Органи і посадові особи, які мають право порушити кримінальну справу

Кримінально-процесуальний закон дає вичерпний перелік суб'єк­тів, які уповноважені порушувати кримінальну справу. Право пору­шувати кримінальну справу мають тільки прокурор, слідчий, орган дізнання і суддя (ст,ст. 4, 97, 98, 27 КПК), але при цьому кожен із на­званих суб'єктів діє в межах своєї компетенції, що визначається, як межами територіальної підслідності або підсудності справи, так і ха­рактером скоєного злочину.

Сказане означає, що прийняти рішення про порушення криміналь­ної справи може тільки належний суб'єкт і забороняється приймати подібне рішення іншим особам як то: помічникам слідчого, представ­никам влади, агентам приватних розшукових бюро, практикантам, ін­спекторам різноманітних контрольних органів тощо.

Прокурор має право порушити кримінальну справу за будь-яким злочином. Він також здійснює нагляд за законністю і обґрунтованіс­тю порушення кримінальних справ слідчими і органами дізнання.

Законами встановлюються спеціальні правила порушення кримі­нальних справ відносно осіб, які мають особливий правовий статус (імунітет). Зокрема проти:

— адвоката може бути порушена кримінальна справа тільки Гене­ральним прокурором України або його заступниками, прокурорами АР Крим, області, міст Києва та Севастополя (ч. 5 ст. 10 Закону Укра­їни від 19 грудня 1992 року «Про адвокатуру»);

— Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини (омбуд- смена) — винятково Генеральним прокурором України (ч. З ст. 20 За­кону України від 23 грудня 1997 року "Про Уповноваженого Верхов­ної Ради України з прав людини");

— Голови Рахункової палати, Першого заступника й заступника Голови, головних контролерів і Секретаря Рахункової палати — тіль­ки Генеральним прокурором України (ч. 1 ст. 37 Закону України від 11 липня 1996 року «Про рахункову палату»);

— Народного депутата України — лише Генеральним прокурором України за згодою Верховної Ради України (ч. 4 ст. 27 Закону України "Про статус народного депутата України");

— депутата місцевої ради — Генеральним прокурором України, його заступником, прокурором області і прирівняних до нього про­курорів. Прокурор, який порушив кримінальну справу відносно де­путата місцевої ради, повідомляє про це відповідну місцеву раду не пізніше наступного робочого дня після дати порушення кримінальної справи (ч. 1 ст. 31 Закону України від 11 липня 2002 року ♦Про статус депутатів місцевих рад»).

Військовий прокурор порушує кримінальні справи про військові злочини.

Необхідно сказати і про те, що право прокурора на порушення кри­мінальних справ будь-якої категорії в деякому роді обмежене справа­ми, які порушуються тільки за скаргою потерпілого (справи приват­ного обвинувачення). Але в тих випадках, якщо справа про будь-який із передбачених ч. 1 ст. 27 КПК злочинів має особливо суспільне зна­чення, а також у виняткових випадках, коли потерпілий в такій спра­ві або в справах про злочини, які вказані в ч. 2 ст. 27 КПК (справи т.зв. приватно-публічного обвинувачення — ч. 1 ст. 152 КК — зґвал­тування), через свою безпомічність не в змозі захищати свої інтереси, то прокурор порушує кримінальну справу і при відсутності скарги по­терпілого (ч. З ст. 27 КПК). Така справа, що порушена прокурором, направляється для провадження дізнання або досудового слідства, а після закінчення розслідування розглядається судом у загальному по- рядку, тобто такі справи переходять у категорію кримінальних справ публічного обвинувачення.

Слідчі порушують кримінальні справи, зважаючи на правила про підслідність (ст. 112 КПК). Якщо слідчому надійшли первісні мате­ріали про злочин, розслідування якого відноситься до компетенції іншого органу досудового слідства, то він має право, не порушуючи справи, направити ці матеріали за підслідністю. В такому випадку він зобов'язаний здійснити заходи щодо запобігання злочину, але якщо мається потреба виконати невідкладні слідчі дії, то слідчий повинен порушити кримінальну справу і прийняти її до свого провадження, виконати ці дії і тільки після цього направити кримінальну справу за підслідністю.

Необхідно підкреслити, що слідчі прокуратури мають право пору­шувати будь-яку кримінальну справу, оскільки вони вправі розсліду­вати будь-яку категорію кримінальних справ.

Органи дізнання порушують кримінальні справи в межах своєї компетенції відповідно до ст. 101 КПК. Серед органів дізнання най­більшу роль відіграє міліція, яка може порушити кримінальну спра­ву про будь-який злочин. Капітани морських суден, які знаходяться в далекому плаванні, також вправі порушувати справи про всі злочини, що вчинені членами екіпажу чи пасажирами судна, яке перебуває в далекому плаванні.

Податковій міліції надано право порушувати справи про ухилення від сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), страхових вне­сків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а також у справах про приховання валютної виручки (п. 1 ст. 101 КПК).

Органи служби безпеки України можуть порушувати справи про злочини, які віднесені законом до їхнього відання (п. 2 ст. 101 КПК, ч. 3 ст. 112 КПК).

У відповідності з п. З ст. 101 КПК начальники органів управлін­ня Військової служби правопорядку у Збройних Силах України та їх заступники з питань провадження дізнання мають право порушувати справи про злочини, вчинені військовослужбовцями і військовозобов'язаними під час проходження ними зборів, праців­никами Збройних Сил України під час виконання ними службових обов'язків або в розташуванні військової частини, а командири (на­чальники) військових частин, з'єднань, начальники військових уста­нов, об'єктів вправі порушувати справи про злочини, вчинені підлег­лими їм військовослужбовцями та військовозобов'язаними під час проходження ними зборів, а також про злочини, вчинені співробітни­ками Збройних Сил України у зв'язку з виконанням ними службових обов'язків або в розташуванні військової частини, з'єднання, устано­ви чи військових об'єктах.

Також мають право порушувати справи і командири кораблів сто­совно злочинів, які скоєні підлеглими їм військовослужбовцями а та­кож про злочини, вчиненими працівниками Збройних Сил України у зв'язку з виконаним ними службових обов'язків під час походу за межами України (п. З ст. 101 КПК).

Митні органи вправі порушувати кримінальні справи про контра­банду.

Начальники установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, лікувально-трудових профілакторіїв — у справах про злочини проти встановленого порядку несення служби, що вчинені працівником цих установ, а також у справах про злочини, які вчинені в розташуванні зазначених установ.

Органи державного пожежного нагляду вправі порушити справи про пожежі і порушення протипожежних правил, а органи прикор­донної служби — у справах про порушення кордону. Але слід мати на увазі, що така стаття як 331 КК України (порушення державного кордону) з Кодексу виключена Законом України від 18 травня 2004 року.

У відповідності до чинного законодавства суддя має право порушу­вати тільки справи, вказані в ч. 1 ст. 27 КПК (справи приватного обви­нувачення). З 21 червня 2001 року законодавець позбавив суд (суддю) права приймати рішення щодо порушення кримінальних справ пу­блічного та приватно-публічного обвинувачення і тим самим лишив названих суб'єктів кримінального процесу невластивих їм функцій кримінального переслідування.

І тут варто вказати на колізію норм права, оскільки названа вище вимога закону щодо заборони суду (судді) порушувати кримінальні справи публічного обвинувачення вступає в протиріччя з п. 4 ст. 391 Митного кодексу України і п. 4 ст. 164 Сімейного кодексу України. Згідно з названими нормами суд (суддя), які розглядають справу про порушення митних правил, або при розгляді справи щодо позбав­лення батьківських прав можуть прийняти рішення про порушення кримінальної справи у разі виявлення ознак злочину. Відповідно до існуючої в Україні кримінально-процесуальної доктрини ця позиція має вирішуватися на користь норм КПК, оскільки у вказаних ви­падках мова йде про виникнення та регулювання саме кримінально- процесуальних відносин.

Якщо дані судового слідства вказують, що підсудний скоїв ще й другий злочин (публічного обвинувачення), по якому обвинувачення йому не було пред'явлено, то суд за клопотанням прокурора, потер­пілого обмежується тільки повідомленням прокурора про вчинення цього злочину шляхом винесення постанови (ухвали) не призупиняю­чи при цьому розгляд справи. А в тих випадках, коли нове обвинува­чення тісно пов'язане з початковим і окремий розгляд їх неможливий, то вся справа повертається для додаткового розслідування (ч.ч. 1, 2 ст. 276 КПК).

Якщо суд під час судового слідства встановив, що злочин вчинила будь-яка з осіб, не притягнутих до кримінальної відповідальності, то суд (суддя) за клопотанням прокурора, потерпілого або його представ­ника виносить мотивовану ухвалу (постанову), якими про вчинення цього злочину повідомляє прокурора або направляє все провадження в справі для проведення досудового слідства чи дізнання.