Суб’єктом соціальної політики є держава

Формування соціальної політики передбачає врахування певних передумов. Географічних/територіальних: соціальна політика або її окремі заходи можуть розроблятися для різних рівнів: країни, регіону, району, кожен з яких має власні специфічні особливості. Культурних: кожна країна, регіон мають специфічні культурні особливості: власну систему норм і традицій. Ціннісних: соціальна політика повинна базуватися на таких загальнолюдських філософських цінностях, як право на життя, свобода, рівність і недискримінація, справедливість, солідарність та соціальна відповідальність; саме ті чи інші цінності лежать в основі різних моделей соціального забезпечення. Політичних: кожна країна має свою політичну систему та офіційно прийняту ідеологію, що визначає умови будь-якої діяльності і в тому числі модель соціального захисту, який впроваджуватиметься в країні. Економічних: кожна країна перебуває на певному рівні економічного розвитку, має певний рівень добробуту, що впливає на можливості фінансування соціальних програм. Соціально-демографічних: країна, регіон, місто, село відрізняються за кількістю населення, співвідношенням вікових та статевих груп, характером процесу відтворення населення, середньою тривалістю життя.

У сучасному світі спостерігається розвиток двох основних моделей соціального захисту: ліберальної та соціально-демократичної (патерналістської). Мета соціальної політики в рамках ліберальної моделі – забезпечення рівних можливостей, надання всім рівних шансів для самореалізації. Окрім того, держава бере на себе ті функції, які нездатна виконати самотужки особа чи сім’я. Головна мета соціальної політики в рамках соціально-демократичної моделі – досягнення соціальної справедливості, подолання нерівності, що виникає під час розподілу економічних та соціальних ресурсів. Роль держави – гарантувати й забезпечувати визначений рівень доходів та соціальних послуг незалежно від трудового внеску. Потреби населення є підставою для визначення межі соціальних витрат.

Сучасна ситуація в Україні характеризується як відсутністю офіційного проголошеної державної ідеології, з притаманними їй цінностями, так і відсутністю чіткого уявлення про пріоритети тих чи інших цінностей у суспільній свідомості. Більшість соціологів погоджуються з думкою, що в Україні панує соціальні аномія, коли старі норми та цінності дискредитовані, а нові ще не сформувалися.

В Україні соціальна політика здійснюється на основі Указу Президента України “Про Основні напрями соціальної політики на період до 2004 року”, який містить такі розділи, що репрезентують сфери діяльності уряду:

- демографічна політика;

- формування державної політики стосовно сім’ї, жінок, дітей і молоді;

- створення сприятливих житлових та соціальних умов;

- розвиток ринку праці та зайнятість населення;

- регулювання міграційних процесів;

- політика щодо доходів населення та вдосконалення оплати праці;

- охорона праці та безпечна життєдіяльність;

- захист трудових прав громадян;

- розвиток соціального партнерства;

- реформування системи соціального забезпечення;

- захист громадян як споживачів;

- гуманітарна сфера (освіта, наука, охорона здоров’я, культура, фізична культура і спорт, відпочинок і туризм, релігія та релігійні організації, етнонаціональна та мовна політика);

- регіональна соціальна політика.

Основні напрями соціальної політики на період до 2004 року розроблено з метою створення умов для формування і реалізації соціальної політики на основі визначеної стратегії економічного розвитку та фінансової стабілізації, забезпечення права кожного громадянина на достатній життєвий рівень.

Пріоритетами соціальної політики є створення умов для забезпечення достатнього життєвого рівня населення, розвитку трудового потенціалу, народонаселення, формування середнього класу, недопущення надмірної диференціації населення за рівнем доходів, проведення пенсійної реформи, надання адресної підтримки незахищеним верствам населення, всебічного розвитку освіти, культури, поліпшення охорони здоров’я населення.