Метод правового регулювання екологічних відносин

Під методом правового регулювання суспільних відносин взагалі розуміють сукупність засобів та прийомів, за допомогою яких право впливає на суспільні відносини через поведінку суб'єктів. Це загальне визначення методу правового регулювання суспільних відносин у своїй основі стосується й методу регулювання екологічних відносин.

Загальновідомо, що метод правового регулювання визначається з урахуванням характеру суспільних відносин. Отже, суспільні відносини, що регулюються, характеризують способи й прийоми впливу на них. В юридичній літературі виділяють два основних методи правового регулювання: диспозитивний, який характеризується автономією і рівноправ'ям сторін відносин, що регулюються; імперативний, що базується на владно-імперативній основі.

Якщо виходити з цієї універсальної класифікації методу правового регулювання, то немає необхідності в обов'язковому визначенні методу для кожної галузі права, оскільки зазначені елементи охоплюють основні способи та прийоми впливу на суспільні відносини. Однак використання вказаних методів не виключає, а навіть передбачає встановлення додаткових та специфічних способів впливу на суб'єктів відносин, що регулюються, з урахуванням їх характеру. Крім того, в літературі справедливо стверджується, що метод правового регулювання є багатоелементним явищем і може запозичати прийоми і способи впливу на суб'єктів у однорідних галузей права, формуючи при цьому певні специфічні риси методу самостійної галузі права. Такий висновок слід визнати вірним, оскільки це дає можливість визначити змішаний метод правового регулювання певних суспільних відносин, які складають предмет відповідної галузі права.

Для екологічного права характерним є змішаний метод правового регулювання, який включає у себе диспозитивні і імперативні способи і прийоми правового регулювання екологічних відносин. Змішаний метод правового регулювання відповідного кола суспільних відносин обумовлений самим їх характером. При визначенні методу вирішальне значення має екологічний фактор, зокрема, екологічні відносини виникають з приводу певних природних об'єктів, тісно пов'язаних між собою, розвиваються за своїми природними законами і складають єдину екологічну систему (навколишнє природне середовище).

Диспозитивний метод використовується частіше за все при регулюванні відносин власності на природні об'єкти, договірних відносин, відносин щодо сумісного використання природних об'єктів, при розв'язанні еколого-правових спорів, при відшкодуванні збитків різних видів тощо. В умовах розвитку ринкових відносин цей метод правового регулювання певних видів екологічних відносин отримуватиме більш широке застосування, звужуючи сферу використання імперативного методу. Оптимальне поєднання двох методів правового регулювання екологічних відносин — єдино вірний шлях належного правового регулювання. Однак при всій важливості диспозитивного методу в регулюванні екологічних відносин неможливо обійтися без використання імперативного методу регулювання цих відносин. Екологічна система розвивається за законами природи, тому управління у галузі екології повинно бути науково обгрунтованим, тобто таким, яке не припускає порушення природних і правових імперативів. Не всі екологічні питання можуть вирішити самі власники природних об'єктів або природокористувачі, наприклад, при виникненні надзвичайних екологічних ситуацій, коли йдеться про вжиття термінових заходів щодо переселення людей у безпечні регіони, ліквідацію наслідків аварій, які призвели до забруднення природного середовища, при здійсненні необхідних охоронних екологічних заходів тощо. У такому разі слід переважно використовувати владні приписи, обов'язкові для виконання. Нерідко власниками природних ресурсів, природокористувачами припускаються порушення екологічних нормативів, стандартів, лімітів на використання цих ресурсів, тому приписи контролюючих органів про усунення виявлених недоліків є обов'язковими для виконання особами, яким вони адресовані. У цих випадках владний метод є виправданим.

Владна діяльність компетентних органів необхідна також у процесі відтворення природних об'єктів. Не можна, наприклад, питання відтворення лісів передавати тільки на розгляд лісокористувачів. Відтворення і відновлення лісів — об'єктивна екологічна необхідність, оскільки ліси є джерелом кисню — основи формування озонового шару, ліси необхідні для задоволення багатьох потреб людей. Дану проблему можна вирішувати не лише способом економічного стимулювання лісокористувачів, але й шляхом адміністративних приписів, які зобов'язують певних осіб здійснювати конкретні дії для відтворення лісів. Аналогічний підхід повинен бути і щодо інших природних об'єктів, які мають відтворюватися. Коло відносин, що регулюються переважно адміністративним методом, досить широке.

Отже, метод правового регулювання екологічних відносин базується на поєднанні імперативних та диспозитивних способів та прийомів впливу норм екологічного законодавства на суб'єктів таких відносин.

2.1. Предмет і методи екологічного права

Предметом екологічного права виступають екологічні правовідносини, що виникають у галузі використання природних ресурсів, охорони навколишнього природного середовища, і забезпечення екологічної безпеки існування людей, які базуються на формах різноманітного права власності, права природокористування і права громадян на безпечне для життя і здоров'я довкілля. Ці правовідносини складаються між громадянами, між громадянами та організаціями з приводу належності, використання, відтворення об'єктів охорони навколишнього природного середовища з метою задоволення екологічним та інших потреб.

Передумовою виникнення та існування екологічних відносин між конкретними суб'єктами з приводу екологічних об'єктів є постійно існуюча взаємодія суспільства і природи в процесі розвитку людства.

У процесі забезпечення, користування, вилучення, перерозподілу різноманітних природних об'єктів, здійснення інших дій виникають земельні, водні, лісові, фауністичні та інші екологічні відносини, які є єдиними, ускладненими за своїм змістом. Вони містять у собі декілька різновидів екологічних відносин, тісно взаємопов'язаних між собою, чим створюють предметну цілісність.

Природоресурсні відносини:

tyle="text-align: justify;">земельні, водні, лісові, гірничі, флори і фауни, атмосферне повітря.

Природоохоронні відносини:

земельні, водні, лісові, гірничі, флори і фауни, атмосферне повітря.

Методи правового регулювання екологічних правовідносин - способи і прийоми, спрямовані на ефективне регулювання екологічних правовідносин, забезпечення реалізації прав і дотримання обов'язків суб'єктами цих відносин у галузі використання природних ресурсів, охорони навколишнього природного середовища і забезпечення екологічної безпеки умов проживання людей. Розрізняють:

• адміністративно-правовий метод, або авторитарний (виходить з нерівного положення сторін - із відношення влади та підлеглості):

дозволяючі дії; санкціонуючі дії; погоджувальні дії;

обмежувальні дії; упереджувальні дії; заборонні дії.

• цивільно-правовий метод, або заохочувальний (заснований на рівності сторін):

альтернативні дії; рекомендаційні дії; стимуляційні дії; ініціативні дії.

Отже, метод правового регулювання екологічних відносин-це закріплена в законодавстві сукупність адміністративно-цивільноправових способів і прийомів впливу на поведінку учасників цих відносин.

2.2. Об'єкти екологічного права

Об'єкти екологічного права - сукупність природних, природно-соціальних умов і процесів, природних ресурсів і комплексів, екосистем та життя і здоров'я громадян, що підлягають охороні за допомогою норм екологічного законодавства. Виділяються:

• диференційні:

земля, надра, поверхневі та підземні води, ліси, тваринний та рослинний світ, атмосферне повітря.

• інтеграційні:

навколишнє природне середовище, життя і здоров'я громадян від негативного впливу НПС.

• комплексні:

природні комплекси - об'єкти і території природно-заповідного фонду, природно-соціальні умови і процеси - курортні, лікувально-оздоровчі, рекреаційні зони, континентальний шельф та морська економічна зона, території, що зазнали екологічної катастрофи.

2.3. Джерела екологічного права

Джерела екологічного права - нормативні акти, що містять еколого-правові норми, призначені для регулювання екологічних правовідносин. В Україні основними юридичними джерелами права фактично є тільки нормативно-правові акти, провідне місце серед яких займають закони. Цю сукупність правових нормативних актів, які прийнято вважати екологічним законодавством, поділяють на закони та підзаконні акти:

а) закони:

Конституція України, Конституція Автономної Республіки Крим, Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про столицю України - місто-герой Київ», «Про місцеві державні адміністрації». Закон України «Про охорону атмосферного повітря», Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища», Кодекс України «Про надра». Земельний кодекс України, Лісовий кодекс України, Кодекс України про адміністративні правопорушення Закон України «Про природно-заповідний фонд України», Закон України «Про тваринний світ» (неповний). Водний кодекс України, Закон України «Про екологічну експертизу».

б) підзаконні акти:

постанови ВР України нормативно-правові акти Президента України:

- укази;

розпорядження урядові нормативні акти галузеві нормативно-правові акти:.

інструкції, методики;

правила, локальні нормативно-правові акти:

рішення місцевих референдумів, акти органів місцевого самоврядування, акти органів місцевих держадміністрацій, акти місцевих органів управління в галузі екології.

2.4. Поняття та ознаки екологічного права

Поняття екологічного права - інтегрована правова спільність (комплексна галузь права), яка об'єднує сукупність еколого-правових норм, що регулюють екологічні відносини з метою ефективного використання, відтворення, охорони природних ресурсів, забезпечення якості навколишнього природного середовища, гарантування екологічної безпеки, реалізації захисту екологічних прав.

Ознаки екологічного права:

• сукупність еколого-правових норм, які утворюють інтегровану правову спільність або комплексну галузь права;

• правові норми, що регулюють або забезпечують реалізацію прав суб'єктів екологічних правовідносин;

• правові норми, що виконують екологічну функцію або забезпечують реалізацію зовнішньої і внутрішньої функцій держави (утворюють три блоки нормативно-правового регулювання і забезпечення):

• природоресурсні;

• природоохоронні;

• охорони здоров'я населення.

Формою виявлення екологічного права є:

• правові ідеї;

• норми екологічного права;

• правовідношення.

2.5. Мета екологічного права

• регулювання і забезпечення ефективного використання природних ресурсів;

• забезпечення якості навколишнього природного середовища;

• гарантування екологічної безпеки, реалізації і захисту екологічних прав громадян.

Завдання екологічного права полягає в тому, щоб на базі пізнаних законів розвитку природи та суспільства нормативне закріпити науково обґрунтовану міру поєднання господарської дії на природу та охорону навколишнього природного середовища в інтересах теперішнього та майбутнього поколінь людей.

2.6. Принципи, функції та норми екологічного права

Екологічне право як самостійна галузь права має свої принципи, що охоплюють загальні керівні заходи.;

Принципи екологічного права - це вихідні засади та загальнообов'язкові правила, зафіксовані в регулятивних і охоронних еколого-правових нормах, що спрямовані на досягнення мети екологічної політики України і забезпечення завдань екологічного права. Вони спираються на загальноправові принципи, які враховуються при формуванні принципів екологічного права, і на екологічне законодавство або випливають із його змісту.

Провідним принципом екологічного права є правове забезпечення досягнення гармонійної взаємодії суспільства і природи. Цей принцип становить основу для виникнення й формування інших принципів:

• принцип правового забезпечення раціонального й ефективного використання природних об'єктів їх власниками й користувачами;

• принцип правового забезпечення цільового використання природних об'єктів;

• принцип правового забезпечення стимулювання власників і користувачів природних об'єктів у раціональному й ефективному використанні виділених їм природних об'єктів, їх відновленні й належній охороні природного середовища;

• принцип правового забезпечення пріоритетності з екологічних вимог перед іншим у підтримці екологічної системи у нормальному стані;

• принцип правового забезпечення стабільного (тривалого) використання природних об'єктів;

• принцип правового забезпечення платності у природокористуванні;

• принцип правового забезпечення комплексного підходу до використання та відтворення природних об'єктів. Всі принципи екологічного права можна поділити на:

а) загально-юридичні принципи:

• гласність і демократизм прийняття екологічно значимих рішень;

• компенсаційність шкоди, заподіяної порушенням екологічного законодавства;

• поєднання засобів стимулювання і юридичної відповідальності за екологічні правопорушення;

• міждержавне співробітництво галузі екології;

6) спеціально-юридичні принципи:

міжгалузеві:

• пріоритетність вимог екологічної безпеки;

• гарантування безпечного навколишнього природного середовища для життя і здоров'я людей;

• превентивність екологічних заходів;

• орієнтованість на формування екологічного світогляду;

• узгодження екологічних, економічних та соціальних інтересів;

• поєднання міждисциплінарних знань екологічних, соціальних, природничих і технічних наук:

• прогнозування якості стану навколишнього природного середовища;

• обов'язковість екологічної експертизи;

• обов'язковість дотримання екологічних стандартів i нормативів;

• нормованість і оцінка впливу екологічно значимої діяльності;

• платність за забруднення навколишнього природного середовища і погіршення якості природних ресурсів;

галузеві:

• обов'язковість дотримання вимог лімітів використання природних ресурсів;

• збереження різноманітності та цілісності природних об'єктів;

• різноманітність форм власності на природні ресурси;

• безплатність загального і платність спеціального використання природних ресурсів для господарської діяльності;

• комплексність та ефективність використання природних ресурсів;

• множинність правових форм використання природних ресурсів.

Функції екологічного права - основні напрями впливу норм екологічного права на волю і поведінку суб'єктів екологічних правовідносин і забезпечення правопорядку в галузі використання природних ресурсів, охорони навколишнього природного середовища, гарантування екологічної безпеки.

Загальноправові функції:

• регулятивна, виховна, превентивна, охоронна. Спеціально правові функції:

• екологічна, природоохоронна.

Норми екологічного права - правила поведінки, які регулюють відношення людей з приводу охорони та використання навколишнього природного середовища. Поділяються на:

• галузеві (охорона та використання лісів, води, землі тощо);

• комплексні (охорона та використання природно-територіальних комплексів);

• екологізовані (норми інших галузей права - адміністративного, карного, господарського тощо). За змістом юридичного припису норми екологічного правд діляться на:

• норми-принципи - закріплюють основні начала. охорони навколишнього природного середовища;

• норми-пріоритети - встановлюють переважання в охороні навколишнього природного середовища (галузеві, міжгалузеві, загальні - охорона здоров'я людини);

• норми-правила: попереджувальні, заборонні, караючі, дозволяючі, зобов'язуючі, заохочувальні тощо.

2.7. Система екологічного права

Під системою екологічного права слід розуміти розміщення в певній логічній послідовності його структурних підрозділів, які обумовлені змістом екологічних відносин.

У загальній частині екологічного права зосереджено норми права, які вирішують питання для видів екологічних відносин. У ній містяться такі положення: загальна характеристика екологічних відносин та екологічного права (джерела права), норми права про власність на природні об'єкти, організаційно-правові питання використання, загальні питання охорони навколишнього природного середовища.

В особливій частин/екологічного права зосереджено ті правові норми, котрі регулюють окремі види екологічних відносин з урахуванням їх специфіки: право землекористування, водокористування, користування надрами, лісами та іншою рослинністю, тваринним світом, природно-заповідним фондом, атмосферним повітрям та його охороною тощо.