Новий час

Основні правові здобутки цього періоду:

- шліфовка і вдосконалення ідеі обмеження влади (абсолютної влади монарха) правом (макіавелі)

- утвердження в суспільному житті принципу законності

- формування поняття суверенітету – як «абсолютної і постійної влади держави»

- формування доктрини народного суверенітету (через створення представницьких установ – Англія)

- утвердження принципів свободи і рівності людей. Права людини проголошуються природними і невідчужуваними

- з’являється ідея трьохкомпонентності природних прав людини: свобода, рівність, власність

- теоретично окреслюється конфепція громадянського суспільства (на противагу державі), з’являється ідея обмеження (самообмеження) державної влади на користь громадянського суспільства.

- розвивається і вдосконалюється ідея розподілу влад, системи чтримувань і противаг між ними.

- Вперше з’являється ідея соціального захисту мало імущих верств населення (вперше – в Конституції Пилипа Орлика)

У практичній площині конституціоналізм з самого початку полягав у підпорядкованості правової системи держави особливому (основному) за­конові — конституції.

Перші ідеологи конституціоналізму розглядали конституцію як особливий закон, що має обмежувати державну владу, зберігати демократичний лад, захища­ти права та свободи громадян. Отож, конституціоналізм можна розцінити як засіб реалізації ідей і цінностей демократії та свободи, як політико-правове забезпечення демократії.

Однією із давніх ліберальних ідей Заходу, на яку обперся конституціоналізм, стала ідея про те, що держав­на влада має діяти в межах, визначених і дозволених їй вільними громадяна­ми. Отож, конституцію слід вважати головним правовим документом не стільки держави, скільки громадянського суспільства.

За умов конституціо­налізму не держава повинна навчати громадян належній поведінці, а грома­дяни мають вказувати державі на необхідне для них спрямування її діяль­ності. В протилежному випадку, за словами Г. Спенсера, вільні громадяни отримують під виглядом конституції ефективний засіб зниження стандартів їхньої свободи.

Більшість сучасних дослідників конституціоналізму визнають думку, вис­ловлену ще Аристотелем, про те, що головним призначенням конституції є обмеження політичної влади, встановлення неухильних принципів її діяль­ності.

Американською традицією є розуміння конституції як акта, в якому «народ вказує урядові, що той може робити». На думку фахівців, таке розу­міння конституції орієнтує на ефективне самоврядування і громадянську рівність, на підтримку цих принципів знизу, від «коріння трави».

З тих часів вважається, що конституція демократичної держави виражає суверенну волю народу, за­хист і здійснення якої забезпечується існуванням незалежного суду, меха­нізмами поділу влади, системою стримування і противаги. Всі ці поняття станом на початко ХХ століття були вже в повній мірі теоретично обгрунтовані і сформульовані в працях не тільки іноземних, але й відомих російських та українських учених-юристів.

Так, правознавець М.Карєєв на початку ХХ ст. в своїй монографії «Походження сучасної народно-правової держави» назвав три основні ознаки конституційної держави: народне представництво, загальна рівність і народовладдя, гарантування державою прав особи. До цих ознак юрист Ф.Кокошкін додавав ще одну досить важливу – розподіл влад, завдяки якій держава як законодавець, правитель і суддя виступає в особі різних незалежних один від одного органів.

Сучасний російський учений Л.Ентін вважає, що конституційна держава характеризується перш за все тим, що в ній підлеглість держави праву забезпечена участю народу або народних представників у законодавстві і розподілом влад. Ці дві основні гарантії правочинності державної влади складають конституційні принципи, які в сукупності з іншими гарантіями створюють конституційний лад – систему соціальних, економічних та політико-правових відносин, що встановлюються й охороняються конституцією та іншими конституційно-правовими актами держави. Конституційний лад не слід ототожнювати з державним ладом. На відміну від останнього, конституційний лад передбачає наявність у державі конституції, а необхідними його ознаками є народний суверенітет, розподіл влад, непорушність і невідчужуваність загальновизнаних прав людини. Державний же лад може і не містити цих ознак.

Спираючись на традиції політико-правової думки та сучасні дослідження, можна назвати ряд характерних для конституціоналізму ознак:

1. сама наявність конституції та її активного впливу на політичне життя країни

2. верховенство і визначальна роль конституції (писаної чи неписаної) як основного закону в системі діючого законодавства

3. визначення політичних відносин конституційно-правовими нормами, конституційну регламентацію державного ладу і політичного режиму

4. згода народу, тобто утвердження того, що уряд є похідним від волі народу й існує у згоді з цією волею;

5. конституційне закріплення прав і свобод особи, їх непорушність, охорона та гарантованість

6. правовий характер взаємовідносин громадянина і держави, зв’язаність держави в своїй діяльності з правовими законами: ідея уряду, існуючого виключно за законами;

7. взаємна відповідальність держави і особи;

8. розподіл державних влад, тобто незалежність кожної з трьох гілок державних влад – законодавчої, виконавчої, судової і наявність у кожної з них своєї спеціальної сфери діяльності; існування гілок влади на основі системи «стримувань і противаг»;

9. спадковість і наступність ідеї конституціоналізму: збереження й перенесення із минулого в сучасне і майбутнє необхідних елементів конституційного розвитку, які забезпечують історичний зв’язок;

10. реальність діючої Конституції, дієвість закріплених в ній положень і в першу чергу тих, які стосуються забезпечення правового статусу особи: на думку К.Поппера, «втілити в життя добре законодавство, ще складніше, ніж його створити».