Главная Случайная страница


Полезное:

Как сделать разговор полезным и приятным Как сделать объемную звезду своими руками Как сделать то, что делать не хочется? Как сделать погремушку Как сделать неотразимый комплимент Как противостоять манипуляциям мужчин? Как сделать так чтобы женщины сами знакомились с вами Как сделать идею коммерческой Как сделать хорошую растяжку ног? Как сделать наш разум здоровым? Как сделать, чтобы люди обманывали меньше Вопрос 4. Как сделать так, чтобы вас уважали и ценили? Как сделать лучше себе и другим людям Как сделать свидание интересным?

Категории:

АрхитектураАстрономияБиологияГеографияГеологияИнформатикаИскусствоИсторияКулинарияКультураМаркетингМатематикаМедицинаМенеджментОхрана трудаПравоПроизводствоПсихологияРелигияСоциологияСпортТехникаФизикаФилософияХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника






Лекція 2



Тема 2. Сутність та складові соціальної політики.

План.

1. Соціальна держава і соціальна політика.

2. Поняття соціальної політики, її цілі, завдання, предмет та об’єкт.

3. Передумови формування соціальної політики.

4. Моделі соціальної політики.

5. Інструменти соціальної політики.

6.Соціальна робота як механізм реалізації соціальної політики.

 

Література: [2, 10, 11, 12, 16, 25, 27, 34, 36, 40, 41, 45, 49]

 

Словосполучення „соціальна держава” та „соціальна політика” міцно увійшло в термінологію не тільки професійних вчених і практиків, але й масовий обіг. Тому, щоб робити спроби аналізувати і давати оцінки соціальної політики, нам необхідно розібратися з її понятійним апаратом.

Соціальна держава

- держава, де послідовно здійснюють політику, спрямовану на послідовну реалізацію прав людини;

- тип держави, яка проводить соц. політику в інтересах своїх громадян.

Україна після пошуків свого шляху зробила свій вибір, вирішивши стати правовою, демократичною, соціальною державою (Конституція України, ст.1).

Варто зауважити, що в „старших” конституціях цього терміна не знаходимо, оскільки він увійшов у політичний обіг на поч.50-х років і згодом потрапив у сучасні конституції. Н-д, у конституціях ФРН (стаття 20, 28), Іспанії (Ст.1) йдеться про те, що їхні правові держави є соціальними. В конституції Японії йдеться про „соціальний прогрес.”

Засновники теорії соціальної держави – Людвиг Едхард (ФРН) та Гуннар Мюрдаль (Швеція).

Теорія соціальної держави стала антиподом раніше існуючої концепції, яка передбачала невтручання держави в суспільне життя, за виключенням випадків правопорушень. Суть її полягає в тому, що держава стала надкласовою, виражає інтереси всіх прошарків населення, забезпечує добробут всіх.

Сучасна правова соціальна держава стає зовсім новим етапом розвитку державності.

Правова держава епохи „класичного лібералізму” була заснована на ідеології індивідуалізма, невтручання в економіку, її єдиною функцією була охорона правопорядку.



Постійна соціалізація держави призвела до ствердження нової концепції, програмною метою якої стало забезпечення гідних умов життя та добробуту її громадян.

Держава забов’язується створювати всі можливості для саморозвитку особистості. Не тільки держава відповідає перед громадянином за його рівень життя, але й сам громадянин на основі гарантованої свободи та відносин власності повинен відповідати за своє матеріальне забезпечення. При цьому правова соціальна держава за допомогою безлічі ричагів (оподаткування, кредитів, інвестицій, фінансування соціальних програм та ін.) впливає на економіку з метою виконання своїх власних соціальних функцій.

Соціальна держава слідкує за розумним ходом саморегулювання економіки та розподілом прибутків між всіма категоріями та верствами громадян, не допускаючи невиправданих розривів у рівнях прибутків і розшарування суспільства.

Головне завдання соціальної держави – створення соціального ринкового господарства. Соціальна держава покликана бачити, знаходити на кожному етапі економічного та суспільного розвитку баланс між саморегулюванням ринку та державним втручанням, дозувати обсяги господарської свободи та державних соціальних гарантій. Притаманними державі правовими методами створювати умови для стимулювання виробництва соціально значимих товарів і послуг, які забезпечують потреби всіх категорій громадян та їх зайнятість.

Соціальна держава створює правове поле, встановлює правила поведінки на ньому і механізм здійснення і контролю для:

- розвитку й стійкої роботи соціального ринкового господарства, яке забезпечує економічну безпеку країни;

- реальної участі громадян в управлінні виробництвом;

- тарифної політики в інтересах роботодавця та робітника;

- соціального захисту і підтримки тих, хто терпить нужду;

- політики справедливого розподілу прибутків, соціальної солідарності громадян;

- активної соціальної політики і соціального партнерства, спрямованих на забезпечення гідного життя і вільний розвиток людини.

Поняття „соціальна політика, або соціальне адміністрування, з’явилось не так давно”. Перші теоретичні концепції соціальної політики виникли на зламі ХІХ – ХХ сторіч, починаючи з праць Союзу соціальної політики. У цих працях визначалося, що соціальна політика має бути спрямована на поліпшення умов життя людей і запобігання революційних потрясінь. Хоча окремі приклади державного втручання спостерігалися в різних країнах і в середні віки (заходи по охороні здоров’я, державні освітні заходи, закон про жебраків), практика регулювання державою соціальних проблем набула поширення тільки у ХХ столітті.

Розвиток соціальної політики був пов’язаний із переходом від державної до громадської благодійності нижчим прошаркам населення до вироблення загальнодержавних і місцевих систем соціальної допомоги.

Сучасні системи соціальної політики сформувалися у розвинутих країнах в основному на поч..40-х років.

У другій половині ХХ століття з прийняттям Генеральною Асамблеєю ООН (10.12.1948р.) Загальної Декларації прав людини, були продекларовані головні громадські та соціальні права і свободи (ст. 20, 22, 23, 25). Подальший розвиток вони одержали в Міжнародному пакті про економічні, соціальні та культурні права (ст. 6-9) та Міжнародному пакті про громадянські і політичні права (ст. 22), були прийняті Генеральною Асамблеєю ООН від 16.12.1966р. Ці пакти законодавчо закріплюють положення Загальної декларації прав людини.



В Європі уряди, які були членами Ради Європи з метою досягнення більшого єднання та збереження соціального миру, сприяння економічному, соціальному прогресу та забезпечення гарантій прав основних свобод людини підписали 4 листопада 1950 року у Римі Європейську конвенцію з відповідною назвою, що набула чинності 3 вересня 1953 року. У цьому документі визначені громадянські та політичні права і свободи населення країн членів Ради Європи. Зокрема права, гарантовані ст.11 (право на свободу мирних зборів і свободу агітацій), пов’язані з політичними та соціальними цінностями демократичного суспільства, з яких випливає захист певних економічних та соціальних прав, н-д, гарантія свободи діяльності профспілок.

На основі названих документів 18 жовтня 1961р. Членами Ради Європи була підписана Європейська Соціальна Хартія, яка набула чинності 26 лютого 1965р.

Завдяки діяльності наведених вище міжнародних організацій інституалізацію отримали соціально-економічні та політичні права людини, спрямовані на досягнення добробуту й розвитку культури населення в кожній країні.

Вперше на міжнародному рівні в конвенції МОП №102 „про мінімальні норми соц. забезпечення”, що набула чинності 27.04.1955р., були висвітлені пріоритетні завдання соціальної політики та її напрями, які вже майже півстоліття є незмінними для всіх країн світу, що вступили на шлях цивілізованих, гуманістичних перетворень. До них належать такі види допомоги: медична, у зв’язку з хворобою, по безробіттю, по старості, в разі трудового каліцтва або професійного захворювання, сімейна, у зв’язку з вагітністю та пологами, по інвалідності, у зв’язку з втратою годувальника.

Міжнародною організацією праці у 1962р.було прийнято Конвенцію №117 „Про головні цілі та норми соціальної політики”, де головною метою соціальної політики є підвищення рівня та якості життя громадян н6а основі стимулювання їх трудової та господарської активності, надання кожній працеспроможній людині можливостей, що дозволять своєю працею та підприємництвом забезпечити добробут родині, формування збережень та їх ефективне інвестування.

Згідно з міжнародним досвідом реалізація соціальної політики повинна відбуватися у сфері:

- праці, соціально-трудових відносин;

- прибутку населення;

- зайнятості, регулювання ринку праці;

- міграційної політики;

- житлової політики;

- соціальній;

- демографічної політики;








Date: 2015-08-22; view: 49; Нарушение авторских прав

mydocx.ru - 2015-2017 year. (0.007 sec.) - Пожаловаться на публикацию