Передмова. З англійської переклав Віктор Дмитрук

ШВИДКИЙ І ПОВІЛЬНИЙ ЧАС В ІНФОРМАЦІЙНУ ДОБУ

З англійської переклав Віктор Дмитрук

Перекладено за виданням:

Thomas Нуlland Eriksen.

Tyranny of the Moment: Fast and Slow Time in the Information Age.

London — Sterling, Virginia: Pluto Press, 2001.

ISBN 0-7453-1774-X

Copyright © Thomas H. Eriksen, 2001

Томас Гілланд Еріксен — відомий учений-антрополог, співробітник Центру технології, інновацій та культури Університету в Осло. Автор численних праць з антропології, зокрема «Ethnicity and Nationalism» та «Small Places, Large Issues».

До уваги читача — дуже цікаво й фахово написана книжка, яка торкається найболючіших проблем інформаційної доби. «Тиранія моменту», оперуючи численними яскравими прикладами, ставить діагноз нашій шаленій «ері прискорення». Автор доводить, що молодіжна культура, «мильні опери», реклама, електронний зв'язок, гнучкий графік роботи пов'язуються однією й тією ж логікою, що грунтується на інформаційних технологіях.

Повільний плин часу стає розкішшю і дефіцитом, людина втрачає свободу від інформації і все більше стає заручницею моменту.

Читач, безсумнівно, знайде у цій книжці віддзеркалення власних відчуттів, проблем і потреб організації часу.

Зміст

6 Перелік рисунків

7 Передмова

11 1. Вступ: Зважайте на прогалини!

18 2. Інформаційна культура,
інформаційний культ

45 3. Час книжки, годинника і грошей

63 4. Швидкість

95 5. Експоненціальне зростання

121 6. Нагромадження

140 7. Синдром кубиків «леґо»

168 8. Задоволення від повільного часу

188 Джерела

Усі права застережені. Відтворення або передача будь-якої частини цього видання у будь-якій формі та будь-яким способом категорично заборонені без письмової згоди ТОВ "Кальварія»

ISBN 966-663-134-2

© Thomas H. Eriksen, 2001

© Віктор Дмитрук, український переклад, 2004

© «Кальварія», 2004

Перелік рисунків

Передмова

2.1. Кількість користувачів інтернету, 1995-2000

2.2. Кількість телевізорів у світі, 1959-1997

5.1а. Кількість зернин пшениці для винахідника шахів: перші 10

клітинок. 5.1б. Кількість зернин пшениці для винахідника шахів: перші 20

клітинок. 5.1 в. Кількість зернин пшениці для винахідника шахів: перші 32

клітинки. 5.1г. Кількість зернин пшениці для винахідника шахів: усі 64

клітинки 5.2а. Кількість назв книжок, опублікованих у Великобританії,

1975-1996 5.2б. Кількість назв книжок, опублікованих у світі, 1970-1990

5.3. Споживання паперу у світі, 1975-2000

5.4. Amazon.com. 1995-1999

5.5а. Кількість авіапасажирів у Європі, 1993-2010 5.5б. Авіапасажири до США і звідти, 1993-2010

5.6. Кількість туристів у світі, 1950-2010

5.7. Microsoft, 1975-1998

5.8. Кількість WWW-презентацій у світі, 1994-2000

5.9. Прибутки, отримані за допомогою інтернету, 1996-2002
7.1. Електронна кореспонденція, щорічно отримувана Т.Г.Е.,

1994-2000.

Ця книжка почалася з неприємного відчуття, яке весь час посилювалося протягом кількох останніх років і ніяк не хотіло зникати. Здавалося, цей невизначений неспокій якимось непрямим чином намагається підказати мені, що щось от-от піде зовсім не так, як повинно. Два останні десятиріччя стали свідками стрімкого розвитку найрізноманітніших технологій, що збері­гають час — від досконалих багаторівневих таймерів до електрон­ної пошти, звукової пошти, мобільних телефонів і текстових процесорів; і усе ж мільйони з нас ніколи ще не мали так мало вільного часу, як зараз. Може здатися, ніби нас несамохіть поневолила та сама техніка, яка обіцяла визволення. Одночасно інформаційна революція привела до різнорідного зростання публічного доступу до інформації - і це стосується сотень мільйонів людей в усьому світі, враховуючи, безперечно, усіх, хто читає ці рядки; ми дістаємо задоволення чи страждаємо від доступності інформації, яка була ще немислимою поколінням раніше. Але неймовірний об'єм легко чи майже легко доступної інформації витворив не інформованіше, а — навпаки — збентеже-ніше людство.

Цей подвійний парадокс разом із невідступною підозрою, що зміни, які нібито сприяють продуктивності й творчим здібностям, насправді можуть зумовити щось цілком протилежне, є відправним пунктом пропонованого дослідження. Існують вагомі свідчення, що ми збираємося створити таке суспільство, де стає майже неможливим продумати думку трошки довшу, ніж у кілька дюймів. Крихітні фрагменти — інформаційні пачоси — запов­нюють прогалини, вдираються в логічно узгоджені корпуси знань і розщеплюють їх і, як здається, неодмінно витісняють усе, що трошки застаріло, що трошки завелике і трошки повільне. Людям, яким за п'ятдесят, стає важко продати себе на ринку праці, якщо вони не прикидаються молодими, динамічними, неупередженими й поступливими людьми. Ніщо не є таким безнадійно застарілим, як мода минулого тижня. І так далі. Я не вважаю себе ані романтиком, ані луддитом — як і всі інші, я з нетерпінням очікую на чесну компанію, яка запропонує мені супершвидкий, дешевий і стабільний інтернетний зв'язок, — але ж не можна захоплено

вітати сьогоднішнє прямування до суспільства, де все застигло на неймовірній швидкості.

У 1999 році, працюючи в університеті в Осло, я перебував у творчій відпустці. З якихось причин я мало займався дослід­ницькою роботою, але працював дуже старанно і розчистив завали на письмовому столі — статті, коректури, звіти, електрон­ну пошту... Щоразу, розчистивши свій стіл, я міг вийти з кабінету в коридор за чашкою кави, а коли, повертаючись, відчиняв двері до кабінету, безлад уже починав накопичуватися знову. Врешті-решт, не залишалося нічого іншого, як сісти й спокійно проаналізувати, як же це діється, що абсолютно неможливою видається послідовна й неспішна робота над серйозним проектом (отоді я нарешті провів певне дослідження, а саме стосовно того, чому я не можу займатися ніякими дослідженнями). Коротка відповідь виглядає так: завжди є стільки інших дрібних завдань, які треба виконати в першу чергу, що мені ніколи не вдається почати повільну, виснажливу роботу, якою є академічне дослідження. Усвідомивши це, я почав писати те, що врешті-решт виросло в пропоновану книжку, де демонструються і критично розглядаються деякі непередбачені наслідки інформаційної технології. Якщо сформулювати тему подібним чином, то існує загроза, що книжка буде класифікована як культурний консер­ватизм або — ще гірше — культурний песимізм. Це дуже далеке від моїх намірів. Як і у своїх попередніх працях (більшість з яких мало відомі за межами Скандинавії), я продовжую дотри­муватися космополітичних, антинаціоналістичних, політично радикальних поглядів; я переконаний, що культурна і політична глобалізація можуть у кінцевому підсумку привести до справді глобального гуманізму, і я вірю також, що «нова праця» — стиль праці, типовий для інформаційного суспільства — це наступ на нудну рутинну працю і на жорсткі ієрархії, що домінують в індустріальному суспільстві. Іншими словами, «Тиранія моменту» не має наміру виразити тугу за суспільством без інтернету, ностальгічний сум за іржавими заводськими воротами або, як уже на те пішло, за здоровими радощами сільського життя чи висловити будь-які інші погляди у жанрі «зупиніть світ, випустіть мене». Метою не є і не може бути ліквідація інформаційного суспільства, а лиш витворення розуміння його непередбачених наслідків.

Прискорення, типове для інформаційного суспільства, має довгу передісторію з могутніми відлуннями в різні часи. Воно безпосередньо пов'язане з телеграфом і паровозом і чимраз сильніше впливає на більшість аспектів нашого життя — від сім'ї та способу мислення до роботи, політики та споживання. Це можна описувати тисячами способів і, без перебільшення, на кількох тисячах сторінок. Причина, чому я вирішив розглянути проблему в такій короткій книжці, як ця, полягає в тому, що вона, можливо, буде вирізнятися; метою, коротше кажучи, було посприяти критичним роздумам про те суспільство, яке ми несамохіть творимо. Протягом минулого року я багато разів виступав стосовно взаємозв'язків між часом, технологією і людським життям, і реакції публіки були різними. Люди, які працюють у галузі інформаційної технології чи в інших сферах послуг, включаючи журналістику і державну службу, найчастіше схвально реагували на мої описи прискорення й поспіху, підтверджуючи припущення, що їхні робочі дні перевантажені, їхній вільний час урізаний, вони не мають можливості працювати над якимось проектом протягом тривалого періоду часу, а це, в свою чергу, впливає на їхнє сімейне життя і так далі. Інші виявляли менший ентузіазм. Дуже здравомисляча директорка дитячого садочка, до якого ходять мої діти, твердила, що її персонал та й інші, що працюють у подібних галузях, не можуть зменшити швидкість роботи й рівень напруги. Група місцевих політиків і представників неурядових організацій відреагувала на один із моїх досить поспішних і переповнених фактами виступів, говорячи — для початку, — що «вас дуже цікаво слухати»; я вже звик до такого роду глузливих лестощів і вже чекав на неминуче «але» — і дійсно: «але це стосується лише жменьки людей, схожих на вас, чий рівень активності неприродно високий». Важко відповідати на такі заперечення? Не дуже. Я маю надію, ця книжка покаже, що її тема стосується усіх.

Інший варіант цієї книжки був опублікований норвезькою мовою видавництвом «HAschehoug» весною 2001 року. Готуючи англійський варіант, я зважував можливість спробувати усунути всі видимі сліди її скандинавського походження, замінивши всі приклади й весь місцевий колорит англійськими чи американ­ськими еквівалентами. Невдовзі я відмовився від цього наміру. Замість нього я обрав компроміс, замінивши ті скандинавські приклади, які втрачають сенс поза контекстом, і уникнувши таким

чином вимушених відхилень в літературу про подорожі, але залишивши інші. Не буде ніякої шкоди, якщо запросити англо­мовну читацьку аудиторію подивитися на світ у процесі глоба­лізації (чи глокалізації), обравши — цього лиш єдиного разу — Осло за спостережний пункт. Проблеми є універсальними, а погляд з Мангеттена є, врешті-решт, не менш провінційним, ніж погляд з Осло.

Осло, 2001р. Т.Г.Е.