Поняття спростування та його види

*Спростуванням називають логічну операцію встановлення хибності або необґрунтованості раніше висунутої тези.

При обговоренні теоретичних чи практичних питань часто відстоюються різні погляди, пропонуються різні варіанти рішень. Обговорення набуває в цьому випадку характеру дискусії. За числом учасників вона може бути двосторонньою або багатосторонньою. Учасники дискусії висувають і відстоюють певну тезу (пропонент) або спростовують її (опонент).

Мистецтво ведення дискусії потребує не тільки навичок логічного доведення, але й спростування. Оскільки операція спростування спрямована на руйнування здійсненого доведення, то в залежності від мети критичного виступу вона може бути критикою тези, критикою аргументів, критикою демонстрації.

1) Критика тези

Ефективна за своєю критичною силою операція, мета якої - показати неслушність (хибність або помилковість) висунутої пропонентом тези. Тезу вважають хибною, якщо пропонент наперед знає про це, але відстоює її, створюючи штучну аргументацію. Помилковою теза буде в тому випадку, коли пропонент не знає, що його твердження не відповідає дійсності.

Спростування тези може бути прямим та непрямим. Пряме спростування будується у формі міркування, яке отримало назву "зведення до абсурду". Здійснюється це так: припустивши істинність висунутої пропонентом тези, будують його пряме доведення. Якщо в ході доведення між будь-якими твердженнями виникає протиріччя, то це свідчить про хибність тези, оскільки хибні твердження завжди є логічним наслідком хибної підстави. З хибності висунутої тези випливає істинність суперечливого їй твердження (антитези).

Наприклад, необхідно спростувати твердження "С", виходячи з таких аргументів:

Непряме спростування тези будується у формі апагогічного доведення, коли висунуту пропонентом тезу прямо не спростовують, а будують доведення власного твердження, що суперечить тезі пропонента (антитеза). Оскільки з двох суперечливих тверджень одне є істинним, а друге - хибним (закон виключеного третього), то у випадку успішного обгрунтування істинності антитези роблять висновок про хибність висунутої пропонентом тези.

2) Критика аргументів.

Оскільки операція доведення - це обгрунтування тези, то в ході доведення слід використовувати лише такі аргументи, істинність яких не викликає сумнівів. Якщо опоненту вдається показати сумнівність або хибність аргументів, то це суттєво ослаблює позицію пропонента, бо така критика свідчить про необґрунтованість його тези.

Критика аргументів може полягати в тому, що опонент вказує на: суперечність між аргументами; невідповідність їх дійсним подіям; неправильні структури виводу, коли висновок не випливає з підстав тощо. Усе це свідчить про сумнівність форм та методів аргументації.

Сумніви в правильності доводів з необхідністю переносяться й на тезу, яка є логічним наслідком з аргументів і теж розглядається як сумнівна. У випадку виявлення хибності аргументів теза вважається необґрунтованою й потребує нової аргументації.

3) Критика демонстрації

Спосіб спростування, в якому намагаються показати, що в міркуваннях пропонента немає логічного зв'язку між аргументами та тезою. Якщо теза логічно не слідує з аргументів, то це означає, що вона позбавлена основи доведення і є необґрунтованою. Вихідний та кінцевий пункти розмірковування виявляються поза логічним зв'язком одне з одним.

Успішне використання критики демонстрації як способу спростування вимагає чіткого уявлення про правила та можливі помилки у відповідних формах умовиводів, за допомогою яких здійснюється доведення пропонентом.

Критика аргументів та демонстрації самі по собі лише руйнують доведення і показують необґрунтованість тези: про таку тезу можна лише сказати, що вона не спирається на достатні доводи або спирається на сумнівні доводи, і тому вимагає нового обґрунтування.