XIII. Дата збору рослини

ХІV. Збирач (колекціонер)

XV. Додаткові відомості про рослину

ВИЗНАЧЕННЯ РОСЛИН ЗА ДОПОМОГОЮ ВИЗНАЧНИКІВ

Зробивши морфологічний аналіз рослини, пошук її назви проводять за до­помо­гою спеціальних довідників-визначників. Цей пошук (визначення росли­ни) у виз­нач­никах здійснюється за допомогою дихотомічних або кодових таблиць (клю­­­чів).

Користуючись визначниками з дихотомічними таблицями, спочатку вста­­­­нов­­­лю­ють до якої родини належить рослина, а після, за іншими таблицями – до якого роду і виду. Кожна дихотомічна таблиця визначника складається з груп ознак. Ознаки в таблицях подано у вигляді положень, протилежних за своїм зміс­том – тез і антитез. Тези і антитези разом становлять ступені дихо­томічного ключа. Всі ступені цих таб­лиць у визначниках з лівого боку позна­чаються поряд­ковими номерами (1, 2, 3, 4, 5...); антитези ступенів нумерації не мають, вони позна­ча­ються знаками –, + або 0. Кожна теза і антитеза закін­чується (з правого боку) цифрою або назвою родини, ро­ду, виду. Цифра у правій частині тези або антитези вказує на наступний хід виз­начення; вона вказує номер ступеня, до якого слід перейти далі, щоб продовжити виз­начення. Назва в кінці тези чи антитези свід­чить, що визначення таксону певного рангу (родини, роду або виду) завер­шено.

Наукова назва рослини складається, як правило, з двох слів, з яких перше озна­чає родову назву, а друге – видову, наприклад: Triticum durum Desf. – пше­ниця тверда, Linaria vulgaris Mill. – льонок звичайний, Plantago major L. – подо­рожник ве­ликий. Після видової назви пишуть скорочене прізвище автора, який уперше дав цю назву рослині (наприклад, L. – Лінней).

КЛЮЧ ДЛЯ ВИЗНАЧЕННЯ ВІДДІЛІВ ВИЩИХ РОСЛИН

1. Рослини, що розмножуються насінням. Трав'янисті або дере­в'янисті рослини…..2

0. Рослини, що розмножуються спорами. Виключно трав'янис­ті рослини.

Відділ папоротеподібні (Роlуроdіорhуtа)

2. Насінні зачатки, а потім насінини, сидять відкрито на насін­них лусках. Маточка

відсутня; квітки не утворюються. Дерева й кущі.

Відділ голонасінні (Ріnорhуtа, або Gуmnоsреrmае)

0. Насінні зачатки заховані в зав'язі маточки, утвореної зросли­ми плодолистками.

Трави або дерева і кущі.

Відділ покритонасінні (Маgпоlіорhуtа, або Аngіоsреrmае)

КЛЮЧ ДЛЯ ВИЗНАЧЕННЯ РОДИН ПОКРИТОНАСІННИХ РОСЛИН

1. Тільки дерев'янисті рослини (дерева, кущі або ліани)......………………..................2

0. Трав'янисті рослини, рідше напівкущі.....................................………………...........23

2. Дрібні кущики, що паразитують на різних деревах. Листки супротивні.

Родина омелові (Vіsсасеае)

0. Дерева або кущі, що вкорінюються в ґрунті...........................……………..................3

3. Ліани або лазячі кущі, з вусиками, виткими черешками або додатковими ко­ре­ня­

ми, якими вони прикріплюються до опо­ри................……………………...................4

0. Дерева та кущі......................................…………………………....................................6

4. Стебла виткі (ліани)..............................................……………………………...............5

0. Чіпкі або лазячі кущі з вусиками, додатковими коренями або виткими че­реш­ка­ми,

якими вони прикріплюються до опори..............…………………………....................6

5. Листки цілісні, чергові. Квітки в пазушних напівзонтиках. Плід – ягода.

Родина диленієві (Dilenіасеае)

0. Листки перисті. Квітки двостатеві. Віночок метеликового ти­пу. Плід – біб.

Родина бобові (Fаbасеае)

6. Рослини з вічнозеленими листками (зустрічаються виключно в культурі)...............7

0. Листки на зиму опадають.....................................……………………………............10

7. Черешки листків із зчленуванням. Плід – ягодоподібний.

Родина рутові (Rutасеае)

0. Черешки листків без зчленування. Плід – коробочка........………………..................8

8. Листки довгастояйцеподібні. Квітки білі, 20-30 мм у діамет­рі. Кущ 50-150 см заввишки.

Родина чайні (Тhеасеае)

0. Рослини іншого вигляду..................................……………………………...................9

9. Листки яйцеподібні або еліпсоподібні. Квітки зібрані пучка­ми в пазухах листків.

Кущі або дерева.

Родина самшитові (Вuхасеае)

0. Листки широко- або вузьколанцетні. Дерева.

Родина миртові (Муrtасеае)

10. Рослини, що цвітуть рано навесні до того, як з'являться листки, або одночасно з

їх появою...................................................……………………………………….......11

0. Рослини, що цвітуть пізно навесні або влітку, після того, як цілком розвинуться

листки.......................................................................……………………………..........17

11. Оцвітина проста або її немає зовсім, інколи замість неї є плі­вочки, лусочки або

волоски (окремі квітки часто дрібні, мало­помітні, зібрані в суцвіт­тя)..................12

0. Оцвітина подвійна....................................................………………………….............14

12. Квітки без оцвітини, зазвичай одностатеві, зібрані сережка­ми. Дводомні дерева

або кущі. Плід – коробочка. Листки ці­лісні, рідше лопатеві.

Родина вербові (Sаlісасеае)

0. Однодомні рослини. Плід – горіх, кістянка, ягодоподіб­ний..................……….......13

13. Приймочки тичинкових квіток грубі, зазвичай пурпурові. Листки перисті. Дерева

(в Україні лише культурні). Плід – кістянкоподібний горіх.

Родина горіхові (Juglandaсеае)

0. Приймочки ниткоподібні. Листки цілісні. Плід – горіх.

Родина березові (Веtulасеае)

14. Тичинок багато. Листки чергові, з прилистками.

Родина розові (Rosасеае)

0. Тичинок не більше, ніж 15.....................................................……………...................15

15. Віночок метеликового типу. Тичинок десять. Плід – біб.

Родина бобові (Fabасеае)

0. Віночок не метеликового типу........................………………….................................16

16. Зав'язь верхня, стовпчиків 2. Пелюсток 5. Листки пальчасто-лопатеві, рідко

пе­ристі.

Родина кленові (Асеrасеае)

0. Зав'язь нижня, стовпчик один. Пелюсток 4. Листки цілісні.

Родина деренові (Соrnасеае)

17. Листки дрібні, лускоподібні або голчасті...................................……………..........18

0. Листки плоскі, зазвичай більш або менш широкі.......................……………….......20

18. Квітки одностатеві, червонуваті. Плід ягодоподібний. Дводом­ні кущики.

Родина водянкові (Еmреtraсеае)

0. Квітки двостатеві. Плід – коробочка........................................……………...............19

19. Великі кущі. Квітки зібрані в китиці.

Родина тамариксові (Таmаrісасеае)

0. Сланкі кущики. Квітки в однобічних китицях.

Родина вересові (Еrісасеае)

20. Листки супротивні......................................................…………………….................21

0. Листки чергові....................................................………………………………...........22

21. Листки цілокраї. Чашолистки і пелюстки численні.

Родина калікантові (Саlусаnthасеае)

0. Листки пилчасті. Чашечка 4-, 5-роздільна; пелюсток 4 або 5.

Родина ломикаменеві (Sахіfrаgасеае)

22. Листки з прилистками.

Родина розові (Rosасеае)

0. Листки без прилистків.

Родина магнолієві (Маgnоlіасеае)

23. Незелені рослини, з лускоподібними листками, що при­смоктуються спе­ціаль­ними

присосками до стебел інших рослин.

Родина повитицеві (Сusсutасеае)

0. Зелені рослини...................................................………………………………….......24

24. Квітки з простою, трав'янистою, чашечкоподібною або мало­помітною, часто плів­­частою оцвітиною, інколи оцвітини зов­сім немає або замість неї розвинені волоски чи щетинки......................................………………………………..............25

0. Квітки з віночкоподібною простою оцвітиною або оцвітина подвійна, тобто скла­дається з зеленої чашечки і забарвленого віночка............……………………........28

25. Листки при основі з розтрубом, чергові. Оцвітина 5-, 6-роздільна. Тичинок 6-9. Плід – дрібний тригранний горішок.

Родина гречкові (Роlуgоnасеае)

0. Ознаки інші...................................................………………………….........................26

26. Листки перисті або пальчасті, з прилистками.

Родина розові (Rosасеае)

0. Листки цілісні.........................................................……………………………...........27

27. Листки лінійні або лінійно-ланцетні. Оцвітина 5-роздільна. Тичинок 5. Квітки в китицях або волотях.

Родина санталові (Sаntаlасеае)

0. Листки лінійні або лінійно-ланцетні. Оцвітина 4-лопатева. Тичинок 8. Квітки по 1-5 у пазухах листків.

Родина тимелеєві (Тhуmеlаесеае)

28. Оцвітина проста, віночкоподібна.........................................……………………......29

0. Оцвітина подвійна, складається з чашечки та віночка..........……………................32

29. Квітки зібрані на спільному ложі в суцвіття кошик, оточене обгорткою з одного або кількох рядів листочків. Плід – сі­м'янка.

Родина айстрові (Аstеrасеае)

0. Суцвіття іншої форми.........................…………………………..................................30

30. Квітки зібрані в складні зонтики. Плід – вислоплідник.

Родина селерові (Аріасеае)

0. Суцвіття іншої форми......................................………………………….....................31

31. Квітки зібрані завійками. Тичинок 5. Листки чергові.

Родина шорстколистові (Воrаgіnасеае)

0. Тичинок 4, з них 2 довші, а 2 коротші або тичинок 2. Квітки частіше двогубі, зібрані в пазухах листків кільцями, які в свою чергу утворюють різні складні суц­віття. Листки супротивні.

Родина губоцвіті (Lamіасеае)

32. Оцвітина багатоколова. Тичинок 8. Квітка одна, верхівко­ва. Листки зібрані кіль­ця­ми у верхній частині стебла. Плід – ягода.

Родина лілійні (Lilіасеае)

0. Рослини іншого вигляду..........................………………….........................................33

33. Стебло зазвичай витке. Віночок широколійкоподібний, з ма­лопомітними лопа­тя­ми. Плід – коробочка.

Родина берізкові (Соnvоlvulасеае)

0. Віночок із добре помітними лопатями. Стебло не витке....………...........................34

34. Стовпчик із 3-лопатевою приймочкою. Листки непарнопе­ристі.

Родина синюхові (Роlеmоnіасеае)

0. Стовпчик із головчастою, рідше 2-лопатевою приймочкою.

Родина пасльонові (Sоlаnасеае)

МЕТОДИЧНІ МАТЕРІАЛИ

ДО ЕКСКУРСІЙНО-ЛАБОРАТОРНИХ ЗАНЯТЬ

РОСЛИННІСТЬ ЛІСІВ

Ліс – це рослинне угруповання, представлене численними життєвими формами рослин, серед яких головна роль належить деревам. Протягом століть у лісовому фіто­ценозі формувався певний склад рослин, здатних до зростання в конкретних грунто­во-кліматичних умовах. Тут спільно існують дві основні групи організмів: зелені (авто­трофи) – дерева, кущі, кущики, більшість трав'янистих рослин і мохи, що ство­рю­ють органічні речовини, і незелені (гетеротрофи) – гриби, слизовики, бактерії, які руйнують органічні речовини, а також деякі вищі рослини-паразити, що живуть за рахунок рослин-хазяїнів.

Класифікація лісів. Основною класифікаційною одиницею лісу є його тип. Під типом лісу розуміють ділянку лісу або сукупність лісових ділянок, що характе­ризуються загальними грунтово-кліматичними умовами, однаковим складом дерев­них порід, кількістю ярусів, аналогічною фауною. Назва типу визначається назвою домінуючого виду деревної рослини (ліс дубовий, буковий, кленовий і т.д.). Знання типів лісів має велике значення не тільки при веденні лісового господарства, але і при пошуку, визначенні запасів і збиранні корисних, у тому числі і лікарських, рослин.

Типи лісів, у свою чергу, об'єднуються в більш великі формування: групи і класи типів, лісові формації, групи і класи лісових формацій, тип рослинності.

У межах лісової зони Європейської частини виділяють наступні групи і класи формацій: хвойні ліси: темнохвойні (з переважанням ялини, ялиці); світлохвойні (з переважанням сосни, модрини); листяні ліси: широколистяні (з перевагою дуба, бука, клена, ясена й ін.); дрібнолисті (з перевагою берези, осики й ін.).

Виділяють також ліси корінні (первинні), які розвиваються без впливу людини або таких стихійних впливів, як масовий напад шкідників, розвиток хвороб та ін., і виробничі (вторинні), що утворилися в результаті впливу названих факторів, але на­сам­пе­ред внаслідок вирубувань, пожеж, випасання худоби і т.п.

Ліси України характеризуються різноманітним породним складом деревних рос­лин, включають більше 200 видів дерев і кущів. До основних лісоутворюючих порід рівнинних лісів України належать сосна, дуб, граб, береза. Менш значні площі зай­ма­ють ліси з перевагою осики і вільхи. У гірських Карпатах основними лісоутво­рюючими породами є бук лісовий, ялина звичайна, ялиця біла; у гірському Криму – бук кримський, дуб пухнастий і скельний, граб східний, сосна кримська.

За характером умов місць зростання ліси України поділяють на чотири групи: бідні (бори), відносно бідні (субори), відносно багаті (складні субори, сугрудки, суду­брави, сурамени) і багаті (груди, діброви, бучини, рамени). Кожна з цих груп за ха­рактером водного режиму в свою чергу поділяється на сухі, свіжі, вологі, сирі, забо­ло­чені.

Бори – ліси з чистих соснових насаджень або соснових насаджень з неве­ликою домішкою берези. Кущі, як правило, в таких фітоценозах відсутні, напівкущі представлені рокитником розсіяним, дроком фарбувальним і вересом, що іноді утво­рює цілі зарості. Трав'янистий покрив у борах розвинутий слабо, але в залежності від сту­пеня зволоження може бути досить різноманітним. У сухих борах значну роль віді­грають грунтові лишайники. У свіжому типі борів добре розвиваються зелені мохи (плевроцій Шребера, дикран зморшкуватий і ін.), що іноді утворюють суцільний зелений килим. На їхньому тлі представлене різнотрав'я: чебрець повзучий, нечуйвітер волоха­тий, очиток їдкий, котяча лапка дводомна, мучниця, вероніки, зубрівка запашна, во­лош­ка сумська, ліщиця волотиста та ін. Зі злаків зустрічаються келерія сиза, костриця овеча, а в зниженнях – біловус стиснутий та ін. У трав'янистому покриві вологих борів переважає чорниця. Бори займають найбільш бідні ґрунти – слабкодерново-підзолисті піски на товстому шарі піщаних відкладень, дюнні горбкуватості, гриви і піщані тераси рік.

Субори – найбільш поширена група соснових лісів в Україні. Вони також харак­теризуються малородючими ґрунтами легкого механічного складу – дерново-підзо­листими глинистими пісками. Насадження в суборах двох'ярусні. У першому ярусі переважає сосна, у другому – дуб, береза, осика; у вологих місцях – вільха. Чагар­ни­ко­вий ярус розвинутий відносно слабко, його складають одиночні кущі бересклетів бо­ро­дав­частого і європейського, жостеру ламкого, бузини чорної і червоної й ін. До­сить добре представлена трав'яниста рослинність. Найбільше часто зустрічаються ор­ляк звичайний, буквиця лікарська, конвалія травнева, брусниця, суниці лісові, ме­дун­ка ву­зьколиста, перстач білий, сон-трава широколиста, купина лікарська; зі злаків і осок – тонконіг вузьколистий, костриця овеча, куничник наземний, перлівка поникла, осока пальчаста, осока вереснякова й ін. У вологих суборах суцільні зарості утворює чор­ни­ця.

Сугрудки (судіброви, складні субори, сурамени) (рис. 5) представлені хвойно-листя­ними лісами, що займають відносно багаті дерново-підзолисті, супіщані або злегка суглинні ґрунти. Насадження тут багатоярусні. Перший ярус утворюють сос­на, ялина, модрина, ялиця; у другому ярусі переважають дуб, береза;­ у третьому – клен гостролистий, граб, липа, ільмові й інші породи. Чагарниковий ярус скла­да­є­ть­ся з ліщини з домішкою горобини, бересклетів європейського і бородавчастого, бу­зи­ни й ін. Трав'янистий покрив розвинутий добре і різноманітний. Поряд із пред­с­тавниками суборів тут зростають яглиця лісова, копитняк європейський, медунка темна, зіроч­ник ланцетолистий, маренка запашна. У вологих сугрудках переважає чор­ниця.

Груди (діброви, бучини, рамени) (рис.6) представлені листяними лі­са­ми, що займають найбільш родючі лі­сові ґрунти важкого механічного скла­ду – опідзолені і чорно­земні. На­­сад­жен­ня складні. У першому ярусі по­ши­рені дуб, ясен, явір, ялина, ялиця; у гір­ських лісах Карпат і Кри­му – бук; у другому – граб, клени, іль­мо­ві, ли­пи. Чагар­никовий ярус утворю­ють лі­щина, бересклети, кизил, сви­ди­на. Тра­в'я­нистий покрив розви­ну­тий доб­ре. Він представлений тіньо­витривалими рослинами, серед яких – копитняк єв­ро­пейський, яглиця лі­со­ва, зірочник ланцетолистий, ма­рен­ка запашна, ме­дунка темна, пшін­ка весняна, підліс­ник, купина багатоквіткова. Зі злаків і осок досить поширені тонконіг діб­ров­ний, бор крислатий, куцоніжка лі­со­ва, осоки воло­систа і лісова.

Характеристика лісових угру­по­вань. При вивченні лісових угру­повань зверта­ють увагу на ряд закономірностей і особливостей спільного існування представників фітоценозу. Так, зростання дерев у безпосередній близькості одне від одного впли­ває на їхній зовнішній вигляд: стовбури сильно витягнуті, крони дуже вузькі, живі гілки починаються далеко від землі, а старі нижні пагони поступово засихають і відпадають. Одиночне дерево цього ж виду має невисокий, більш не­рів­ний сучку­ва­тий стовбур, який знизу товстий, а до верхівки звужується (збіжний). Крона в таких дерев могутня, широка, розташована невисоко від землі.

Серед деревної рослинності відбувається природне зріжу­ван­ня (самозріжування) лісу, що пояснюється конкуренцією між деревами за світло, живлення, іно­ді за во­логу, й обумовлене тим, що різні дерева мають різну життєздатність. Внаслідок цьо­го одні з них відстають від інших у рості, розвитку і поступово від­ми­рають.

Ступінь диференціації життє­з­датності дерев помітна вже в мо­лодому однові­ко­во­му лісі, зго­дом вона збільшується, так що за висотою, розвитком і зімкну­тіс­тю крон можна виділити п'ять класів. До першого класу нале­жать дерева, що піднімаються кро­­нами над загальним пологом лісу; до другого – рослини, крони яких, будучи зім­кнуті, утворюють основний полог лісу. Третій клас поєднує дерева, що входять у за­гальний полог, але меншого зросту і з менш развинутою кроною. Дерева, що відста­ють за зростом, відносять до двох класів: четвертого – дерева із сильно здав­леною верхівкою, що знаходиться частиною в загальному полозі, час­ти­ною нижче його, і п'ятого – крони яких знаходяться цілком під загальним пологом, вони вже заси­ха­ють або зовсім засохлі.

Порахувавши кількість екземплярів однієї і тієї ж породи в молодих і старих на­садженнях на однаковій площі, можна переконатися, що в старому лісі їх на 90-95% менше, ніж у зовсім молодому. Зменшення їхньої кількості відбувається за рахунок загибелі в процесі боротьби за існування.

За вимогливістю до світла ліси поділяють на дві групи: світлолюбні і тіньо­витривалі з поступовим переходом від одних до інших. Ліс зі світлолюбних порід, наприклад, сосновий, у порівнянні з лісом з порід тіньовитривалих, наприклад, яли­новим, більш зріджений, дерева в ньому на великий висоті очищені від гілок. У такому лісі значно світліше, ніж у лісі з порід тіньовитривалих. Стосовно освітлення породи дерев розташовуються в наступній послідовності, починаючи з найбільш світло­любних порід: модрина, береза, сосна звичайна, осика, дуб, ясен, клен, вільха чорна, ільм, сосна кримська, вільха сіра, липа, граб, ялина, бук, ялиця.

Видовий склад деревних порід, їхній вік, висота, ярусність, склад рослин нижніх ярусів визначають однорідність лісу. У неоднорідному лісі можна виділити однорід­ні ділянки, що відрізняються одна від одної. Такі ділянки ботаніки називають фіто­ценозами, або лісовими угрупованнями, а лісоводи – насадженнями. За складом на­садження бувають чисті, вони складаються з однієї деревної породи, і змішані, які складаються з різних деревних порід, що утворюють кронами один загальний ярус.

За структурою розрізняють прості одноярусні насадження і складні, що склада­ються з двох або трьох ярусів деревних порід. Кількість, склад і розташування яру­сів залежить від світолюбності і тіньовитривалості порід. Під породами, крони яких утворюють труднопроникний для сонячних променів полог, інших ярусів не буває. Під світлолюбними породами може бути ще один-два деревних яруси. Наприклад, якщо першим ярусом є сосна, то в другому можуть рости ялина, бук, липа, береза й ін. Третій ярус звичайно складається з кущів або низькорослих дерев: горобини, лі­щи­ни, бересклета, бузини, жимолості, малини, берези, осики, дуба і називається під­ліском. Підлісок може бути і другим ярусом. Є ліса, що мають більше трьох ярусів.

У лісах спостерігається не тільки боротьба за існування між різними видами і між рослинами того самого виду, але і сприятливий вплив рослин одна на одну. Під пологом лісу, що досяг зрілості і тому почав зріджуватись, звичайно з'являється під­ріст, тобто покоління молодих дерев, які згодом змінять старі.

Кущики, трав'янисті рослини, мохи, лишайники, а також численні гриби, бактерії і водорості, що живуть у ґрунті, утворюють живий надгрунтовий покрив лісу. Рос­ли­ни надгрунтового покриву, що виростають під пологом дерев, тіньовитривалі, при­стосовані до існування при низькій інтенсивності світла. Найбільш характерни­ми пристосуваннями до сформованих умов є відносно велика поверхня листків, що дозволяє більш ефективно вловлювати світлові промені; пухке розташування листо­вих пластинок, що забезпечує проникнення всередину них навіть слабкого світла (кислиця, актея, вороняче око, копитняк); поганий розвиток або відсутність таких пристосувань для скорочення випаровування води, як кутикула, трихоми, восковий наліт.

Ярус трав'янистих рослин краще розвинутий у лісах зі світлолюбних порід. Особливо він рясний, різноманітний і може досягати значного розвитку в зріджених лісах зі світлолюбних порід, складаючи конкуренцію деревним проросткам і дере­вам перших років життя.

Особливістю лісових фітоценозів є розвиток лісової підстилки, або мертвого надгрунтового покриву, який утворюється з листків, що скидаються деревами, гілок, із відмерлих рослин. Розкладаючись, він утворює гумус, або перегній, що просочує верхній шар ґрунту. Залежно від матеріалу лісової підстилки й умов її розкладання продукти гумусу і їхній вплив на ґрунт різні. Якщо підстилка пухка, то утворюється м'який, або нейтральний гумус. Якщо ж підстилка щільна, просочена вологою, малопроникна для повітря, утворюється кислий гумус із продуктами неповного окислювання – гумусовими кислотами. М'який гумус звичайно утворюється в листя­них і змішаних лісах, кислий – у хвойних. Кислий гумус сприяє “вимиванню” з вер­хнього ярусу ґрунту мінеральних речовин і утворенню підзолистих ґрунтів.

Навесні, влітку і восени верхній шар ґрунту в лісі більш вологий, ніж відповід­ний шар у полі. Взимку лісовий ґрунт покритий значним шаром снігу, він не про­мер­зає зовсім або промерзає не так глибоко, як у безлісних місцях. Непромерзлий лісовий ґрунт узимку, під час відлиги, і навесні, під час танення снігу, легко всмок­тує всі талі води.

Для лісів характерний процес поновлення старого лісу або лісової вирубки. Як уже відзначалося, під пологом зрілого лісу утворюється підріст, тобто молоде поко­ління дерев, яке виникло самосівбою. На місці вирубаного лісу нові молоді дерева з'являються вегетативним шляхом і з насіння. Вегетативне розмноження характерне для більшості листяних порід. Частіше воно відбувається порослю від пнів, рідше – відсадками від коренів. Сосна і ялина відновляються тільки насінням. Характерно, що на вирубках ялинових лісів першими з'являються береза й осика. Це поясню­ється тим, що плоди берези і насіння осики легко розносяться вітром на значні від­стані. Крім того, якщо в лісі була осика, то на вирубці з'являється багато її підросту, утвореного за допомогою кореневих паростків. Підріст листяних порід захищає сходи хвойних рослин, особливо ялини, від пізніх весняних заморозків, що є для них згубними. Надалі молоденькі ялинки доганяють, переганяють у рості і витісняють підріст листяних порід. Відбувається природна зміна рослинності в лісі. На молодих соснових вирубках спочатку також панують листяні породи.

Особливе місце в житті лісового фітоценозу займають гетеротрофи – бактерії, гриби, лишайники. При висаджуванні лісів необхідно враховувати те, що багато видів дерев пов'язані з ґрунтовими бактеріями і грибами.

Бактерії, оселяючись на коренях дерев, утворюють бактеріоризу у вигляді буль­бочок. Ці бактерії здатні поглинати молекулярний азот і переводити його в сполуки, доступні рослині.

Гриби, оселяючись на коренях деревних порід, утворюють мікоризу і сприяють їхньому мінеральному живленню, а також поглинанню води. Тому для кращого роз­витку деревних порід ґрунт, де плануються лісові насадження, заражають відпо­від­ними грибами і бактеріями.

У лісі з провесни до пізньої осені звичайні шапкові гриби-сапрофіти. Їхній міце­лій знаходиться в ґрунті або на коренях дерев, а плодове тіло, що складається із шап­ки і ніжки, – на поверхні ґрунту. Деякі гриби одержали свою назву від породи дерева, на коренях якого розвивається їхній міцелій: піддубник, красноголовець, підберезник.

Шапкові гриби умовно поділяються на їстівні і неїстівні, багато хто з останніх – отруйні. Найбільш небезпечні гриби-двійники, тобто зростаючі поруч з їстівними і зовні на них схожі. Найбільш небезпечною для людини є бліда поганка, дуже схожа на печерицю, але в неї нижня сторона шапки зеленувато-біла, а в печериці – рожева. Найближчий родич блідої поганки – мухомор, якого легко впізнати за яскраво-чер­во­ною з білими плямами шапкою. Незважаючи на смертельну отруйність, плодові тіла мухомора червоного використовуються в медичній практиці. Сатанинський гриб – двійник білого гриба, відрізняється червонуватим трубчастим гіменіальним шаром шапки і червоним сітчастим малюнком на ніжці. Його м'якоть з неприємним запахом, на зламі червоніє, потім синіє. Несправжній опеньок, на відміну від справ­жнього, має яскраво-жовту, червону або сіро-зелену шапку із сіро-зеленими пла­стин­ками. У справжніх опеньків вона охриста або коричнево-жовта. При збиранні грибів варто бути уважними і гриби, що викликають сумніви, краще не збирати.

Кількість шапкових грибів у лісі залежить від їхньої врожайності і часу року. Окре­мі види грибів пов'язані з певним типом лісу. Наприклад, маслюки зустрічаю­ться звичайно в хвойних лісах, а підберезники, красноголовці – у листяних.

Гриби оселяються і на стовбурах дерев. Це гриби-трутовики. Їх легко помітити на стовбурах дерев у вигляді великих наростів, що нагадують за формою копита, блюд­ця або капелюхи. У лісах зустрічаються такі гриби-трутовики, як соснова губ­ка, що утворює темні копитовидні щільні нарости, плоский трутовик, що має вигляд білого шаруватого півкола з поступовим підвищенням у верхній частині, справжній трутовик і багато інших. Міцелій цих грибів розвивається в деревині і руйнує її, а їхнє багаторічне плодове тіло формується на стовбурах. У такого трутовика, як тру­товик косотрубчастий (березовий гриб, або губка), що паразитує на березі, плодове тіло знаходиться в деревині, а міцелій утворює наріст на поверхні стовбура. Ці нарости застосовуються в медицині при лікуванні шлунково-кишкових і онкологіч­них захворювань.

Лишайники. Дерева є місцем поселення не тільки грибів, але і лишайників, що розвиваються звичайно на північній, менш освітленій сонцем стороні стовбурів і гі­лок. У лісах лишайники оселяються також на лісовій підстилці і на ґрунті. Це над­грунтові лишайники. Вони здатні рости на бідних на поживні речовини ґрунтах (піщаних, торфяних і т.п.), малопридатних для розвитку інших рослин, зустріча­ють­ся в рідколіссях і на узліссях, де звичайні види родів пельтигера, кладонія й ін. Частина надгрунтових лишайників майже не зв'язана із субстратом і легко перено­ситься вітром. Їх називають кочуючими (пармелія блукаюча, цетрарія Ричардсона, аспіцилія їстівна й ін.).

У сухих борах-біломошниках розвинутий покрив з кущистих лишайників.

Епіфітні лишайники, що ростуть на стовбурах або гілках дерев і кущів, предс­тав­лені накипними, листуватими і кущистими формами. До найбільш поширених видів листуватих і кущистих форм належать види родів пармелія, цетрарія, евернія, уснея й ін.

Відзначено, що на погано зростаючих деревах лишайників більше, але їхня вели­ка кількість – не причина, а наслідок поганого росту рослини, тому що лишайникові легше утриматися на корі ослабленого дерева.

Лишайники можуть оселятися на хвої і листках вічнозелених порід (нечисленна група, поширена в тропіках і субтропіках), на обробленій, оголеній або гниючій де­ре­вині, на кам'янистому субстраті й у безпосередній близькості від води. Вони є піо­не­рами рослинності, першими поселяються на субстратах, непридатних для посе­лення інших рослин. Лишайники називають індикаторами чистоти повітря, тому що в місцях із забрудненим повітрям вони не ростуть. Тому там, де оселяються лишай­ники, можна сміливо збирати ягоди, гриби і лікарську сировину. Деякі види лишай­ників застосовуються в медицині. Так, вироблені ними антибіотики (уснинова кис­­лота) перешкоджають нагниванню; цетрарія ісландська багата на вітамін С й може застосовуватися при цинзі.

Значення лісів. Незважаючи на порівняно невелику площу, ліси України мають велике і різнобічне значення. Вони пом'якшують клімат, поліпшують погодні умови, водний режим ґрунтів і особливо орних земель, захищають поля від суховіїв, пи­лових бур, регулюють водний стік, захищають річки та інші водойми від замулення й обміління. Велика їхня роль як протиерозійного чинника, особливо в гірських рай­о­нах (Карпати, Крим, Донбас і ін.). Лісові насадження є також предметом естетичної насолоди і лабораторією чистого повітря, тому в них розміщують санаторії, будинки відпочинку, пансіонати. Деревина багатьох деревних порід широко використову­єть­ся в будівництві, деревообробній, меблевій, целюлозно-паперовій, хімічній та ін­шій галузях промисловості.

Ліс, при раціональному його використанні, є невичерпним джерелом цінних хар­чових, лікарських, технічних та інших корисних рослин, а також грибів. Основна маса дикоростучої лікарської сировини заготовляється в лісових фітоценозах: бру­нь­ки сосни звичайної і берези бородавчастої, супліддя вільхи, кора дуба і жостеру, плоди жостеру проносного, листки брусниці і мучниці, трава материнки, звіробою, спори плауна й ін. Істотне значення лісу і як кормової бази бджільництва, сінокісних угідь і пасовищ.

СКЛАДАННЯ БЛАНКУ ОПИСУ ЛІСОВОЇ РОСЛИННОСТІ

СТУДЕНТ. У графі указується повністю прізвище, ім'я та по батькові, факультет.

ОПИС. Вказується порядковий номер опису дослідної ділянки.

ФОРМАЦІЯ. Наводиться назва формації. Про її назву, виділення і на­писання йде­ться нижче.

АСОЦІАЦІЯ. Наводиться назва асоціації. Пояснення: асоціація – це основна систематична одиниця рослинності, яка характеризується певним флористичним складом, структурною організацією, ценотичними взаємо­зв'язками, зумовленими взаємодією рослин з умовами існування, а також відповідними господарськими властивостями. Одним із методів визна­чення асоціації є домінантний. За ним виді­ляються асоціації за домінуючими ви­да­ми різних ярусів лісового фітоценозу – деревного, чагарникового, трав'яно-чагарничкового і мохово-лишайникового. Кож­ний домінуючий вид стано­ви­ть не менше 20% ярусу. Види з меншою процентною участю в назву асоціації не включаються. Домінанти складають до 80% від за­галь­но­го покриття, а в одно­членних трав'янистих ярусах можуть досягати до 80-90%. При­кладом можуть бути сосново-очеретяні або сосново- чи вільхово-осокові фіто­це­нози. У багатоярусних асоціаціях кількість ярусів визначається звичайно кількістю домінантних видів різних життєвих форм рослин, тобто тих, які мають по­крит­тя не менше 20%. Якщо ж в одному ярусі ростуть два домінантних види з числа деревних порід, їх називають співдомінантами, або кондомінантами, які ростуть у різних яру­сах – субдомінантами і позначають знаком “ – ”. Ви­хо­дячи з цього, асоціацію можна назвати так у різних лісах: сосново-лишай­ни­кова, в якої в дерев­ному ярусі росте сос­на, а в наземному – лишайники, з до­мінуванням лишайника оленячого, сосново-дубово-ліщиново-тонконогова, в деревному ярусі якої в першому ярусі росте сосна, другому – дуб, чагарни­ко­вому – ліщина, а в трав'яному – тонконіг гайовий, вільхо­во-очеретяно-мохова утворена в першому ярусі вільхою клейкою, в трав'янистому – очеретом, а в мо­ховому – каліергоном велетенським, то її можна записати так: чор­но-віль­хово-звичайноочеретяново-велетенськока­ліер­го­нова, а першу – сосново-оле­ня­чолишайникова або звичайнососново-оленячолишайникова.

Вищою за рангом таксономічною одиницею рослинності є група асоці­ацій. Вона об'єднує генетично споріднені між собою асоціації. Це можуть бу­ти окремі асоціа­ції, що об'єднані за ярусами чи генетичною спорідненістю груп видів, життєвою формою, родовою належністю. Наприклад, асоціації сос­ново-лісовокладонієва і сос­ново-оленячокладонієва об'єднуються в групу асоціацій сосново-лишайникову, а асо­­­ціації звичайнососново-шреберово­плев­­­­ро­цієва та звичайнососново-хвилястоді­кра­­нова – в сосново-зеленомошну групу асоціацій.

Формація – це вища синтаксономічна одиниця рослинності, яка виді­ляється за середовиществорюючою головною життєвою формою рослин окре­­мих груп асоці­а­ції. У формації об'єднуються генетично споріднені групи асоціацій. Таку спорідне­ність вони виявляють завдяки спільності для всіх груп асоціацій головного едифі­ка­то­ра соснових лісів – сосни звичайної. Нап­риклад, наведені вище сосново-лишай­ни­кова і сосново-зеленомошна гру­пи асоціацій, а також не наведені сосново-довго­мош­на, сосново-сфаг­нова, сос­но­во-різнотравна та інші об'єднуються в лісову фор­ма­цію сосни звичай­ної. Так само виділяються формації дуба звичайного, дуба скель­ного, вільхи клей­кої, берези пухнастої тощо. В усіх цих формаціях на­звані лісоутво­р­юючі породи є едифікаторами, будівниками лісових фіто­ценозів.

ГЕОГРАФІЧНЕ ПОЛОЖЕННЯ. В цьому пункті наводиться географіч­не поло­жен­ня ділянки, що описується: область, район, село, господарство, урочище, вказу­є­ть­ся орієнтовно відстань від населеного пункту, напрямок його за сторонами світу тощо. Наприклад, Київська область, Києво-Святошин­ський р-н, с.Тарасівка, ур. Ви­ла, 3 км на південний схід від села.

ОТОЧЕННЯ. Зазначаються, які типи рослинності поширені на оточую­чих ділян­ках і які типи угідь прилягають до ділянки, що описується, – при­род­ні чи культурні фітоценози, оскільки їх вплив матиме важливе зна­чення на лісовідновлення та інші процеси.

РЕЛЬЄФ. Під час опису дослідних ділянок важливе значення має пра­вильність визначення форм рельєфу. Характеризуючи рельєф, часто корис­ту­ю­ться такими ка­те­горіями:

1. Мегарельєф – горизонтальні його розміри обчислюються десятками та сот­ня­ми кілометрів: вертикальні – десятками і сотнями або й тисячами метрів. Поняття ме­гарельєфу відповідає значним географічним ландшаф­там – Поліська низовина, Кар­патський хребет, Чорноморське узбережжя.

2. Макрорельєф – горизонтальні розміри від 200 м до 10 км і більше, вертикальні розміри вимірюються метрами або десятками метрів, а місцями навіть сотнями мет­рів. Наприклад, Дніпровська надлучна тераса, Канівські дислокації, Схили балок, кру­тосхили Голосієва.

3. Мезорельєф – діаметр вимірюється десятками або сотнями метрів, різниця ви­сот – метрами. Приклад: піщані гриви і улоговини, заплави Дніпра, піщані дюни, улоговини, схили балок тощо.

4. Мікрорельєф – діаметр однорідних ділянок становить від 2 до 20-50 м, верти­ка­льна різниця висоти не перевищує 1 м. Приклад: видолинки, зни­ження, блюдця, купини, піщані гриви в заплаві річки.

5. Нанорельєф – горизонтальні розміри від 10 см до 1-2 м, верти­кальні – від кіль­кох сантиметрів до 0,5-1 м. Наприклад: купини, мураш­ники, нори, дернини тощо.

При характеристиці рельєфу часто користуються й іншими поняттями:

• рівнина, похил якої не перевищує 3°;

• горби до 200 м відносної висоти;

• гори заввишки понад 500 м над рівнем моря;

• схили пологі з кутом похилу 3-7°;

• схили покаті з кутом похилу 7-15°;

• схили круті з кутом похилу 15-40°;

• схили обривисті з кутом похилу понад 40°.

ҐРУНТИ. Визначаються за допомогою огляду ґрунтового розрізу (ями), який слід зробити для кожної асоціації. Нерідко обмежуються тільки прикопками. Крім того, доцільно було б подати опис ґрунту за такими даними:

А. Глибина залягання окремих горизонтів;

Б. Забарвлення кожного горизонту;

В. Ущільнення ґрунту (незначне, сильне, слабке);

Г. Структура орного шару ґрунту: комкувата, безструктурна;

Д. Розміщення лінії скипання під час дії соляної кислоти;

Є. Горизонт високого насичення кореневих систем;

Е. Механічний склад: щебенюватий, піщаний, глинистий, мулистий.

УМОВИ ЗВОЛОЖЕННЯ. Наводяться дані про кількість атмосферних опадів, а також за глибиною ґрунтової ями визначається глибина залягання ґрунтових вод, час затоплення паводковими водами, період затоплення, ха­рак­тер розливу пове­не­вих і талих вод, інтенсивність замулення. З цією метою користуються літературними і власними даними.

МЕРТВИЙ ПОКРИВ. У цьому пункті відмічається, з чого утворився мерт­вий по­крив (з листяної підстилки в лісі, з вузьких злакових листочків, дрібних гілочок на­пів­кущикових рослин, кущів, дерев, наносів тощо). Разом з цим зазначається, як він покриває поверхню: суцільно чи частково, попід стов­­бурами дерев і кущів, а також товщину його шару в сантиметрах, ступінь розкладу з яких порід тощо. У зв'язку з чим під шатром лісу майже відсутні трав'янисті рослини, звідки й назва мертво­по­крив­ного лісу.

ХАРАКТЕР ПОВЕРХНІ ҐРУНТУ. Важливо відмітити його рівнин­ність, горбку­ва­тість, похиленість, кут похилу, наявність купин, каменів, ще­бе­ню, виходи криста­ліч­них порід, пісковиків, покритих мохами тощо.

ДІЯЛЬНІСТЬ ТВАРИН. У цьому пункті відмічається наявність мураш­ників, нір, виритих мишами, кротами, наявність гал на листках, погризеність листків, кори де­рев, заселеність дерев гніздами птахів, поломка та поїденість молодих насаджень ло­сем тощо.

АСПЕКТ І ЗАГАЛЬНИЙ ХАРАКТЕР РОСЛИННОСТІ. У цілком сфор­мо­­ваних рослинних угрупованнях провідні види рослин розвиваються і зацві­тають у різні строки, що позначається на зовнішності рослинності. Аспекти (зовнішній вигляд рослинних угруповань) можуть бути постійні і тимчасові, змінюючи один одного в часі та просторі. В результаті зміни аспектів лісова рослинність набуває приваб­ли­вості в будь-яку пору року. Ранньою вес­ною зовнішню яскравість лісу до розпускан­ня листя деревних порід ство­рюють своїм розвитком та цвітінням анемона жовте­цева, анемона лісова, ряст Мар­шалла, ряст порожнистий, медунка темна, зірочник лісовий, чина весняна, а потім яглиця звичайна, просянка розлога, осока волосиста та інші. Аспект можуть створювати види, які знаходяться у вегетативному або в не квітучому стані.

ДЕРЕВНИЙ ЯРУС. Деревний ярус у лісових угрупованнях є визнача­ль­­ним як у флористичному, так і ценотичному та господарському відношен­нях. Тому подаємо його характеристику за окремими параметрами.

ЯРУСНІСТЬ ДЕРЕВОСТАНУ. Ярусність – це морфологічне структур­не почле­ну­вання лісового угруповання на окремі, чітко відособлені виявлен­ня (яруси) за висотою та життєвими формами рослин, що в свою чергу обу­мовлено різною ви­мог­ливістю видів до умов середовища. В лісах за жит­тє­ви­ми формами рослин та їх ви­мог­ливістю до умов місця розташування виді­ля­ють­ся такі яруси: деревний, чагар­никовий, чагарничково-трав'яний або тра­в'я­ний і моховий або мохово-лишай­нико­вий яруси. Якщо в складі дерево­ста­ну виділяються деревні породи першої (сосна, дуб, вільха) і другої вели­чи­ни (клен гостролистий, дика груша, черешня), то ди­фе­рен­ціально виділя­ють два самостійні деревні яруси, або під'яруси. Часто яруси виді­ляють за висотою порід.

СКЛАД ДЕРЕВОСТАНУ. В лісових фітоценозах деревостан створений не од­нією, а різними лісоутворюючими породами: сосною, березою, дубом, грабом, кле­ном, ясенем тощо. Склад деревостану визначається за участю кож­ної з пере­ва­жаю­чих, приймаючи загальний склад насадження за 10 оди­ниць. Наприклад, коли в скла­ді деревостану 70% припадає на сосну, а 30% – на березу, то склад деревостану записується так 7СЗБ. Якщо участь сосни у створенні деревостану неподільна, то склад деревостану записують так: 10С. Якщо деревна порода трапляється в меншій кількості, ніж 10% загального складу деревостану, то склад його буде такий, на­приклад: 7СЗБД, дуб лише домішується до основного складу деревоста­ну. Пере­ва­жаючі лісо­ут­ворюючі породи позначаються заголовними літе­рами: сосна – С; дуб – Д; береза – Б; вільха – В; бук – Бк; ялина – Я; осика – Ос і т. д.

ВИСОТА ДЕРЕВ. Висота деревних порід визначається з точністю до 1 м дерев першої величини і 0,5 м другої величини. Висоту дерев можна виз­начити окомірно або інструментально.

Інструментально визначають за допомогою екліметра Брандіса, маят­никового ви­со­томіра Макарова, дзеркального висотоміра Блюме-Лейса, Вей­зе, без базисного ви­сотоміра Христенка, висотоміра Анучина, дзер­кального реласкопа Биттерлиха, мір­ної вилки тощо.

Висотомір Макарова простий і зручний в роботі. Він складається з візу­ючої трубки, закріпленого до трубки сектора з нанесеною шкалою висот, прикріпленого маятника, що рухається і визначає висоту дерев при базисі 10 і 20 м.

Вік дерева найпростіше оцінювати по пнях, якщо вони є. У протилеж­ному ви­пад­ку цей показник встановлюють рекогносцирувально, приблизно.

Вимір висоти. Для визначення висоти дерева вибирають, наприклад, відстань від основи дерева 20 м. Натискуванням кнопки звільняють маят­ник від фіксатора по­ло­ження і спрямовують візирну трубку на верхівку дерева. Стрілка маятника на базис­ній шкалі 20 м показуватиме висоту до ока спосте­рі­гача, додавши висоту показника висотоміра до висоти спостерігача, одер­жи­мо висоту дерева.

Вимір висоти мірною вилкою. Як зазначає В.К.Захаров (1967), мірну вилку як висотомір використовують так. На рухливу ніжку наносять ділення (шкалу висот), а на нерухливій проти нуля поділок фіксують нитку з важком (підвіску); довжина базису відмічається на мірній лінійці відсовуванням вниз рухливої ніжки на число поділок, рівне числу одиниць виміру базису.

Візування мірної вилки на верхівку дерева проводиться за нижньою по­ділкою нерухливої ніжки. Висота дерева визначається за цифрам ділення на рух­ливій ніжці. До одержаного показника додається висота до ока спос­те­рі­гача. Вимір висоти за до­помогою метрової рейки, поділеної на рівні поділ­ки. Для вимірювання висоти від­ходять на таку відстань, щоб видно було ос­но­ву і висоту дерева. Беруть рейку вер­тикально і у витягнутій руці візують нульо­вий її кінець на верхівку дерева, а па­ль­цем другої руки фіксують по­діл­ку, яка виявляється на умовній лінії від нашого ока до основи дерева.

Знаючи відстань від спостерігача до дерева – А, довжину руки – а, по­діл­ку на рейці, відмічену пальцем, – в за формулою X = А • в / а – виз­начимо висоту дерева.

Діаметр стовбура деревної породи визначається на висоті 1,3 м за допо­мо­гою мірної вилки. Мірна вилка застосо­вується в лісовій таксації для оцінки діаметрів та висот дерев. Діаметр дерев вимірюється в сантиметрах, а запи­су­ють товсті стовбури за 4-сантиметровими ступенями, наприклад: 4, 8, 12... Тонкомірні дерева при точ­них наукових дослідженнях можна записати і за 2-сантиметровими поділ­ками: 2, 4, 6...

ВИСОТА РОЗМІЩЕННЯ КРОН на деревних породах визначається в метрах. Для низьких дерев і кущів цей показник вимірюється відстанню від поверхні ґрунту до розміщення на стовбурі першої живої гілки крони.

ПЕРЕВАЖАЮЧИЙ ВІК деревної породи визначається за підрахунком річних кілець на зрізах деревини товбура (на пеньках) або за кількістю річ­них приростів, мутовок (у хвой­них деревних порід).

ОБЛІК ДЕРЕВ здійснюють за допомогою переліку та обміру всіх дерев на ділян­ці. Заміри дерев проводять мірною вилкою з різницею в 2 см. Записи діаметрів дерев роблять у відомості, що розграфлена за ступенями 6, 8, 10, 12, 14, 16.... см.

Для зручності підрахунку кількості дерев за кожним ступенем такса­то­ра корис­ту­ються такими позначками:. -1, -2, -З, -4, -5, -6, -7, -8, -9, -10. Щоб не повторити обмір дерев, а також облік дерев, з одного боку роблять заруб­ки кори або помічають фарбою.

БОНІТЕТ деревостану визначається співвідношенням інтенсивності рос­­­ту за пев­ний проміжок часу (вік). Якщо рослина має інтенсивніший ріст при найменшому ві­ці, то такі лісоутворюючі породи мають і найвищий боні­тет (І, II); старші за віком рослини мають природно нижчий бонітет. На­п­риклад, рослини заввишки 22-24 м у ві­ці 40-50 років мають І бонітет, а дере­ва заввишки 10-12 м у віці 120 років дося­гають V бонітету. Бонітет позначає­ться римськими цифрами від І (найвищого) до V (найнижчого).

Для кожної лісоутворюючої породи відмічають такі дані:

ФЕНОФАЗА. Фенологічна фаза позначається у таблиці так: вегетує – вег. –; бутонізує або брунькує – бут. ↑; починає цвісти – поч. цв.; повне цвітіння – цв. О; відцвітає – вдцв.; пло­доносить – пл. +; висипає насіння – вис. нас. #; вторинно вегетує – вт. вг ~~.

ЖИТТЄВІСТЬ ВИДУ. Розрізняють і позначають такі категорії життє­вос­ті виду: 3 – вид проходить повний життєвий цикл від висіву насінини до утворення нової насінини; За – вид виявляє здатність до активного розсівання плодів і насіння; 2 – вид за цих умов тільки вегетує, тобто насінина про­рос­тає, утворює проростки, ве­ге­тує, цвіте, але не плодоносить; 1 – вид тільки ве­ге­тує, тобто насінина проростає, спочатку вегетує, а потім відмирає.

РОЗМІЩЕННЯ ВИДУ. Вказується на характер розміщення виду на те­ри­торії дос­лід­ження: воно може бути груповим (гр.), дифузним – (диф.), су­ці­льним – суц., плямистим – пл., поодиноким – поод.

ЗАПАС ДЕРЕВИНИ. В цій графі робиться запис загального запасу де­ревини на 1 гектар. Обрахунок ведуть за даними обліку на дослідній ділянці з перерахунком на 1 га.

Щоб визначити продуктивність фітоценозу в практиці лісового госпо­дар­­ства, ко­ристуються й іншими методами абсолютної оцінки, зокрема мето­дом визначення об'єму рослин. Як зазначає А.Г.Воронов (1973), з цією м­е­тою користуються масови­ми таблицями, за допомогою яких визначають кіль­­кість деревини насадження. Для цього необхідно знати середній діа­метр стов­­бура деревної породи на рівні грудей та бонітет дерев за певних умов.

Як вже зазначалося вище, під бонітетом розуміють показник нормаль­ної продук­тивності, яка визначається за співвідношенням інтенсивності рос­ту дерева у висоту за період певного віку розвитку. В практиці виділяються 5 основних класів бонітету (І-V): І клас характеризує найкращі таксаційні по­казники деревостану, а V клас – ни­зь­кі дані продуктивності насадження.

Бонітет визначають за таблицями, а також по графіках, знаючи вік де­рев та їх середню висоту.

Об'єм деревини визначають за модельними деревами, які виділяють як середньо­зважені і ретельно визначають по них об'єм.

ВІДНОВЛЕННЯ. Характеризуючи процес відновлення деревних насад­жень, слід показати спосіб його здійснення, зокрема: насіннєве, паросткове, природне або куль­тур­не. В останньому випадку зазначають: генезис віднов­лення, посадку або посів і коли це можливо, способи і строки закладання ку­ль­тур. Стан рослин характе­ри­зує­ться як добрий, задовільний або пога­ний, вра­ховуючи, чи забезпечується відтво­рен­ня материнського пологу, чи по­чи­на­є­ться зміна лісоутворюючих порід тощо.

Визначають стан відновлення за допомогою закладання однометрових або інших за розмірами дослід­них (пробних) ділянок із перера­хунком кіль­кос­­ті сходів, про­рост­ків, ростків, їх стану, віку, діаметру, фенофази тощо. Проб­ні діляночки закла­даю­ться рівномірно по всій площі, з тим, щоб охопи­ти ділянки різної щільності та стану відновлення деревноїрослини.

ЧАГАРНИКОВИЙ ЯРУС. Ку­щовий ярус виділяється за жит­тєвою фор­мою ку­що­вих видів рослин. Вказується ступінь закущення насадження за до­по­могою облі­ку кількості кущів ступенем проективного покриття, що ство­рю­ється всіма кущами на досліджуваній ділянці. Перерахунок кущів слід да­ти на 1 га. Характерис­тика ку­що­вого ярусу подається як таблиця, в якій наво­дяться такі графи: назва рослини ла­тинською та українською, подавати їх стов­п­чиком. На­ступна графа – проективне по­криття, або зімкнутість, покрит­тя визначається як для деревної рослини і познача­є­ться у відсотках. У нас­туп­ній графі вказується висота куща – середня і максимальна. Для виявлення серед­ньої висоти визначають висоту кількох кущів і виводять серед­ню вели­чи­ну, визначаючи її в метрах від поверхні ґрунту до верхівки найбільшого пагона. У найбільших з них відмічають також діаметр пануючого стовбурця в кущі. Вік куща визначають за косим зрізом найбільшого стовбурця з по­да­льшим підрахун­ком річних кілець, за допомогою яких і визначають вік куща. Із інших параметрів відзначаються: фенофаза і життєвість виду, про які ми вже вказували вище.

ТРАВ'ЯНИЙ АБО ЧАГАРНИЧКОВО-ТРАВ'ЯНИСТИЙ ЯРУС. У лісо­вих насад­жен­нях завжди виявлений трав'яний або чагарничково-трав'яний ярус. Із чагар­нич­ків типовими в лісових насадженнях є: чорниця, брусни­ця, верес, лохина, багно бо­лот­не, журавлина болотна, мучниця звичайна та інші, які місцями створюють майже суцільні зарості, тобто чітко відо­соблений ярус за висотою, участю в покритті та ценотичними властивос­тями.

У більшості випадків чагарнички поєднуються з трав'яним покривом, створюючи чагарничково-трав'яний ярус. У цьому разі участь чагарничків і тра­в'янистих видів майже в рівних співвідношеннях. Всі параметри запи­су­ю­ться і подаються як таб­ли­ця. В таблиці наводиться пе­релік всіх видів квіт­кових і вищих спорових рослин, знай­дених на пробній площині. За цією ме­тою по крайових лініях та по діагоналі проходять і визначають всі види, які трапляються на місцях огляду. В списку відміча­ються добре відомі види, які мають гарно виявлені вегетативні та генера­тивні орга­ни. Якщо трапляються не­відомі рослини, що знаходяться тільки у веге­татив­но­му вигляді і потребу­ю­ть визначення, їм присвоюють поряд­ковий номер.

У деяких деревних фітоценозах формується наземний покрив з мохів і лишайни­ків або тільки мохів чи лишайників, утворюючи сосново-лишай­ни­кові, сосново-зе­ле­номошні чи сосново-сфагнові угруповання, або які-небудь інші, в яких мохи або лишайники займають 20% поверхні. В інших типах їх може бути і менше. їх облік наводять таблицею. В ній вказують вид, проек­тивне покриття, характер, розміщення висоти, фенофазу, життєвість.

Прогноз господарського використання. Кожна описувана ділянка репрезентує певний тип рослинності і, як пра­­вило, займає площу певної величини, звичайно, знач­ної. Тому, важливим завданням є заключна стадія дослідження: визначення напрямів раціо­наль­но­го господарського використання рослинного покриву в най­ближ­чі роки та на перспективу.

РУБКИ ДОГЛЯДУ проводяться за допомогою періодичного вирубу­ван­ня окре­мих дерев у молодому лісі. Вирубці підлягають загущені дерево­ста­ни, окремі ура­же­ні дерева, фаутні, що відстають у рості, тощо. Цим самим створюються сприятливі умови для росту інших дерев, внаслідок поліп­шення умов освітлення, прогрівання, вод­ного та мінерального живлення, усунення небажаних порід, випередження сніго­ва­лів тощо.

ОСВІТЛЕННЯ. Проводиться в лісах чи його групах у період до загаль­ної зім­кну­тості крон лісоутворюючих порід. У хвойних лісах освітлення ор­га­нізовують до 10-річного, а в твердолистих – до 5-річного віку. Про­ана­лі­зувавши цей пункт, слід на­мі­тити, коли організувати освітлення, в який спо­сіб, на який площі, яких порід то­що.

ПРОЧИСТКА – це один із видів догляду за лісом, який здійснюється на всій площі молодого лісу після його повного зімкнення крон лісоутворю­ю­чих порід. У бланку треба зазначити, яка порода потребує прочистки, на якій площі, в які строки, рослини якого віку, яким способом тощо.

САНІТАРНІ РУБКИ ДОГЛЯДУ проводяться шляхом вирубування окре­­­мих де­рев уражених кореневою губкою, трутовиками, лишайниками, а також осини з різ­ни­ми фаутними вадами. У бланку слід відмітити, якщо є ва­ди ураження, яка їх кіль­кість, як розміщені, чим ушкоджені, яка частина рос­лини тощо.

РОЗРІДЖЕННЯ ДЕРЕВОСТАНУ проводиться в процесі їх формування та ста­нов­лення повноцінних насаджень. Застосування цього господарсь­кого за­ходу забез­пе­чує усунення із складу деревостану фаутних порід: покрив­лених, з однобоко роз­ви­нутою кроною, уражених грибами і лишай­никами, безверхівкові, з ексцен­трич­ною шаруватістю тощо. У бланку відмічається: які породи удаляються, чи вони помічені, на якій площі, яким способом, який характер фаутності тощо.

РОЗЧИСТКА ТЕРИТОРІЇ проводиться звичайно на лісосіках, лісових полянах, піс­ля вітровалів, гірських обвалів, які зумовлюють відмирання лісо­утворюючих по­рід, чагарників, що захаращують територію і перешкод­жають лісовідновленню.

Відмічається в бланку, на якій площі проводяться роботи, які породи, якого віку, яким способом і т. ін.

РОСЛИННІСТЬ ЛУК

Луки у вигляді вкраплень широко поширені в лісовій зоні помірного поясу, зу­стрічаються в тундрі, степах, пустелях і гірських районах, але своєї власної зони ні­де не утворюють. Вони дуже різноманітні за місцями існування і рослинності, тому їх важко віднести до якого-небудь одного типу фітоценозу. Поняття лук час­тіше за­стосовується до ландшафтного вигляду території або при характеристиці певних місць існування. У той же час рослинні угруповання лук мають ряд загаль­них рис будови і життя й утворюють фітогеоценози, що відрізняються від інших. За визна­чен­ням геоботаніка-лукознавця Т.А.Работнова, луки – це фітогеоценози, рос­лин­ність яких представлена трав'янистими угрупованнями з більш-менш зімкнутим по­кри­вом. Вони утворені, головним чином, мезофітними, а іноді і гігрофітними трава­ми, мають зимову перерву у вегетації і не мають літньої депресії.

На відміну від інших фітоценозів, луки не мають у своєму складі деревних рос­лин, а якщо вони і зустрічаються (дуб, вільха, верби), то представлені рідко розта­шо­ваними деревами, кущами і не складають якої-небудь закономірної частини стру­к­тури угруповання.

Особливості будови і життєдіяльності лучної рослинності. Сформо­ва­ний ком­п­лекс грунтово-кліматичних умов і взаємовплив організмів один на одного обу­мо­вили особливості будови і біології рослин лучних фітоценозів.

Лучні рослини належать до різних життєвих форм, серед яких переважають трав'янисті багаторічники. Вони добре пристосовані до середнього водного поста­чання і до відносно сприятливого (без різких коливань) режиму надходження міне­ра­льних елементів, аерації підземних органів, температурних умов. Ці фактори жит­тя тісно взаємообумовлені ходом мікробіологічних процесів у ґрунті.

Більшість рослин зберігає і відновлює зелену масу протягом усієї вегетації, бага­тьом властиве утворення вкорочених пагонів, що зимують із зеленими листка­ми, то­му лука до снігового покриву залишається зеленою. Рясне галуження дозволяє наро­щувати нові пагони протягом усього сезону, а численні бруньки відновлення – від­новлювати пагони після скошування або поїдання. Утворення нових пагонів су­про­воджується формуванням додаткових коренів, що пронизують величезною ма­сою дер­нину.

У житті лучних фітоценозів чітко простежується сезонна ритміка. Вегетують луч­­ні рослини до глибокої осені, і тільки з настанням морозів припиняється утво­рен­­ня нових пагонів. У стоколоса безостого, тонконога вузьколистого, оману бри­тан­­­ського й у ряду інших видів окремі пагони і листки залишаються зеленими й узим­ку. Багато рослин луки, особливо гігрофіти заплавних лук, а також деякі мезо­фі­ти (лисохвіст лучний, оман британський) починають ріст під водою, як тільки во­на досить прогріється. Тільки після спаду води починають рости пагони деяких осок, стоколоса безостого, лучних видів цибулі. В одних лучних рослин ріст підзем­них пагонів починається одночасно з утворенням надземних (осока рання, ситник), в інших ростові процеси в підземній частині відбуваються пізніше, ніж у надземній (горошок мишачий, пирій повзучий, стоколос безостий).

Для лучної флори нехарактерно раннє цвітіння, що пояснюється взаємним при­гніченням в умовах густого трав'яного покриву. Внаслідок цього їх “змужніння” на­стає пізніше. Максимум цвітіння припадає на червень – початок липня. З цим мо­мен­том збігається і повне ярусне розчленовування травостою. Багаторічні рослини луки часто цвітуть з перервами і не щороку.

Хоча лучні рослини нормально цвітуть і плодоносять, основним способом роз­мно­ження багатьох видів є вегетативне. Пояснюється це поганою схожістю насіння на щільних дерновинах і масовою загибеллю сходів в умовах конкуренції з дорос­лими рослинами. Тому насіння більшості видів, особливо в злаків, можуть довго збе­рігати життєздатність, чекаючи іноді десятки або навіть сотні років сприятливих умов.

Для луки характерно “старіння”, при якому під впливом життєдіяльності самих рослин постійно відбуваються несприятливі зміни: підвищується кислотність ґрун­ту, збільшується кількість нерозкладених органічних речовин, знижується забезпе­че­ність рослин легкодоступними елементами мінерального живлення. Старіння лук найчастіше викликано нераціональним режимом їхнього використання. Як правило, у своєму розвитку лука проходить кореневищну, розкиданокущову і щільнокущову стадії, завершується цей процес розвитком мохового покриву й утворенням болота.

Розмаїтість лучної флори. Навіть при швидкому знайомстві з луками видно, що рослинні угруповання тут різноманітні і швидко змінюють один одного в часі. Візу­ально це можна відзначити за загальним забарвленням фітоценозу в різний час сезо­ну. Розмаїтість лучної флори дуже велика. Найбільш звичайні і важливі в ній предс­тавники родин злакові, айстрові, бобові. Менш цінною, але найбільш численною групою за числом видів є різнотрав'я, що володіє комплексом адаптаційних ознак. Особливу роль відіграють напівпаразити, отруйні і бур'янисті рослини.

Злаки на більшості лук є едифікаторами, тобто домінують. Їх роль в утворенні се­ре­довища пов'язана з особливостями морфології, в тому числі здатністю галузи­тись тільки в основі, в так званій зоні кущіння, або вузлі кущіння. При кущінні бруньок, розташованих на тісно наближених вузлах у основи материнського пагона, формуються приземні і підземні бічні пагони, що часто дають додаткові корені. У більшості лучних злаків кущіння починається рано – до утворення квітконосного пагона, що сприяє збільшенню числа пагонів у кущі і його розростанню. Від будови зон кущіння, числа і напрямки росту пагонів залежать зовнішній вигляд рослини, її життєва форма, а отже, і характер впливу на середовище.

За типом кущіння багаторічні злаки звичайно поділяють на довго-кореневищні, щільнокущові, або дерновинні, і розкиданокущові.

У довгокореневищних злаків (пирій повзучий, куничник наземний, стоколос безо­с­тий, лепешняк плавучий) пагони формуються у вузлах кущіння під поверхнею ґрунту і ростуть якийсь час горизонтально, утворюючи довгі кореневища. Пізніше вер­хівка починає рости вгору, перетворюючись у надземний пагін у вигляді розе­точної частини зі своєю брунькоутворюючою зоною. Крім кореневищних, у кущах містяться і вертикальні пагони.

Для кореневищних злаків характерне справжнє вегетативне розмноження, що має велике значення в умовах лук. Ріст кореневищ можливий тільки в пухкому, по­мірно зволоженому і добре провітрюваному ґрунті. Якщо в травостої панують дов­го­ко­реневищні злаки, це свідчить про молодість луки. Наприклад, асоціації пирію повзучого часто виникають на покладах, а стоколоса безостого – на піщаних, за­плавних луках, що постійно обновляються під час паводків.

Тривалість життя довгокореневищних злаків досить велика, оскільки їм властива вегетативна рухливість і омолодження в процесі вегетативного розмноження.

У щільнокущових, або дерновинних, злаків пагони утворюються у вузлах кущін­ня в самої поверхні ґрунту або над нею і ростуть вертикально в безпосередній бли­зькості до материнського пагона, в результаті чого формується щільний кущ, або дер­но­вина. Всередині такої дерновини утруднена аерація, застоюється вода, відбу­вається гниття відмерлих частин. Зазвичай більш інтенсивно розвиваються пагони верхньої частини зони кущіння, тому кущ поступово піднімається над ґрунтом у вигляді грудки. Різна тривалість життя кожного пагона і наближене їхнє розташу­вання в кущі приводить до того, що в щільній дерновині присутні різновікові па­гони. Згодом у кущі накопичується все більше відмерлих пагонів, центральна части­на відмирає, дерновина стає круговою і розпадається на окремі частини.

Найбільш поширені щількущові лучні злаки: щучник дернистий, вівсюнець луч­ний, біловус пониклий, мітлиця біла, костриця овеча, тонконіг звичайний, їжа збір­на, гребінник звичайний, пахуча трава звичайна. Злаки цієї групи сильно ущільню­ють ґрунт, перешкоджають його аерації і проведенню вологи, що поступово веде до заболочування. Самі злаки переносять погану аерацію ґрунту завдяки тому, що їхні вузли кущіння знаходяться над землею, а в стеблах, листках і коренях міститься сис­тема повітроносних міжклітинників. Дерновинні злаки витісняють інші рослини, при­зводять до збідніння видового складу і панування мохів. Вегетативне розмно­жен­ня в щільнокущових злаків відсутнє, йде тільки розпад дерновин.

У розкиданокущових злаків пагони закладаються під поверхнею ґрунту, але рос­туть під гострим кутом до материнського пагона, так що утворюється дуже ко­ротка, в одне меживузля, підземна частина. В результаті формується пухкий кущ, в якому зберігаються умови гарної аерації. Прикладом розкиданокущових злаків мо­жуть слу­­жити тимофіївка лучна, костриця червона, куничник очеретяний. У цих рослин найбільш сильні пагони знаходяться в середній за висотою частині зони ку­щіння, в інших (костриця лучна, тонконіг лучний) – у нижній частині, обумовлюючи швидке розростання куща в ширину. Усі пагони розкиданокущових злаків “внутріш­ньо­ку­щові”, в них немає пагонів з витягнутою горизонтальною частиною. В зв'язку з тим, що бруньки в розкиданокущових злаків розвиваються в різний час, одні пагони про­ходять повний цикл розвитку, інші – залишаються вегетативними. У кущі багато не­розкритих бруньок, що дозволяє злакам швидко відростати після скошування.

Загальна тривалість життя рослин даної групи досить мала. Зони кущіння в них швидко розвиваються в перші 2-3 роки, пізніше кущіння слабшає. Продуктивний період, тобто період найбільшого врожаю зеленої маси в травостої лук, не переви­щує 7-12 років.

Айстрові лук дуже різноманітні і присут