Форми взаємодії суспільства і природи. Екологічна функція держави. Головні складові реалізації державної екологічної політики

Семінар ТЕМА 1. Предмет, метод, принципи, система та джерела екологічного права– 2 год

Семінар ТЕМА 1. Предмет, метод, принципи, система та джерела екологічного права– 2 год

1. Форми взаємодії суспільства і природи. Екологічна функція держави. Головні складові реалізації державної екологічної політики.

2. Поняття екологічного права.

3. Предмет і об’єкт екологічного права.

4. Методи правового регулювання в екологічному праві.

5. Система екологічного права.

6. Принципи екологічного права.

7. Загальна характеристика джерел екологічного права.

Форми взаємодії суспільства і природи. Екологічна функція держави. Головні складові реалізації державної екологічної політики.

На ранніх етапах першорядне роль грали джерела коштів життя (дикі рослини, тварини, коріння і т. д.), а у подальшому з розвитком виробництва на перший план все більше висувалися природні багатства, які є предметами праці (вугілля, нафта, руди металів і т. д.). Багатства другої групи стали в епоху цивілізації одним з найважливіших умов розвитку виробництва, а отже, і всього суспільства. Це свідчить про те, що сам характер взаємодії людини і суспільства із природним середовищем проживання визначається не однієї тільки природним середовищем, а й рівнем розвитку виробництва.

У чому ж конкретно проглядається вплив природи, її чинників на розвиток суспільства, на хід і характер історичного процесу?

Це вплив багатогранно. Перш за все природа є необхідною середовищем існування та розвитку суспільства. У природі люди знаходять прісну воду для пиття, зрошення та інших виробничих потреб, повітря для дихання і горіння, будівельні матеріали, руду і вугілля, нафта і газ, родючі землі та ін

Поряд з цим природні умови впливають на розміщення виробництва, на територіальний поділ праці, а значить, і на розселення людей. Безсумнівно вплив природних умов на темп розвитку суспільства. Так, надмірно суворі природні умови, що придушують людини, так само як і занадто щедра природа, не стимулювала активність людей, стримували свого часу розвиток суспільства і на Крайній Півночі, і в тропіках.

Відоме вплив на суспільне життя надають ритмічність природних процесів. Це знаходить своє відображення в циклічності виробництва і споживання електроенергії, в певних виробничих циклах в сільському господарстві і в цілому ряді так званих сезонних галузей промисловості.

Вплив природи на життя суспільства видно і в тому, що навіть у наші дні стихійні лиха можуть надавати серйозний вплив на життя людей в окремих районах (наприклад, недавнє землетрус у Вірменії, багаторічні посухи на північному сході Африки і т. д.).

Нарешті, відомий вплив на стан здоров'я і самопочуття людей надають, так би мовити, космічні фактори: атмосферний тиск, стан магнітного поля Землі, активність Сонця.

А тепер коротко зупинимося на ставленні до природи та оцінки її на різних етапах історії. На різниці у ставленні до природи і її оцінкою в різні періоди, безсумнівно, позначалися особливості культури тієї чи іншої епохи, її загальний духовний клімат.

В античному суспільстві, як уже зазначалося раніше, у філософії та й у культурі в цілому провідної ідеєю був космоцентризм. Космос, його пристрій, його гармонія протиставлялися хаосу, а ідеалом вважалася життя в згоді з природою. Тому одним із головних завдань вважалося осягнення природи, її таємниць.

Середні століття відзначені рішучими зрушеннями в розумінні природи і в ставленні до неї. Оскільки природа бездуховна, вона - джерело зла, щось низьке в порівнянні з людиною, наділеним душею, а тому і не вартим уваги. Щоправда, паралельно існувала й інша тенденція: так як природа сотворена богом, вона заслуговує вивчення для проникнення, зокрема, в плани творця і збагнення його мудрості, відображеною в природних процесах і явищах.

Епоха відродження відзначена поворотом до природи як джерела радості і повноти життя на противагу аскетизму середньовіччя. Це знайшло своє найбільш яскраве вираження в мистецтві епохи.

І, нарешті, в період становлення промислового капіталізму, з настанням Нового часу відбувається ще один, причому особливо серйозні зрушення в підході до природи і її оцінці. Цей новий підхід у огрубіння формі можна визначити як примітивно-споживчий. Природа починає розглядатися як об'єкт перетворення, як комора, з якої залишається тільки черпати, нічого не віддаючи натомість. У цьому новому підході своєрідно переломилася особливості економічної основи капіталізму. Подібний підхід, його початку закладені вже у Ф. Бекона в його формулою: знання - сила, воно джерело панування над природою. Ще рельєфніше такий погляд на природу виражений в сумно знаменитої формули: "Ми не можемо чекати милостей від природи, взяти їх у неї - наша задача".

Такий узкоутілітарний підхід до природи виріс, якщо залишити осторонь його чисто економічні основи, на грунті об'єктивізму науки, її ставлення до природи лише як об'єкту, як до чогось зовнішнього, відчуженої від людини.

А поряд з цим успіхи науки і техніко-технологічні досягнення в "підкорення" природи породили ілюзію всесилля і повної надпріродності людини, що знайшло свою реалізацію в ідеї антропоцентризму і у все більш глибокому відчуження людини від природи. Безсумнівно, працювала і абсолютизація соціологізаторскіх концепцій суспільства і людини при забутті природних підоснов того й іншого нехтування ними.

Так склалася технократичним-сцієнтистського формула ставлення до природи і тісно пов'язана з нею односторонньо-соціологізаторская концепція людини, що в кінцевому рахунку зіграло чималу роль у виникненні тієї тяжкої ситуації в системі суспільство-природа, яка отримала назву екологічної кризи.

Подібна формула фактично відповідала реальній практиці взаємовідносин суспільства і природи аж до середини ХХ століття.

Саме цей кордон став вихідним для початку формування якісно нового ставлення до природи. Суть змін у ставленні до природи на цьому новому етапі полягає, по-перше, у подоланні зарозумілого, антропоцентрістского підходу до природи, по-друге, на початку ломки відчуження людини від природи в повороті до усвідомлення, а в перспективі і до відновлення єдності людини з його біотичних оточенням, до сприйняття людиною себе як частини природи. Мова разом з тим йде про перехід від жорсткого, одностороннього монологу і навіть диктату у зверненні людини з природою до компромісу, до діалогу між розумом і природою та суспільством на розумній основі.

Тому третій момент у трансформації ставлення до природи відмову від примітивно -споживчих установок, від необмеженого тиску техносфери на природу і рішучий перехід до свідомості, організованості, розумності та гуманності у взаємодії суспільства з природою.

Становлення нового ставлення до природи - це процес, який знаходиться на самому початку і поки ще дуже далекий від завершення. Необхідно дуже і дуже багато, щоб витіснити з практики та суспільної свідомості складалися сторіччями стереотипи, старі установки і старі погляди, які поки ще досить часто дають про себе знати у виникненні все нових вогнищ екологічного лиха.

Під функціями держави розуміють основні напрями або види її діяльності, які визначають суть іпризначення держави. Вони є засобом вирішення важливих суспільних завдань. Функціївиражають зміст і призначення держави в суспільстві.

Екологічна функція нині визнана однією з основних функцій Української держави. Це, no суті, діяльність держави в особі її компетент­ных органів по управлінню якістю довкілля. Ця функція обумовлена конституційним положениям про те, що забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, збереження генофонду українського народу «є обов'язком держави» (ст. 16 Конституції України).

Екологічна функція реалізується шляхом проведения відповідної державної політики на тому чи іншому етапі розвитку держави. її принципові засади в Україні визначені Основними напрямами державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки. Ними передбачені пріоритети екологічної політики, її головні етапи і механізми реалізації. До них, зокрема, віднесено: гарантування екологічної безпеки ядерних об'єктів і радіаційного захисту населения та довкілля, зведення до мінімуму шкідливого впливу наслідків аварії на Чорнобильській АЕС; поліпшення екологічного стану басейнів рік України та якості питної води; стабілізація та поліпшення екологічного стану в містах і промислових центрах Донецько-Придніпровського регіону; будівництво нових та реконструкція діючих потужностей комунальних очисних каналізаційних споруд; запобігання забрудненню Чорного та Азовського морів і поліпшення їх екологічного стану; формування збалансованої систем й природокористування та адекватна структурна перебудова виробничого потенціалу економіки, екологізація технологій у промисловості, енергетиці, будівництві, сільському господарстві, на транспорті; збережен­ня біологічного та ландшафтного різноманіття, заповідна справа.

За основними напрямами до головних складових механізму реалізації державної екологічної політики належать: відповідна дер­жавна інституційна структура; економічний механізм природокористування та екологічної діяльності; законодавчо-правовий механізм регулювання екологічних відносин; механізм реалізації міжнародних, національних, регіональних, галузевих та місцевих екологічних програм. У результаті реалізації основних напрямів (а вони розраховані накілька десятиліть) передбачається створити збалансовану й ефективно діючу систему управління якістю довкілля.

Принципові засади державної екологічної політики передбачені також Законом України «Прооснови національної безпеки України» (2003). Відповідно до нього пріоритетами національних інтересів України в екологічній сфері є: здійснення комплексу заходів, які гарантують екологічну безпеку ядерних об'єктів і надійний радіаційний захист населения та довкілля, зведення домінімуму впливу наслідків Чорнобильської катастрофи; впровадження у виробництво сучасних,екологічно безпечних, ресурсо- та енергозберігаючих технологій, підвишення ефективностівикористання природних ресурсів, розвиток технологій переробки та утилізації відходів; поліпшення екологічного стану річок України, насамперед басейну річки Дніпро, та якості питноїводи; запобігання забрудненню Чорного та Азовського морів та поліпшення їх екологічногостану; стабілізація та поліпшення екологічного стану в містах і промислових центрах Донецько-Придніпровського регіону; недопущения неконтрольованого ввезення в Україну екологічно небезпечних технологій, речовин і матеріалів, збудників хвороб, небезпечних для людей, тварин, рослин, організмів; реалізація заходів щодо зменшення негативного впливу глобальнихекологічних проблем на стан екологічної безпеки України, розширення її участі в міжнародному співробітництві з цих питань.

Досягнення мети екологічної політики, а отже, й відповідної функції держави забезпечується здійсненням комплексу державнихзаходів — економічних, соціальних, науково-технічних, санітарно-гігієнічних, освітніх тощо. Особливе місце серед них належить екологічному праву. Воно є основною формою закріплення та реалізації державної екологічної політики. Екологічне право надає цій політиці формальну визначеність і обов'язковість, вдягає її, так би мовити, у «юридичне вбрання».

Визнання екологічної функції як постійної й основної з основних функцій держави є передумовою для формування самостійної галузі екологічного права. Але тільки цим проблема не вичерпується. Екологічне право має складну структуру і механізм дії, пізнання яких пов'язано з вивченням ряду інших елементів цього права.