Форми прояву естетичної культури юриста. Манера поведінки

Формами прояву естетичної культури юриста є елементи зовнішньої сторони його естетичної культури (манери поведінки, зовнішній вигляд, правові символи та ін), що обумовлені внутрі­шнім, моральним змістом і естетичним смаком юриста як особи і мають на неї зворотний вплив.

Внутрішня культура юриста виявляється в таких основних її зовнішніх формах: 1) манерах поведінки; 2) культурі промови; 3) культурі зовнішнього вигляду; 4) культурі організації робочого місця; 5) культурі підготовки юридичних документів.

У професійній діяльності юриста істотне значення має манера поведінки. Вона пов'язана з психофізіологічними особливостями особи і є невербальним (не словесним) засобом спілкування.

Види манери поведінки особи за її психофізіологічними особливо­стями:

— мовна (голос, його тембр, інтонація);

— рухова (міміка, жести, рухи тіла);

— слухова (вміння слухати і чути);

— зорова (погляд).

Будь-яка людина, прийшовши на прийом до юриста, намагаєть­ся психологічно оцінити свого співрозмовника. Від цього залежить, як правило, його поведінка і бажання допомогти в ході розгляду справи. Манера поведінки як форма прояву естетичної культури сприяє встановленню психологічного контакту між учасниками процесу.

В процесі розгляду юридичної справи важливо виявити і мати на увазі риси характеру клієнта, його смаки і схильності, почуття і на­міри, домінуючий стан психіки за манерою поведінки (міміка, же­сти і рухи).Завдяки цьому юрист одержує можливість своєчасно уявити загальну об'єктивну картину про конкретну особу, її можливі дії, рішення та вибрати відповідну тактику і стратегію у взаємовід­носинах. При цьому потрібно враховувати, що манера поведінки самого юриста знаходяться під постійною увагою оточуючих.

Завдяки міміці можна з'ясувати багато що, тому юристу, якщо є можливість, краще знаходитися в прямому контакті із зацікавлени­ми в справі особами. Мова жестів і тілесних рухів також несе певну інформацію для спостережливої людини. На міжособистісне спілку­вання впливає зацікавленість, що виявляється в жестах юриста.

Голос — це така ж характерна риса людини, як і відбитки паль­ців. Люди, як правило, прагнуть передати свої думки без врахуван­ня засобу їх викладу, не замислюючись про його значення для сприйняття оточуючими. Говорити можна голосно або тихо, гнівно або люб'язно, заспокійливо або подразним тоном. Завдяки інто­нації, тембру голосу можна багато чого дізнатися про ставлення людини. Нерідко манера розмови робить на співрозмовника таке ж враження і вплив, як і розумні, ділові вчинки. Тому голос варто відносити до первинних проявів людської природи.

Швидкість промови відповідає темпераменту людини, її важко штучно змінювати, у кращому випадку лише на короткий час. Різ­кий темп промови типовий для легко збудливих, невпевнених у собі або недостатньо врівноважених людей (у юристів непевність у собі найчастіше може бути викликана недостатньою кваліфікацією і від­сутністю досвіду).

Для попередження непотрібного темпу промови юристу можна порадити попередньо проробити зміст і форму майбутньої бесіди (допиту), з'ясувати відомості, що стосуються особи співрозмовника і т. ін. Зрозуміло, що специфіка юридичної діяльності не дозволяє враховувати всі нюанси майбутньої бесіди. Тому юристу, поряд з ретельною підготовкою, варто передбачити і можливість імпрові­зації.

Ясний виклад (словам тісно, думкам просторо) — це кредо, яким повинен керуватися юрист у своїй розмові. Його наявність є показником культури промови. Думка, яка викладена чітко і ло­гічно, є прикрасою розуму. Вправність і доречність сказаного має іноді вирішальне значення для розуміння суті справи. Доброзичли­вість надає розмові солідність і компетентність. Варто обережно виявляти дотепність, яка б жвава вона не була, тому що людина, перебуваючи в залежному становищі від юриста, не завжди його оцінить позитивно, тим більш що не всі люди здатні правильно сприймати дотепність, не говорячи вже про жарт.

Тон і манера розмови мають майже таке ж значення, як і її зміст. Варто звертатися на «ви», уникати занадто різкого тону в су­дженнях, тому що така манера говорити не сприяє позитивному вирішенню справи. Бажано, щоб промова юриста складалася з про­стих речень. У цьому випадку свідок, підозрюваний та інші учасни­ки справи зможуть краще зрозуміти зміст сказаного, у тому числі і юридичні терміни. Нерідко правильну промову псують жаргоніз­ми, слова-паразити, а також приказки, прислів'я, приповідки, ужи­вані не до місця і неодноразово. Варто бути обережним із включен­ням у промову іноземних слів і виразів — їх значення може бути невідомим колезі або клієнту. Так, у процесі допиту слідчий пови­нен намагатися переконати, що він домагається не визнання, а пра­вди або фактів, що сталися. Йому доцільно уникати вживання таких слів, як «вбивати», «красти», «зґвалтувати» або «признаватися». З психологічної і естетичної точок зору набагато корисніше вико­ристовувати помірну термінологію («вистрілити», «взяти», «мати секс» або «сказати правду»).

Ніколи не слід захищати свої переконання образливим тоном або підвищенням голосу, як би вони не були обґрунтовані. У житті і в юридичній практиці виникають ситуації, коли потрібно бути твердим, але навіть у таких випадках помірний тон промови і доброзичливе ставлення до супротивника обов'язкові для юриста-професіонала. Сила доказу не в силі голосу, а у силі доказів. Про­мова повинна бути виразною, лаконічною, плавною, ритмічною, чіт­кою, зігрітою почуттям. Прикрашає промову образність: яскраві порівняння, метафори, афоризми, але їх вживання повинне бути до місця.

Важливо добре продумати, що і як слід сказати. Необхідно вмі­ти сказати все, що необхідно, і не більше, ніж необхідно. Для юриста-практика характерним має бути вміння вислухати співроз­мовника, з яким би ступенем важливості не була його проблема. Результати неуважного ставлення до слів співрозмовника: 1) осо­биста образа для того, хто говорить, що згодом може позначитися негативно на справі; 2) упущені деталі розмови, які іноді дозволя­ють швидше прийти до правильного рішення, ніж далекі від істини висновки, що зроблені з двох-трьох важливих подій. Вміння юриста (слідчого, адвоката та ін.) уважно вислухати вільну розповідь сприяє отриманню повної і достовірної інформації в ході бесіди з клієнтом.

Не можна удавати, що уважно слухаєш співрозмовника. Як би не прикидався юрист, відсутність інтересу або нудьга неминуче проявляються на обличчі або в жестах. Прикидання в екстремаль­них умовах сприймається образливо. Неприпустимо, наприклад, під час розмови займатися малюванням на папері або вживати їжу.

Під час бесіди необхідно повернутися обличчям до того, хто го­ворить і постійно підтримувати з ним візуальний контакт. Важливо враховувати вимоги, що стосуються того, як дивитися на співроз­мовника. Слід пам'ятати, що наполегливий погляд часто викликає у людей почуття протесту, розглядається як вторгнення в сферу їх особистих переживань. Пильний погляд іноді сприймається як озна­ка ворожості. Важливо, щоб погляд юриста свідчив про його заці­кавленість проблемою людини, яка прийшла до нього з надією отримати правову допомогу. Неприпустимо дивитися «крізь» очі співрозмовника в нескінченність. Природно, що такий погляд буде розцінено як неуважність, зневажливе ставлення, як підкреслена неповага.

Психологічне значення мають рівні, на яких знаходяться погля­ди юриста і співрозмовника. Погляд знизу, особливо при схиленій голові і напруженості, говорить про покірність, послужливість.

Погляд зверху вниз при відкинутій назад голові означає зарозумі­лість, почуття переваги, презирство. Погляди повинні бути на одно­му рівні.

Таким чином, відповідність манер, зовнішнього вигляду, промо­ви, жестів, міміки, пози, постаті, тону юриста в конкретній специ­фіці спілкування відіграють найважливішу роль у юридичній прак­тиці. Іншими словами, вони є основою службового етикету юриста.