошова реформа в Республіці Куба проведена в серпні 1961 року. Обмін старих грошей (песо) на нові проводився у співвідношенні 1:1. Одноразово обмінювалося на сім'ю 200 песо, решта готівкових коштів у межах до 10000 песо зараховувалися на спеціальний рахунок за вкладами в Національному банку Куби.
У 2008 році кубинський лідер Рауль Кастро приступив до виконання обов'язків голови держради. У першу чергу він вирішив зайнятися економікою, де давно назріла необхідність серйозних реформ. Однією зі своїх найважливіших завдань новий лідер вважав вирішення проблем грошової системи, в рамках якої на Кубі, по суті, існує дві валюти. Наряду зі звичайним песо, в країні у обороті так званий конвертований, або інвалютний, песо.
Останній використовується іноземними туристами і приймається в магазинах, що нагадують радянську "Берізку", де можна купити якісні продукти, одяг та побутові товари. Звичайний песо використовується місцевим населенням і обмінюється за курсом 24 національних песо за один конвертований.
Щодо останнього десятиріччя – у 2004 році Кубинський лідер Фідель Кастро оголосив про заборону вільного ходіння американського долара в країні.
"Починаючи з 8 листопада, припиняється вільне звернення долара на Кубі, і до оплати прийматимуться конвертовані песо", - заявив, виступаючи по національному телебаченню голова Державної ради Куби Кастро.
За його словами, таке рішення "є відповіддю на жорсткість політики США щодо Куби". "Зокрема, - відзначив Кастро, - адміністрація США чинить тиск на іноземні банки, щоб не допустити розміщення американських доларів на зарубіжних рахунках Куби".
З 8 листопада готівкові долари перестали приймати в якості платіжного засобу у валютних магазинах країни. Разом з тим, кубинський лідер пояснив, що громадяни Куби, як і раніше, зможуть мати на руках американську валюту. Однак, якщо вони захочуть зробити покупку у валютних магазинах, то вони в обов'язковому порядку повинні їх обміняти на конвертовані песо, при цьому за операцію з них утримають 10%.
У 1993 році Фідель Кастро дозволив вільний обіг долара на Кубі. Це рішення було викликане важкою економічною ситуацією в країні, а також необхідністю взяти під державний контроль оборот доларів на "чорному" ринку. В даний час більше 50% кубинців мають на руках долари, які вони отримують від своїх родичів за кордоном, в основному із США. Щорічно на Кубу перекладається більше одного мільярда доларів.
Після того, як Рауль Кастро згадав про необхідність ввести єдину валюту, натякнувши при цьому на можливе підвищення курсу національної песо в два рази, рядові кубинці кинулися в обмінні пункти. У центрі Гавани перед банками шикувалися величезні черги людей, бажаючих збути з рук конвертовані песо і обміняти їх на звичайні. Владі навіть довелося кілька разів заспокоювати громадян: державні радіо і телебачення закликали не поспішати, а держрада офіційно заявила, що грошова реформа буде проводитися поступово.
5. Економіка Куби
Економіка Куби є однієї із самих націоналізованих у світі. Найбільш високі темпи колективізації довелися на перші два післяреволюційних роки, коли у власність й під керування держави перейшла значна частина фінансових установ, внутрішньої й зовнішньої торгівлі, а також біля третини сільськогосподарського виробництва.
Кубинська економіка в період після революції 1959 року опиралася на різнобічне співробітництво з СРСР і іншими країнами «світової соціалістичної системи». Однак це співробітництво мало сприяло розвитку власного економічного потенціалу Куби. Лише в останні роки перед крахом «світової системи соціалізму» були зроблені якісь кроки в потрібному напрямку.
Роль ринку в країні мінімальна, оскільки розподіл засобів і проміжних товарів виробляється плануючими органами, а більшість споживчих товарів розподіляється централізовано через систему нормування. Розмір заробітної плати встановлюється також централізовано, а системи обслуговування населення підлеглі державі. У межах «частки» сільськогосподарського сектора в значному обсязі практикується бартер (свого роду натуральний товарообмін), однак продаж надлишків сільськогосподарської продукції міським жителям різко обмежений, а в ряді випадків розцінюється як злочин.
На початку 1990-х років ембарго Куби з боку США й згортання економічних зв'язків із країнами Східної Європи й колишнього СРСР поставили Кубу у важке економічне становище, що зажадало введення твердої економії коштів та ресурсів. З метою виходу із кризи керівництво країною приступило до здійснення реформ, спрямованих на поступове впровадження елементів ринкової економіки. Не відмовляючись від централізованого керівництва економікою, воно пішло на підвищення господарської самостійності державних підприємств, лібералізацію зовнішньоекономічної діяльності, створення мережі комерційних банківських структур. Такі міри, як легалізація долара, створення спільних підприємств і дозвіл іноземних інвестицій, відкриття ринків сільгосппродукції, дозвіл ряду видів індивідуальної трудової діяльності й ін. призупинили процес стагнації економіки.
Кубинська економіка в 90-і роки піддалась перетворенням, що дозволили їй знов увійти до світової економіки. Перетворення кубинської економіки характеризувались тим, що вони охопили всі основні сфери, де можливі зміни.
Були проведені важливі зміни у фінансовій та інвестиційній політиці, що дозволило відкрити доступ іноземного капіталу. Відбулася децентралізація зовнішньої торгівлі, зникла державна монополія, проведена децентралізація функцій управління на підприємницькому і територіальному рівні. Було внесено різноманітність в організаційні форми і форми власності, що дало можливість створити спільні підприємства і залучити іноземний капітал.
У результаті реструктуризації фінансово-банківської системи, що проводилася в травні 1997 року, піддалися розділенню функції Центрального і Комерційного Банків, що дозволило поставити завдання глибших перетворень і створити сприятливіші умови.
Застосування цих заходів у 1994 році зупинило спад кубинської економіки, яка в 1995 році почала процес відновлення. Ці заходи дозволили скоротити грошову масу в руках населення, скоротити бюджетний дефіцит і провести переоцінку котирування національної валюти по відношенню до долара, яка знизилася з 150 песо за долар в лютому 1994 р. до 21 песо за долар в 1999 р.
Вистоявши в найкритичніші моменти особливого періоду, кубинська економіка не тільки витримала “пряме влучення” кризи і почала долати його негативні наслідки, але і продемонструвала свої постійні досягнення в економічному і соціальному розвитку впродовж останніх п’яти років, які характеризуються як відновний період.
Однак багато проблем залишилися невирішеними. Зокрема, для другої половини 1990-х років характерно незбалансований розвиток окремих галузей. Більше того, колишні союзники фактично приєдналися до оголошеного США блокаді. Так, «вільна Росія» відмовлялася в 1992-1993 роках поставляти на Кубу нафту й нафтопродукти навіть за вільно конвертовану валюту.
Але ні що не стоїть на місці. Кинута Куба початку адаптуватися до нових умов, уряд Фіделя Кастро по своїй суті зробив подвиг. Спрацювавши чітко, поставивши благополуччя громадян на перше місце й не відмовившись від ідей соціалізму Куба почала виходити із кризи.
Практично вся внутрішня торгівля на Кубі знаходилась в руках держави. Розподіл товарів відбувався переважно по картковій системі. Як і в інших країнах з неринковою економікою, на Кубі існував «чорний» ринок, наявність якого в сполученні з корумпованістю державних чиновників якоюсь мірою зм'якшував твердість існуючої розподільної системи.
В 1993 році кубинський уряд особливим декретом легалізував долар, дозволивши кубинським громадянам використовувати його у внутрішніх розрахунках; тим самим кубинці одержали доступ у приналежній державі мережі валютних магазинів та інших закладів, якими колись могли користуватися тільки іноземні туристи й дипломатичний корпус.
Важливим джерелом твердої валюти на Кубі стали засоби, що надходять з-за кордону, особливо зі США, у вигляді перекладів від емігрантів членам їхніх родин. У січні 1999 року уряд США дозволив також переводити певні суми (до 1200 дол. у рік) кубинським громадянам, що не мають родичів у США.
Винятково важливе місце в зовнішньоекономічній політиці Куби надається залученню в економіку країни іноземних інвестицій «на контрольованій основі» у формі спільного підприємництва.
Пряма іноземна інвестиція зорієнтована на пошук нових іноземних ринків, конкурентних технологій й капіталів. Діяльність іноземного капіталу в країні опирається на положення Закону про іноземні інвестиції від 06.09.95р., що визначає умови й гарантії присутності закордонного підприємництва в країні.
Привабливість легального простору є порівняльною перевагою Куби: адекватна інфраструктура, перспективи цілісності Куби в регіоні, її географічне розташування в центрі розширеного ринку і важливих комерційних маршрутів, а також підписання Угод про Заохочення і Взаємний Захист Капіталовкладень з 71 країною і 9 угод для уникнення подвійного оподаткування. У цей час діють 403 економічні асоціації з іноземним капіталом, 82 з яких розташовані за кордоном.
Із середини 90-х років річний промисловий ріст у два рази випереджав збільшення ВВП країни. Такі економічні результати були досягнуті шляхом проведення ряду реформ і перетворень у кожній галузі, законодавчою базою яких став прийнятий у 1998 р. закон про основи вдосконалювання керування промисловими підприємствами. Завдання міністерств стали зводитися до розробки стратегічних планів для галузі, функціям контролю, а також роботі, спрямованої на підготовку кадрів. Керівникам підприємств була повністю передана відповідальність за результати роботи підприємств, що націлена на одержання максимального прибутку, найбільш ефективне використання наявних ресурсів, створення джерел внутрішні нагромадження. Промислові підприємства одержали право виходу на зовнішній ринок, створення спільних виробництв із іноземним капіталом, відкриття рахунку в банку.
Кубинські виробники продовжують зазнавати певних труднощів з поставкою своїх товарів на зовнішній ринок, у першу чергу, через їхню низьку конкурентоспроможність, незнання ринкової кон'юнктури, недостатнього досвіду ведення зовнішньоторговельних операцій. Для багатьох галузей кубинської промисловості характерні проблеми високого рівня енергоємності, технологічної відсталості, складності переходу до світових стандартів.
У 1992 році були внесені зміни в Конституцію Республіки, що поклали кінець зовнішній торгівлі як ексклюзивної функції держави та відкрили шлях до децентралізації зовнішньої економічної діяльності, що дозволило значно збільшити кількість учасників зовнішньої торгівлі. Однак це не означає, що держава перестала здійснювати контроль через керівну роль Міністерства зовнішньої торгівлі, але самі підприємства домоглися більшої автономії в діях і у своїй оперативній діяльності.
У ці останні роки кубинська економіка була занурена в процес глибоких і широких змін, спрямованих на адаптацію соціально-економічної системи країни до ситуації, коли були загублені її основні міжнародні економічні зв'язки й посилена американська блокада.
Процес децентралізації зовнішньої торгівлі дозволив державним, часткам, спільним підприємствам, міжнародним економічним асоціаціям мати прямий доступ до зовнішнього ринку, і разом з тим, паралельно збільшилося число іноземних підприємців, що відкрили свої дочірні філії в країні або ж представництві у вигляді агентів, крім, були організовані консигнаційні склади, депозитні митні склади й були відкриті вільні зони й індустріальні парки.
1955 1965 1975 1985 1995 2005 2010
Рис.1Зміна ВВП Куби в часі
5.1 Внутрішня і зовнішня торгівля
Практично вся внутрішня торгівля на Кубі знаходиться в руках держави. Розподіл товарів відбувається переважно за картковою системою. Обмежена кількість ненормованих товарів вільно продається за високими цінами, що встановлюються державою. Як і в інших країнах з неринковою економікою, на Кубі існує "чорний" ринок, наявність якого в поєднанні з корумпованістю державних чиновників певною мірою пом'якшує існуючу розподільчу систему.
Потреби Куби в промисловому і транспортному устаткуванні, а також у нафті практично повністю покриваються за рахунок імпорту; значна частина промислових споживчих товарів, сировини і багато видів основних продуктів харчування також надходять з-за кордону.
На початку 1980-х років Куба починає розвивати міжнародний туризм; для цього була проведена реконструкція туристичних об'єктів і розгорнута потужна рекламна кампанія. У 1994 році на Кубі був створений ряд нових спільних підприємств за участі фірм Канади, Мексики й Ізраїлю.
Національний доход
З 1960-х роках Куба переживала наслідки твердого бойкоту з боку США і відчувала гостру необхідність у розвитку власних збройних сил. В цілому економіка Куби, незважаючи на коливання показників в окремі роки, поступово зростала в 1940-1950-х роках, знаходилася в стані застою або фактичного спаду в 1960-х роках, а на початку 1980-х років почала швидко розвиватися.
Економічному зростанню сприяли зусилля, початі кубинським урядом для залучення іноземних інвестицій, легалізація долара у внутрішніх розрахунках, а також розвиток індустрії туризму. Щодо останнього десятиріччя, кубинські власті оголосили, що почали якісно новий етап у процесі відновлення після фінансової кризи.
Міністр економіки Куби повідомив, що країна повністю відновилася після економічної кризи. Він підкреслив, що згадані темпи зростання ВВП є найвищим показником у 47-річної пост революційної історії. Міністр економіки Родрігес відзначив, що основними джерелами доходу для Куби в 2005 році були туризм, видобуток нікелю і експорт послуг.
5.2 Вільні торгові зони
Позитивний ефект для розвитку зовнішньої торгівлі та іноземних інвестицій очікується у зв'язку з розвитком на Кубі вільних зон. В 1997 році почали функціонувати перші три вільні зони в гаванському регіоні: Місто Гавана, Вахай і Маріель. У вільних зонах зареєстровано більше 240 іноземних операторів, 66% з яких діють у сфері торгівлі, інші - у виробництві й сфері послуг. Найбільш представлені в цьому бізнесі фірми Іспанії, Панами, Італії, Канади й Мексики.
В політиці кубинського керівництва із залучення в країну іноземного капіталу помітна роль приділяється вільним економічним зонам (ВЕЗ). Передбачається, що в умовах збереження державного характеру економіки Куби й гострої недостачі фінансових засобів, зазначена форма дозволить зробити інвестиційний ринок країни більш привабливим для закордонних компаній.
Розробляючи й реалізуючи концепцію створення вільних економічних зон, кубинське керівництво переслідує досягнення наступних цілей:
Ø прискорення соціально-економічного розвитку країни в цілому;
Ø стимулювання й інтенсифікація зовнішньої торгівлі, залучення іноземних капіталів і розширення можливостей для іноземного інвестування;
Ø створення нових робочих місць і якісне підвищення кваліфікаційного рівня кубинських трудящих;
Ø підвищення ступеня національної складової в доданій вартості кінцевої продукції, виробленої в ВЕЗ;
Ø розгортання в країні нових виробничих процесів на основі запозичення передових іноземних технологій.
Крім того, ставиться завдання створення постійних виробничих зв'язків між підприємствами фірм-операторів ВЕЗ і національними підприємствами з наступним інтегруванням виробничих процесів і торговельних операцій. У цих цілях в 2000 році була розроблена Програма економічного співробітництва підприємців, реалізація якої почалася наприкінці минулого року.
У зв'язку з тим, що діяльність ВЕЗ лише частково змогла забезпечити потреби країни в залученні передових технологій і виявилося в переважаючому ступені орієнтована на торговельні операції, важливим напрямком діяльності кубинського керівництва стала концепція створення індустріальних парків.
Протягом 2000 року йшла розробка проекту організації індустріального парку, що представляє собою територію, у рамках якої невеликі підприємства й фірми могли б, при іноземній участі й технологічному сприянні, розвивати високотехнологічні виробничі процеси. Як вказується в матеріалах концепції, хоча планований проект індустріального парку відкритий для будь-якої промислової діяльності, його основною профілюючою сферою повинні стати такі виробничі процеси, як інформатика, електроніка й біотехнологія.
За останніми даними Федеральної митної служби Росії, Російсько- Кубинський товарооборот характеризується наступними даними (млн. дол. США):
Таблиця 1
Російсько- Кубинський товарооборот
| Роки | 2006 р. | 2007 р. | 2008 р. | 2009 р. | 2010 р. |
| Товарооборот | 218,9 | 233,8 | 186,6 | 231,1 | 284,9 |
| приріст | -32,1% | 6,8% | -20,2% | 23,8% | 23,3% |
| Експорт | 38,3 | 53,1 | 125,2 | 184,5 | 216,9 |
| приріст | 11,0% | 38,6% | 135,8% | 47,4% | 17,6% |
| Імпорт | 180,6 | 180,7 | 61,4 | 46,6 | 68,0 |
| приріст | -37,3% | 0,1% | -66,0% | -24,1% | 45,9% |
| Сальдо | -142,3 | -127,6 | 63,8 | 137,9 | 148,9 |
5.3 Куба у системі світових відносин
На даний час Куба підтримує дипломатичні і економічні відносини з такими супердержавами, як Росія, США, Китай, Канада, рядом провідних країн Європи. У сумі стосунки підтримуються з 165 країнами (в основному у сфері медицини, спорту, освіти).
Перші торговельні зв'язки між Кубою й Російською Імперією датовані початком ХІХ століття, коли в Росію були здійснені перші експортні поставки кубинських продуктів, згодом скорочені через «континентальну блокаду» у Європі наполеонівської Франції проти тодішнього англійського опору. У першій половині 19 століття Росія була в числі покупців кубинського цукру, що був основним товаром, слідом за яким ішли тютюн і кава.
У жовтні 1942 року Куба встановила дипломатичні стосунки зі СРСР, які були перервані 3 квітня 1952 року, тобто менш, ніж через місяць після державного перевороту генерала Батисти. 10 січня 1959 року СРСР визнало новий уряд Куби.
У лютому 1960 року підписана перша Торговельна Угода між Кубою й СРСР і перша Кредитна Угода. У травні 1960 року офіційно відновлені дипломатичні відносини.
У 1990-ті роки відбулися корінні зміни в зовнішніх економічних зв'язках Куби, насамперед з Росією. У травні 1996 року була підписана Декларація про принципи між РФ і Кубою, що закріпила їх новий - ідеологізований і економічно взаємовигідний - характер. Основу торгово-економічних зв'язків становить моно бартер «нафта - цукор». Після істотного скорочення товарообігу (з 3,3 млрд. дол. в 1991 році до 350 млн. дол. в 1995 ргоці) надалі намітився підйом - 670 млн. дол. у 1997 році. Росія залишається одним із провідних торговельних партнерів Куби й найбільшим імпортером цукру-сирцю.
3 листопада 1992 року, уже після розпаду СРСР, з Росією підписане Міжурядова Угода, що оформила й додало юридичні рамки торгово-економічному співробітництву в нових умовах.
Кубино-російський товарообіг в останні роки в середньому становить 400-500 млн. доларів США, з яких близько 80% доводиться на кубинський експорт. У цей час у Росію експортуються приблизно 2 мільйони тонн цукру-сирцю. Питома вага Росії в кубинській зовнішній торгівлі коливається між 5 і 7 місцем, але Росія зберігає першу позицію в експорті.
В імпорті серед основних позицій присутні нафтопродукти, сталевий прокат, азбестове волокно, шини й широка гама запасних частин для російської техніки, що перебуває в експлуатації на Кубі.
Куба є членом ВТО, Всесвітньої митної організації. Бере участь у міжнародних угодах - Нью-Йоркської конвенції про міжнародний арбітраж, Паризьку конвенцію й Мадридський протокол, пов'язаних із промисловою власністю. Підписано угоду Всесвітньої організації індустріальної власності. У рамках ООН Республіка Куба підписала різні угоди і є учасницею декількох конвенцій по туризму, торгівлі, цивільній авіації, захисту навколишнього середовища. У 1999 році Куба була вибрана членом Ради по експлуатації Всесвітнього поштового союзу, спеціалізованого установи ООН, а також була обрана членом Керівної ради МАГАТЕ.
Куба підписала важливі документи:
▫ Болгарія-Куба. Договір про стимулювання і взаємний захист інвестицій.
▫ Великобританія-Куба. Договір про співробітництво між Центром розвитку інвестиції кубинського міністерства та Консультативної групою з торгівлі з Карибська країнами британського управління зовнішньої торгівлі.
▫ Венесуела-Куба. Мініндел Куби і Венесуели підписали два договори про юридичну сприяння, а також акти 6 наради Механізму політітичних консультацій і МПК зі співробітництва.
▫ Гайана-Куба. Договір про стимулювання і взаємний захист інвестицій.
▫ Іспанія-Куба. Договір про уникнення подвійного оподаткування; Договір про розвиток економічного обміну і розширенні зв'язків між підприємствами обох країн; Угода по водному господарству.
▫ Ірландія-Куба. Угода про встановлення дипвідносин.
▫ Ірак-Куба. Протокол про двостороннє співробітництво між парламентами двох країн.
▫ Індія-Куба. Протокол IV кубино-індійської МПК за економічним і науково-технічним співробітництвом.
▫ Мексика-Куба. Договір про співробітництво в галузі землеробства і тваринництва, рибальства, енергетики, науки і технологій, охорони здоров'я та соц. забезпечення, зв'язку, транспорту та навколишнього середовища.
▫ Нікарагуа-Куба. Меморандум про списання боргу.
▫ Панама-Куба. Договір про стимулювання і захист інвестицій; Договір про НТР в області сільського господарства.
▫ Росія-Куба. Угода про торговельно-економічне співробітництво;
▫ Туніс-Куба. Угоду про розширення товарообігу і відкриття нових сфер економічного і науково-технічного співробітництва.
▫ Туреччина-Куба. Угоди в галузі туризму та в галузі культури і НТС; Договір про взаємне стимулювання і захист інвестицій.
Україно- Кубинські відносини
Республіка Куба визнала незалежність України 6 грудня 1991 р. 12 березня 1992 р. встановлено дипломатичні відносини між двома державами.
Куба однією з перших запропонувала Україні допомогу після аварії на Чорнобильській АЕС. З березня 1990 р. за особистою ініціативою Голови Державної Ради й Ради Міністрів Куби Ф.Кастро діє державна програма "Діти Чорнобиля", в рамках якої у лікувально-оздоровчому центрі ім. Хосе Марті в м.Тарара пройшли курс лікування та оздоровлення понад 18 000 українських дітей. Останніми роками кубинські лікарі працюють у Євпаторії — в дитячому медичному центрі реабілітації дітей, що постраждали від наслідків Чорнобильської аварії. У квітні 1999 р. Президент України Л. Кучма підписав указ про нагородження Голови Державної Ради й Ради Міністрів Республіки Куба Ф.Кастро "Орденом князя Ярослава Мудрого" 1 ступеня за значний особистий внесок у здійснення програми лікування та оздоровлення українських дітей, що постраждали внаслідок аварії на ЧАЕС.
У квітні 1994 р. Кабінет Міністрів України виділив кубинському народові гуманітарну допомогу в сумі 1 млн. 600 тис. доларів США, а 27 листопада 1996 р. прийнято Постанову Кабінету Міністрів України "Про надання гуманітарної допомоги Республіці Куба" — для ліквідації наслідків руйнівного урагану.
Підґрунтя для розбудови політичних і торговельно-економічних відносин між двома країнами було закладено у перебігу офіційного візиту міністра закордонних справ Куби Р.Робайни у травні 1995 р.
Надзвичайно важливою подією для розвитку українсько-кубинських стосунків став робочий візит на Кубу Президента України Л.Кучми 15-18 червня 2000 р. Керівник Української держави провів переговори з Головою Державної Ради й Ради Міністрів Республіки Куба Ф. Кастро та відвідав лікувально-оздоровчий центр "Тарара" ім. Хосе Марті.
У рамках співробітництва на міжнародній арені традиційними стали зустрічі міністрів закордонних справ України й Куби під час проведення сесій Генеральної Асамблеї ООН.Практика консультацій і взаємної підтримки існує в рамках різних міжнародних форумів та організацій.
Пріоритетними галузями економічного співробітництва між Україною й Кубою є охорона здоров'я, медико- фармацевтична промисловість, цивільна авіація (ремонт літаків та авіадвигунів на підприємствах обох країн; закупівля Кубою нових моделей українських літаків), машинобудування (Куба закуповує тракторні двигуни українського виробництва); енергетика; цукрова та хімічна промисловість; підготовка наукових кадрів.
Важливим механізмом розвитку двосторонніх стосунків у торговельно-економічній сфері є Міжурядова українсько-кубинська комісія з торговельно-економічного та науково-технічного співробітництва. Поступово налагоджується співробітництво між Україною й Кубою в гуманітарній галузі, яке за часів СРСР досягло досить високого рівня. В Україні вищу освіту отримали понад 17 тис. кубинців.
Триває формування договірно-правової бази українсько-кубинських відносин. Нині між Україною й Республікою Куба підписано 17 двосторонніх документів, ще ціла низка готова до підписання.
Date: 2015-09-05; view: 449; Нарушение авторских прав; Помощь в написании работы --> СЮДА... |