Зауваги щодо літери л

Мовознавець подає також словниковий матеріал про літеру л, де l – це чужий звук на Україні, який споконвіку вимовляли не м’яко, бо м’яка вимова цього звука мало природна нашій мові. Подекуди лише галичани вимовляли м’яко чуже л (напр., білянс, бльокада, блюза, вулькан) [1:204–209].

У словнику також маємо зауваги до звука с [1:351–352]. Грецьку букву σ перед голосним звуком вимовляють тільки як с, а не як з, бо так її вимовляли й самі греки. В укр. мові існують хресні ймення, що були перейняті з гр.: Амвросій, Анастасій, Анисія, Арсеній, Василь, Гарасим, Діонисій, Євсевій, Ісидор чи Сидір, Іосиф чи Йосип, Софія, Семен, Тарасій чи Тарас, Ісус та інші.

Науковець звертає увагу на вимову слів з гр. літерою σ: философія, философ, перси, Персія, Месопотамія.

Аналогічний процес маємо у вимові в лат. словах s як с перед гол. зв. (навіть з η): версія.

Укладач словника також звертає нашу увагу на звук ф в укр. мові [1:426–434], який для слов’янських мов не є рідним звуком. Це запозичений з гр. мови звук – φ, який прийшов до слов’ян з прийняттям християнства від греків у IX столітті. Найяскравіше це виявилося у церковній термінології та грецьких назвах святих. Таким чином, в укр. мові з’явився звук ф.

У свою чергу українці закріпили від гре­ків вимову ф як п особливо в іменах. Наприклад: Пилип, Пріська, Степан, Прокіп, Йосип, Горпина [1:427].

Автор зазначив, що українці бережуть свої рідні традиції і вимовляють гр. φ як ф: анафема, миф, Варфоломей, кафедра, логарифм, Пифагор [1:427].

Українська літературна мова традиційно зберегла стару вимову чужого звука f, а тому пишуть: хустка, квасоля, хунт, юхта, хвартух. Додатково автор подає слова нового похо­дження, які принято писати просто через ф: фельдшер, фабрика, фамилія, фотографія [1:429].

В «Українському стилістичному словнику», призначеному передусім для вчителів та учнів, широко представлена й педагогічна термінологія української мови (близько 1000 одиниць). Так, І. Огієнко подає ґрунтовне пояснення основних педагогічних термінів: виховання, виховування, лекція, студент, освіта, професор та ін. Наприклад: «вихований – хто добре знає світські звичаї, чемний на людях [1:57]; не плутати з словом «освічений». Також відзначимо, що мовознавець прагне майже в кожному слові подати відмінні лексичні чи граматичні форми.

Зазначимо, що учений дбав про нормалізацію української мови, намагався з різних варіантів назв одного поняття вибрати одне, загальнозрозуміле, яке б забезпечувало безперешкодну комунікацію. Тому, подаючи «галицький» та «великоукраїнський» варіанти слів, І. Огієнко зазначав, якому слову краще віддати перевагу. Наприклад: ошибка – помилка, континувати – продовжувати; напримір – наприклад, перемінка – перерва. Потрібно дотримуватись норм української мови, правильно писати слова: 1) авторитетний, а не авторитативний, 2) корисний, а не користний, 3) енергійний – а не енергічний, 4) покажчик, а не показник, 5) форма, а не хворма тощо.

Учений говорить, що варто правильно вживати дієслова, що засвоєні з німецької мови: аргументувати, а не аргументирувати [1:18], апелювати, а не апелірувати [1:17], ілюструвати, а не ілюстрирувати [1:172] тощо.

У тогочасній системі української мови знаходимо велику кількість синонімічних лексем, морфем та інших структур, що варіюються. Таким чином, одні форми були виражальними засобами мови, а інші відображали відхилення від тодішньої літературної мови. У словнику можемо виділити фонетичні (напр., брошюра, брошура [1:38]; екзамен, егзамін [1:122]; габінет, кабинет [1:177]), лексичні (напр., розвій, розвиток [1:343]), граматичні варіанти (напр., диспут, диспута [1:108]; клас, кляса [1:187]; проблема, проблєм [1:319]).

Науковець звертав увагу на розбіжності, що спостерігаються в наголошуванні слів, зокрема, а́збука і азбука [1:14], ба́тьківський і батьківський [1:24], дека́н і де́кан [1:103]; інтере́с і інте́рес [1:174], де перші слова є східноукраїнськими, а другі – західноукраїнські.

Дослідник критикував копіювання польських форм галицькою мовою, закликав при перейманні іншомовних слів послуговуватися певними засадами, щоб не було розбіжностей у передаванні схожих лексем однієї мови іншою. Автор надав слушні пропозиції щодо виділення нормативних слів, але й були такі, що не витримали випробування мовною практикою.