Монетаризм— сучасна економічна теорія, згідно з якою гроші та грошова система розглядаються як вирішальний фактор зростання 26 Розділ І. Вступ до економічної теорії

валового національного продукту і головна причина інфляції, а грошово-кредитна політика — як найважливіший інструмент здійснен­ня економічної політики держави. Сучасний монетаризм виник у середині 50-х років ХХ ст. у США. Його засновник — професор економіки Чиказького університету М. Фрідмен. Основні положення викладені у збірнику «Дослідження в галузі кількісної теорії грошей» (1956). Те­оретичними витоками сучасного монетаризму є ідеї представників раннього меркантилізму.

У монетаризмі:

ринок розглядається як саморегульована система, яка не потребує надмірного впливу держави;

основним об’єктом дослідження стає грошова маса, що перебуває в обігу і яка є визначальним фактором розвитку економіки;

основна ідея полягає у визнанні безпосереднього впливу змін гро­шової маси на рівень цін, реальні доходи, зайнятість;

оскільки динаміка грошової маси має першочергове значення для розуміння коливань у виробництві, кредитно-грошова політика стає найефективнішим інструментом регулювання економіки;

для економічних агентів попит на гроші, як на один із видів активів, формально збігається із закономірностями попиту на інші споживчі послу­ги. А саме тому держава повинна впливати на зміни попиту на гроші, що приводить до регулювання всіма іншими господарськими процесами;

економічна політика не повинна швидко реагувати на зміни еконо­мічної кон’юнктури, а дотримуватися таргетування тільки одного по­казника в довгостроковому періоді, а саме досягнення цінової стабілі­зації, якій будуть підпорядковані інші завдання економічної політики (досягнення повної зайнятості, необхідних темпів розвитку, певного рівня банківського відсотка, оптимального співвідношення показників зовнішньої діяльності);

раціональні очікування агентів господарювання пов’язані з очіку­ваною (а не передбачуваною) інфляцією, а тому при прийнятті рішен­ня суб’єкти розраховують на певний та прогнозований темп інфляції, яка повинна перебувати в межах 3–5 %, що дасть можливість орієнту­ватися на довгострокові господарські операції.

Монетаристська програма державного регулювання набула широ­кого застосування в діях урядів багатьох країн, у тому числі і в Украї­ні. Використання на практиці рекомендацій монетаристів (передусім, скорочення соціальних програм, зменшення видатків державного бюджету, широке застосування грошових форм різного роду пільг) не завжди давало відчутні результати, що спричинилося до критики з боку представників інших теорій.27 Глава 2. Етапи виникнення, становлення та розвитку економічної теорії

Інституціоналізм —напрям сучасної економічної теорії, що дослі­джує економіку як сукупність інститутів, під якими розуміють державу, корпорації, профспілки, а також правові, морально-етичні норми, звичаї, менталітет, інстинкти людей тощо. Він виник на зламі ХІХ–ХХ ст. у США. Його засновники — Т. Веблен, Д. Коммонс, У. Мітчел та ін. Інституці­оналізм від самого початку являв собою загальносвітову течію. Його ідеї опрацьовували в Європі представники так званої соціологічної школи (М. Вебер, В. Зомбарт). У повоєнні роки інституціоналістські концепції розвивали Дж. Гелбрейт, Д. Белл (США), Ф. Перру (Франція), Г. Мюрдаль (Швеція) та ін.28 Розділ І. Вступ до економічної теорії

Інституціоналізм у своєму розвитку пройшов два основних етапи: традиційний та неоінституційний. Традиційний інституціоналізм, пов’язаний з іменем Торстейна Веблена, основну увагу приділяв неекономічним чинникам розвитку економіки.

На відміну від нього, основним предметом дослідження неоінсти­туціоналізму було виявлення економічних принципів функціонування таких неекономічних явищ, як право, злочинність, політика уряду. Неоінституціоналізм є результатом поєднання неокласичних та інсти­туціональних методів дослідження. До цього напряму належать теорія прав власності, теорія суспільного вибору, економіка права, еконо­міка узгодження та ін. Найвагоміші наукові здобутки інституціона­лізму пов’язані з іменами Джона Р. Коммонса, Рональда Коуза, Ду­гласа Норта.

Представники неоінституціоналізму розробили також теорію «но­вого індустріального суспільства» (Дж. Гелбрейт) і концепцію «постіндустріального суспільства» (Д. Белл). Головними ознаками постін­дустріального суспільства, за Беллом, є пріоритет науки і наукових знань, перехід від виробництва товарів до виробництва послуг, пере­важання серед працівників професійних фахівців і техніків тощо.

Багато ідей інституціоналізму покладені в основу економічної по­літики розвинених капіталістичних країн, зокрема у США. Значною мірою ідеї інституціоналізму реалізовані у шведській моделі економіч­ного розвитку.

Сучасному інституціоналізму притаманні такі основні риси:

економічна поведінка людей формується не тільки під впливом їх індивідуальних економічних рішень. За сучасних умов вирішальне значення мають правові, політичні, соціокультурні, психологічні й моральні чинники, які є наслідком існування певних угруповань людей у родині, фірмі, національних і релігійних утвореннях, різних органі­заціях, державі. Тому економічна наука повинна вивчати поведінку не ізольованих індивідів, а їх суспільних об’єднань — інститутів;

прийняття рішення в умовах недосконалого ринку не може спиратися на повну інформацію, тому економічні дії людей здійснюються за певни­ми правилами, в яких накопичується необхідна інформація, що дає змогу економічним агентам приймати більш результативні рішення;

важливим способом регулювання економічних явищ стають не об’єктивні закони, що діють поза волею і свідомістю людей, а інсти­тути (правила, норми, закони), які осмислено розроблюються людьми з метою координування й узгодження їхніх взаємовідносин;

відносини між людьми відбуваються через трансакції, що означає обмін повноваженнями з метою отримання вигоди, переваги чи реалі­29 Глава 2. Етапи виникнення, становлення та розвитку економічної теорії