Друга імперія у Франції. Внутрішня та зовнішня політика бонапартистського режиму

У грудні 1848 року на перших президентських виборах був обраний з шести претендентів Луї Бонапарт. У листопаді 1852 року сенатус-консульт визнає Луї Бонапарта імператором Франції Наполеоном III. Плебісцит схвалює це рішення. Офіційне проголошення 2 грудня 1852 року Другої імперії означало встановлення бонапартизму — монархічного режиму, який характеризувався широким використанням у державно-політичному житті армії, поліції, бюрократичного чиновництва, церковного апарату з метою придушення революційного руху народних мас.

Зовнішня політика. Коли 19 липня 1870 року Наполеон III оголосив війну проти Пруссії, він сподівався на швидку перемогу, проте зазнав поразки. За п'ять тижнів пишна імперія розвалилася. Другого вересня 1870 року фортеця Седан зі стотисячним гарнізоном і самим імператором Наполеоном III капітулювала. Звістка про седанську катастрофу швидко досягла Парижа. Під натиском народних мас 4 вересня 1870 року було проголошено скасування імперії і відновлення республіки. Був створений новий уряд на чолі з колишнім губернатором Парижа, монархістом генералом Трошю — «Уряд національної оборони». Новий уряд не збирався боротися з прусськими військами. Він більше боявся свого власного народу і тому за всяку ціну намагався домовитися з Пруссією і підписати мир. Політика національної зради, до якої вдався Трошю, викликала загальне невдоволення. Патріотичні настрої, гасла захисту вітчизни все частіше перепліталися з вимогами революційної перебудови суспільства. Скориставшись поразками французької армії на фронті, Уряд національної оборони підписав 28 січня 1871 року угоду з Пруссією про перемир'я. За вимогою Бісмарка були скликані Національні збори в Бордо, які 26 лютого 1871 року підписали попередній мирний договір з Пруссією, а також сформували новий уряд на чолі з А.Тьєром. За умовами мирного договору Франція втрачала Ельзас і Лотарингію, сплачувала контрибуцію в розмірі п'яти мільярдів франків. Відбувалася також прусська окупація частини Франції. У березні 1871 року до ЦК Національної гвардії було обрано двадцять чоловік із загального складу в шістдесят членів. Народ зберіг зброю, перевіз гармати в робітничі квартали Парижа. Революція 18 березня 1871року була спровокована спробою Тьєра роззброїти Національну гвардію Парижа і перш за все відібрати в неї артилерію. Розпочата урядом 18 березня 1871 року військова операція закінчилася повним провалом. Влада перейшла до Центрального комітету Національної гвардії. Уряд Тьєра втік до Версаля, вивів туди війська, поліцію, жандармерію.

Внутрішня політика. 4 січня 1852 р. Луї-Наполеон Бонапарт опублікував нову Конституцію. Влада президента, який обирався на десять років, поширювалася не лише на питання управління державою, а й на законодавство (міг проголошувати осадне становище і видавати декрети, оминаючи парламент. Закони країни також утверджував президент). В листопа-ді-грудні 1852 р. спочатку Сенат, а потім загальнодержавний плебісцит проголосили президента імператором під іменем Наполеона III. Цікаво, що в загальних рисах етапи сходження до імператорської влади Наполеона III дуже нагадували еволюцію Наполеона І після відсторонення від влади Директорії у 1799 р. Племінник ніби «двічі увійшов у ту саму річку». 3 поваленням Другої республіки змінилася лише форма, але не зміст державної влади. За своєю суттю Друга імперія була диктатурою буржуазії. Зберігалися Законодавчий корпус і сенат