Рід чужих слів в українській мові

Іван Огієнко подав категорію граматичного роду – «мужеського» чи жіночого, говорив про те, що спочатку людська мова належала тільки назвам осіб живих, – перше людей, а потім й інші живі істоти. Молоді живі істоти звичайно до зросту стояли поза цими групами і творили рід ніякий, а у наш час – середній рід [1:479].

Дослідник пояснював, що коли людина культивувалася, то з’явилося розуміння роду серед речей неживих, оскільки, на думку науковця, люди персоніфікували природу, ототожнювали її з живим. Таким чином, виник рід серед речей – мужеський, жіночий і підростаючий.

Мовознавець говорив про те, що в світі немає двох мов, щоб розрізнення роду було в них однаковим. Наприклад: буря – нім. orage м.р. [1:480].

В українській мові процес хитання в розрізненні роду живих істот є нетиповим (інколи буває лише тоді, коли фізіологічний рід виявл. нечітко), але цей процес бачимо в розмежуванні роду «неживих речей».

Рід «неживих речей» ми визначаємо за граматичним закінченням. Автор подав особливості розподілу назв до «міжеського» (флексія -а, що утв. з ъ. Наприклад: стіл, ніж, піл), жіночого (з -а, -я. Наприклад: вода, земля) та середнього родів (назви з кінцевим не глухим звуком (ъ, ь), а часто о, є або Ѧ), а тепер слова цього роду мають закінчення -о, -е, або -я, а. Давні слова, що мали -ь, тепер набули нових закінчень -а, -я. Наприклад: мозоль – мозоля, мышь – миша [1:482].

Чужі слова пішли традиційним шляхом щодо встановлення роду. Так, «переймаючи якесь чуже слово, ми ніколи не цікавимося, якого роду було воно в своїй мові, – ми надаємо чужому слову, як і своєму, певного роду лише по його закінченню», але залишає вимову [1:482, 484]. Наприклад: фр. avance ж. р. – аванс м. р., фр. aquarelle ж. р. – акварель м. р., іт. soprano м. р. – сопрано с.р. [1: 484].

Інколи в чужому слові залишають рід, оскільки воно є загальновідомим. Наприклад: фр. la avanture у нас повстало авантюра ж.р. [1: 489].

Таблиця вимови чужих слів.

В Європі існує дві вимови чужих слів: 1. Для тих, що пишуть латинкою,

2. Для тих, що пишуть гражданкою (зокрема українці) [1: 489].