Етапи розвитку бухгалтерського обліку та фінансової звітності

В літературі виділяють 4 основні періоди розвитку бухгалтерського обліку: 1-й – з моменту виникнення товарно-грошових відносин до кінця XVIII-го століття; 2-й – з кінця XVIII-го ст. до кінця XIX-го ст.; 3-й – кінець XIX-го і початок XX-го ст.; 4-й – с початку XX-го і до наших днів [33, с. 47].

Перший період характеризується виникненням різних способів реєстрації фактів в облікових регістрах (журналах, відомостях та ін.) у вигляді систематичних і хронологічних записів. Вершиною періоду становлення бухгалтерського обліку було широке розповсюдження методу подвійного запису.

Другий період припадає на час революційних перетворень у галузі виробництва, розвитку фізичних форм товарних відносин та збільшення обсягів торговельних, фінансових та інших операцій не тільки в окремих країнах, але й в усьому світі. Протягом цього періоду видається досить велика кількість праць з обліку, виникають різні теорії: юридична – у Франції, матеріалістична (економічна) – в Італії, камеральна – в Німеччині тощо. Історичне значення цього періоду полягає в тому, що саме тоді було визначено основні напрямки науки «рахівництво», за якими відбувся і її подальший розвиток.

Третій період – становлення бухгалтерського обліку (рахівництво), як галузі наукових знань. Протягом цього періоду зусилля більшості авторів були направленні виключно на те, щоб встановити теоретичні основи бухгалтерського обліку, визначити область тих явищ, вивчення яких складає об’єкт даної науки. Було сформульовано ряд визначень бухгалтерського обліку і його цілей

Четвертий період поділяють на дві основні стадії [33, с. 52].

Перша стадія – охоплює період до середини ХХ-го ст. і характеризується розробкою базових принципів об’єктивної оцінки майново-правового стану самостійно господарюючого суб’єкта, галузевим напрямком у побудові системи бухгалтерського обліку, розширенням державної регламентації національних систем бухгалтерського обліку та звітності.

Друга стадія – розпочалась із середини ХХ-го ст. і триває до наших днів – характеризується розробкою принципів оцінки майново-правового стану господарюючих суб’єктів в умовах зовнішнього ринкового середовища і у зв’язку з прийняттям ефективних господарських рішень для отримання майбутньої економічної вигоди [33, с. 58].

Історичні пам’ятки залишили нам відомості, які дозволяють говорити про наявність та характер господарського обліку в різних країнах Стародавнього світу. Розвиток товарно-грошових відносин породжує подвійний запис, як відображення вибуття одного продукту і появу іншого.

Облік Стародавнього світу – облік фактів – в цілому був статичним.В його основу було покладено інвентаризацію і пряму реєстрацію майна. Пряма реєстрація означала вказівки на певний об’єкт. Непряма реєстрація з’явилась пізніше і полягала в тому, що обліковий працівник замість певного облікового об’єкту фіксував дані з так званих первинних документів. З цього часу облікові відомості та фактичний стан справ перестають бути адекватними.

Характерною рисою обліку елліністичного періоду було прагнення все обліковувати і нічого не пропускати. Це стало передумовою суворої регламентації обліку. В Греції вперше з’явились такі поняття, як матеріальна відповідальність та інвентаризація. Виникли перші принципи класифікації рахунків: матеріальні, особові та фінансові [16, с. 80].

У Давньому Римі завершився розвиток стародавнього бухгалтерського обліку. Римська облікова система опосередковано увібрала в себе практично усе найкраще, всі переваги та позитивні риси грецької і східної бухгалтерії, до того ж зробила це розумно, відповідно власних умов господарювання і власних інтересів. З’явились такі регістри, як прибутково-видаткова книга і книга рахунків клієнта. Обидві книги вела бухгалтерія банку. Прибутково-видаткова книга була універсальною. Вона застосовувалась як в торгівлі, так і домашньому господарстві.

Виникнення книг, термінів, які застосовуються в сучасному бухгалтерському обліку (депозит, акцепт, сума, конкуренція, дебітор, кредитор тощо) – це те, що отримала сучасна бухгалтерія завдяки цій країні.

Нікому не відомо, хто був винахідником бухгалтерського обліку. Можна лише стверджувати, що система подвійного запису поступово почала з’являтись в ХІІІ – ХІV ст. в деяких торгових центрах Північної Італії [16, с. 89].

Відомий у світі вчений А.Ч. Літтлтон описав передумови розвитку системи подвійного запису, а також виділив історичні передумови, які, на думку вченого, призвели до виникнення подвійного запису в італійських містах – державах.

Саме з епохою відродження пов’язується виникнення терміну «бухгалтер» (звідси і «бухгалтерія»). Першою посадовою особою, яка отримала звання бухгалтера, був Христофор Штехер, діловод Інсбрукської облікової палати [16, с. 91

В Німеччині до 1498 р. Особи, які займалися веденням облікових книг, називались писцями. З цього часу терміни «бухгалтер» і «бухгалтерія» почали витісняти старі назви. В епоху Середньовіччя облік активно розвивався в країнах Західної Європи – Англії, Італії, Франції, Ватикані, Іспанії, Голландії тощо. З початком епохи Ренесансу в розвитку обліку відбувся відчутний стрибок. Протягом цього періоду він систематизувався. Все частіше використовувалась подвійна бухгалтерія, яка отримала визнання в Європі. Іоганн Вольфганг Гете вустами свого героя стверджує: «...подвійна бухгалтерія є найтоншим відкриттям лядського інтелекту.» [16, с. 93].

В XV ст. бухгалтерський облік як сформована система обліку в окремих купецьких підприємствах набула літературного оформлення. Першим літературним твором з бухгалтерії стала праця, написана в Неаполі в 1458 р. Венедиктом Котруллі «Про торгівлю і досконалого купця», хоча надрукована вона була лише в 1573 р. Робота була присвячена організації і техніці ведення торгівлі. Бухгалтерський облік розглядався в ній як один із інструментів управління одиничним підприємством і тому автор присвятив йому спеціальну частину.

Однак вперше систематизацію обліку провів францисканський монах Лука Пачолі. Це математик зі світовим ім’ям, людина універсальних знань, учень П’єра делла Франческа і Леона Батіста Альберті, друг і вчитель Леонардо да Вінчі [16, с. 94].

До кінця ХІХ ст. система бухгалтерського обліку, основи якої були закладені Лукою Пачолі, зазнала певних змін, що були пов’язані із специфікою господарської діяльності великих промислових корпорацій: 1) створені перші компанії, які були відокремленні від їх власників; 2) виник акціонерний капітал; 3) розмежовано капітал і прибуток; 4) введено поняття «діюче підприємство»; 5) почали працювати фондові біржі; 6) розширилась промисловість і торгівля. На сцені з’явилися люди облікової професії.

Середина ХІХ ст. – це рубіж, який характеризувався значним розвитком наукової думки в різних країнах світу. В цей час в науковій літературі з’являються твердження про необхідність відтворення бухгалтерії, її розвитку і застосування на різних торговельних та промислових підприємствах. Такі ідеї були провідними в Німеччині та Австрії, де відкривались комерційні школи з ґрунтовним та ретельним викладанням бухгалтерії. В загальноосвітніх училищах теж вводиться курс бухгалтерії, організовувались публічні лекції та читання з питань рахівництва в прикажчицьких товариствах, проводились диспути на конференціях бухгалтерів. З часом почали з’являтися нові докладні праці з бухгалтерії, все частіше на користь обліку почали виступати діячі науки, закипіла робота і бухгалтерія почала перетворюватись з мистецтва в науку, яка набувала все більшого значення в економічному житті [16, с. 97].

Поступово науковці дійшли висновку, що рахівництво теж є наукою.Воно має предмет і досліджує його так, як не вивчає жодна інша наука. Рахівництво має свою загальну теорію знання, свій особливий метод дослідження і, як утилітарна наука, своє прикладне знання, як практичний додаток до загальної теорії та методу.

В цей період з 1870 року і до початку ХХ ст. наукова робота в галузі рахівництва стала ще більш інтенсивною, з’явилось багато змістовних праць його теорії і практики. Незважаючи на окремі розбіжності, всі праці провідних вчених цього періоду в історії рахівництва по суті розвивали основні напрямки теорії рахівництва, які були сформульовані раніше (юридичний та економічний), тому історичний розвиток рахівництва збігався з розвитком основних напрямків облікової науки [16, с. 99].

Одночасно з вченнями в галузі подвійної бухгалтерії з'являлись, як і раніше, вчення про потрійну та інші системи, і це ще більше посилило те завзяття, з яким на підставі досвіду і знань продовжували дослідження.

Аналіз облікової літератури до початку 20 ст. свідчить про існування трьох напрямків в російській, а, отже, й українській бухгалтерській науці:

1) Висвітлення в літературі рекомендацій з дотримання правил ведення бухгалтерського обліку на підставі вже існуючих шкіл;

2) Науковий пошук та виникнення реформаторських течій;

3) Початок наукової розробки з питань обліку і контролю [16, с. 101].

Досліджуючи історію розвитку бухгалтерського обліку, необхідно пам’ятати і про інші науки, які так чи інакше пов’язані з обліком. Необхідно використовувати так званий корпоративний (селективний, об’єднуючий) підхід, суть якого полягає в тому, що знання, отримані з різних дисциплін, так чи інакше пов’язаних бухгалтерським обліком, служать вихідним матеріалом, який може бути використаний при побудові нових методологічних конструкцій обліку.