Значення творчості Григорія Сковороди

Григорій Савич Сковорода (1722—1794) — видатний український педагог, поет, мандрівний філософ, представник етико-гуманістичного напряму вітчизняного просвітництва. Навчався в Києво-Могилянській академії, поглиблював знання за кордоном.Повернувшись на батьківщину, викладав в Переяславській семінарії, згодом — у Харківській колегії. Після звільнення з колегії Г. Сковорода до кінця життя залишався мандрівним філософом і вчителем.Свої педагогічні погляди він виклав у діалогах, віршах, байках, притчах, листах.Вихідними і визначальними в системі поглядів Сковороди є ідеї демократизму, гуманізму, народності та патріотизму.Будучи прихильником принципу народності у вихованні, він обстоював думку, що воно має відповідати інтересам народу, живитися з народних джерел і зберігатися в житті кожного народу, висміював дворянсько-аристократичне виховання, плазування перед усім іноземним. Григорій Савич написав підручник з етики. Це був перший філософський твір, основною думкою якого є: ледарство – це найбільша людська вада.

Він змінив основи багатьох наук в Україні. Його просвітительська діяльність сприяла відкриттю першого(в Харкові) університету в Україні. Сковорода розвинув ідеї демократизму й гуманізму, підготував грунт для політичної сатири Т. Шевченка.

Провідною темою у творчості Сковороди є тема «вольності».

Творчість Г.Сковороди стала видатним явищем у літературному житті 18 ст.

Погляди цього гуманіста-просвітнтеля, який у своїх творах розкривав філософські, суспільно-політичні й етичні проблеми, відбилися на становленні нової української літератури. Г. Сковорода основну освіту здобув у Київській академії. Не закінчивши двох останніх богословських класів, шість років працював домашнім учителем у поміщика на Переяславщині. В 1759-1768 pp. викладав поетику й етику в Харківському колегіумі. Переслідуваний церковниками і кріпосниками, залишив педагогічну роботу й останні 25 років вів мандрівне життя. Основне місце у його творчості займають філософські трактати і діалоги, з літературних творів відомі збірка поезій «Сад божественныхпесней» та збірка байок «Баснихарковскія». Жоден його твір не друкувався за життя автора, більшість їх розповсюджувалась на Україні в рукописних списках. Як філософ і письменник Г. Сковорода був енциклопедично освіченою людяною, добре знав не тільки античні філософські твори Сократа, Платона, Арістотеля, Сенеки, але й новітні, зокрема Декарта, Спінози, Канта. Найвидатнішими творами з філософської спадщини Г. Сковороди є «Начальнаядверькохристіанскомудобронравию», «Симвонія, нареченная Книга Асхань о познаніи самого себе», «Разговор, называемыйалфавит, илибукварь мира» та інші. В них обґрунтовується теорія про два світи або дві натури, з яких складається світ. На думку автора, видимий світ – це світ матеріальний, невидимий – духовний. Одна з центральних проблем філософії Сковороди – питання про щастя людини. Мислитель вважав, що щастя полягає у «сродній» праці, тобто такій, до якої людина має природні дані і схильність.

Як бачимо, творчість Г.Сковороди різнопланова. Велика її частина – це багата спадщина для нашого підростаючого покоління, яке, як ніколи, потребує повчальних та розумних книг.А загалом,творчість Сковороди відображала народні ідеали і прагнення.