Екологічні основи охорони природи

Екологія належить до тих природничих дисциплін, які мають відігравати особливу роль у створенні основ охорони природи і раціонального природокористування. Вона стала фундаментом розвитку науки про охорону природи – созології (лат. созо – рятую) та охорони середовища (середовищелогії). М.Ф. Реймерс пропонує ці два напрями об'єднати в один цикл і назвати його "натурологією".

Польський еколог П.Троян виділяє три передумови, які відіграють вирішальну роль у розв'язанні проблем охорони природи. Вони спрямовані на досягнення екологічної науки, зокрема на виділення надорганізмових структур екологічних систем, формування екологічних законів і методів.
1. Екологічні системи дають можливість здійснити науковий аналіз усіх явищ, пов'язаних з охороною природи: а) на рівні моноцену досліджуються патогенні, особливо летальні, впливи шкідливих факторів середовища на окремі організми, а також окреслюються межі толерантності, що є важливим при вивченні функціонування екосистем; б) демоцен являє собою систему, в межах якої можна досліджувати процеси експлуатації те перетворення середовища популяцією; в) плеоцен охоплює системи з найвищим рівнем диференціації – біоценоз та його біотоп, що дає змогу аналізувати крупні природні комплекси, такі, як ліс, озеро чи болото, системи оброблюваних полів тощо.
2. Екологічні закони мають особливе значення для вирішення проблем охорони природи (закони регуляції, компенсації, оптимізації, рівноваги тощо). Знаючи дію механізму гомеостазу, можна попередити негативні впливи на екосистему або підвищити її стійкість.
3. Екологічні методи, які стосуються біології середовища, відрізняються значною точністю, відносно вивчення як компонентів середовища, так і руху речовин і енергії в усій системі.

Можливості екології у вивченні проблем охорони природи ще обмежені. Сьогодні екологи не можуть дати рецепт, як повернути до первісного вигляду екосистеми, екологічна рівновага в яких порушена техногенними пошкодженнями. Наприклад, така доля спіткала лісові екосистеми в Рудних горах Чехії, які загинули внаслідок атмосферного забруднення. Сьогодні важко відновити не те що фітоценотичну структуру, але й ґрунтовий шар, ушкоджений хімічними токсикантами.
Головна умова, про яку завжди треба пам'ятати, – це забезпечення єдності біоценозу та біотопу. Зберегти певний вид чи популяцію, якесь рослинне чи тваринне угруповання можна лише при одночасній охороні усієї системи, в якій функціонує даний вид. Як абіотичне середовище, так і компоненти біологічні, які з ними пов'язані, є функціонально врівноваженими.

Виділяють три основних напрями охорони природи, які вимагають екологічного розв'язання:
1. Охорона середовища життя на Землі. Завдання екологів полягає в тому, щоб встановити кількісний і якісний склади речовин, які з'явилися в біохімічному кругообігу внаслідок господарської діяльності. Кількість деяких субстанцій, що потрапили в кругообіг, є такою великою, що вони стають загрозою для усієї біосфери. Зокрема, це пестициди, підвищена концентрація яких є причиною випадання окремих компонентів як у наземні, так і у водні екосистеми, що призводить до деформації піраміди чисел, а точніше, – до зменшення видового різноманіття.
Важливим напрямом досліджень є вивчення адаптації окремих видів в умовах інтенсивних техногенних змін, які відбуваються на планеті.
2. Охорона середовища життя людини. Сюди належать проблеми встановлення допустимих концентрацій шкідливих хімічних речовин, біокліматичного комфорту, побутових умов, якості харчування тощо.
3. Охорона антропогенного середовища, в якому ведеться господарська діяльність. Це урбогенні, техногенні, агрогенні та інші окультурені ландшафти, а також такі галузі народного господарства, як мисливство та рибальство, де важливим є одержання стабільної продукції, яку дають популяції мисливських тварин. Така стабілізація можлива лише за двох умов: забезпечення сталості середовища, яке створює продукцію, та усунення шкідників, які конкурують з людиною в боротьбі за одержання цієї ж продукції. Тому актуальним є завдання ноосферного управління екосистемами, експлуатованих людиною.

Охорона природи як галузь екологічної діяльності включає два напрями – власне охорону всієї природи Землі і найближчого оточення людини заради здоров'я і життя. Однак охорона природи, – виділяє М.Ф. Реймерс, – "заходить" з боку біосферних процесів, природних ресурсів, їх збереження для розвитку людства. Охорона ж оточуючого людину середовища концентрує увагу передусім на самій людині, йде від неї і безпосередньо оточуючого її середовища – природного, соціального, техногенного. Отже, охорона природи – це процес від землі до людини, а охорона оточуючого людину середовища, навпаки, від людини до глобальних процесів. Екологія в даному випадку є фундаментом для природоохоронного та середовищеохоронного знання.
Відзначимо також роль екологічних знань у підтримці природної рівноваги екосистем. Як ми вже могли впевнитись, екосистеми без втручання людини розвиваються в бік більшої зрілості, стабільності та складності. Розширюючи зону сільськогосподарських угідь, порівняно бідних за видовим складом, людина створює агроценози низького ступеня зрілості з різкими коливаннями чисельності популяцій. Підтримка природної рівноваги є одним з головних завдань прикладної екології. В пристигаючих букових лісах одним з методів підтримки екологічної рівноваги є сприяння природному поновленню бука шляхом рихлення ґрунту, вирубки чагарників тощо.
Важливий елемент системи, спрямованої на підтримку природної рівноваги, це збереження "заповідних станцій" – зон різної величини, де природа зберігається в більш-менш недоторканому виді. Такими, наприклад, є букові праліси і високогірні луки в Українських Карпатах (Уголька, Стужиця, гора Стой, полонина Кук), а також система державних заповідників та національних парків, різноманітних заказників. Роль заповідних станцій відіграють також береги річок і морів, польові захисні лісосмуги. Вони служать притулком для таких корисних видів, як комахи-ентомофаги і хребетні хижаки, які здатні надзвичайно ефективно обмежувати чисельність шкідників. Крім того, заповідні ділянки роблять екосистеми складнішими і стійкішими, вони розмежовують культурфітонози, утруднюючи поширення шкідливих комах, що зменшує негативний вплив монокультури.
Ліквідація захисних лісосмуг у лісостеповій і степовій зонах України призвела до негативних наслідків. Величезна кількість корисних плазунів, комахоїдних і хижих птахів втратили свої екологічні ніші. Обмеженим стало поширення сонечка, яке поїдає величезну кількість тлі – шкідника багатьох сільськогосподарських культур і розсадників.
Р.Дажо наводить яскравий приклад порушення природної рівноваги. В Польщі рибалки запідозрили видру у винищенні риби. Внаслідок посиленого полювання ця тваринка була геть винищена. Однак невдовзі помітили, що запаси риби не перестали зменшуватися. Виявилося, що видра споживає в основному хвору рибу, яку легше піймати, і підтримує, таким чином, хороший санітарний стан популяції. Знищення видри призвело до поширення інфекційних захворювань і до нової загибелі риби. Сьогодні ця тварина охороняється, створюються умови для відновлення її кількості.