Житомирщина за часів правління Ярослава Мудрого та Ярославичів

В 1015р. Володимир помер. Його смерть стала поштовхом до жорстокої боротьби Володимирових синів за владу. В 1019р. син Володимира Ярослав став Київським князем.

Обстановка в Русі різко загострилася через рік, коли проти Ярослава виступив тмутараканський князь Мстислав. У битві переміг Мстислав. В 1026р. брати домовилися поділити Руську землю по дніпру: Ярославу відійшло Правобережжя з Києвом (в тому числі і Житомирщина), а Мстиславу – Лівобережжя з Черніговом. Лише після смерті в 1036р. Мстислава Ярослав став єдиновладним володарем Русі. Після смерті Володимира Святополк син Ярополка, якого всиновив Володимир, бажаючи помститися за смерть свого батька, запросив до Києва братів від імені помираючого батька їх Володимира, говорячи їм, що той бажає з ними проститися. Не знаючи про смерть Володимира і не підозрюючи злого умислу з боку Святополка Окаянного, князі їхали до Києва, а таємні вбивці вже стерегли їх по дорозі.

Святослав Деревлянський передбачив умисел Святополка, але не міг йому протистояти, вирішив піти в Угорщину, але слуги Святополка настигли його біля гір Карпатських і там вбили.

З тих пір до 1163 року в історії не згадується ні про Овруч, ні про його князів. Мабуть, на протязі цього часу, Овруцькі князі жили не в самому Овручі, а в інших удільних містах того ж Древлянського князівства, а саме: Туров, Чорторийск, Корець, Пінськ, Дорогочин. В 1163р. стає відомим овруцький князь Роклин Ростиславович, а після нього в 1169р. з’являється князь Рюрик Ростиславович (відомий нам вже по історії храму св. Василія). На цей час про нього збереглися дані Київського та Галицько-Волинського літопису:

“1170,..і зібралися всі брати Мстислава в Києві:.. Ярослав з Луцька, Володимир Андрійович з Дорогобужа, Рюрик Ростиславович з Вручого...(брати зібралися боротися проти половців)

1187р... Представився Галицький князь Осмомисл, син Володимирів... По смерті Ярославовій був заколот великий в Галицькій землі проти Олега (син Ярослава і Настаські, його друге ім’я було Мстислав чи Мечислав). І втік Олег звідти во Вручий до Рюрика. Того ж року, восени родився Рюрикові син, і нарекли його у святім хрещенні ім’ям Дмитрій, а по-мирському Володимир.

1188р. Того ж року, з Великодня, послав князь Рюрик князя Гліба до Всеволода і Суздаль по Верху славу за Ростислава (сина свого). І на Борисів день оддав Верху славу, дочку свою, великий князь Всеволод. І дав він за нею многе – множество без числа, золота і срібла їхав же він за милою своєю дочкою до трьох стоянок, і тужив за нею, тому що вона була мила і молода, маючи вісім літ...І справив Рюрик Ростиславу вельми велике весілля, якого ото не бувало в Русі...”

Осінь 1190р....Ростислав... зі славою і честю великою, побідивши половців, і вборзі поїхав до отця у Вручий.Отець його рушив був на Литву, і перебував у Пінську у тещі своєї і у шуряків своїх, бо тоді було весілля Ярополкове. Але постало тепло... вернулися вони до себе...

1193р. “Вдруге Ростислав переміг половців і приїхав на Різдво до отця...”

1194р. “...помирає Святослав.,.і поїхав Рюрик до – Києва і вийшли назустріч йому з хрестами митрополит і ігумени всі, і кияни всі.., і обрадувалася вся земля Руська княжінню Рюриковому...”

Таким чином, можна сказати, що Древлянський князь Рюрик став князем Київським. Далі в літопису можна порахувати скільки разів і коли Рюрик ставав князем в Києві (а Овруч залишався в його феодальному володінні):

24.03.1173-6.09.1173 – перше князювання Рюрика в Києві;

1180-1181р.р. – втретє;

1194-1201р.р. – вчетверте;

1203-1203р.р. /січень/ - уп’яте;

1203-1204р.р. – вшосте;

1205-1206р.р. – усьоме;

1206-1207р.р. – увосьме;

1207-1210р.р. – вдев’яте..;

Згадує літопис і такі факти:

“1204р...,.. “Роман Мстиславович, який одержав і Володимир, і Галич, схопив тестя Рюрика і силоміць постриг у ченці..” (“Літопис Руський. Галицько-Волинський літопис”)

З 1215 року літописи згадують удільного овруцького князя Ростислава Всеволодовича. В 1240р. татари під керівництвом Батия (Бату) спустошили Овруч, зруйнував овруцький храм св. Василія. Місто незабаром було відновлено і вже було досить важливим містом, яке мало захисний замок.Але слабкість влади великого князя виявилася відразу ж, оскільки Святослав і Всеволод відмовилися її визнавати. Ізяслав погодився на спільне з братом керівництво державою. Так виник триумвірат (правління трьох осіб), які правили 20 років. Вони усунули від державного правління Ігоря та В’ячеслава. Так Житомирщина підпала під правління триумвірату, який розпався в 1073р. Верховна влада зосередилася в руках Святослава, після його смерті – у Всеволода, котрий став єдиновладним володарем (монархом).

§8 Тема: Адміністративний устрій, економічний розвиток, культура Житомирщини у складі Київської Русі.

1. Адміністративний устрій Київської Русі і Древлянська земля.

Древлянська земля була об’єднана з Волинською землею. Це давньоруська історична область, яка знаходилася в басейні південних приток Прип’яті та верхів’ях Західного Бугу. Тут мешкали східнослов’янські племена, - волиняни, древляни, Дрогобичі. Вперше місто Волинь (Велинь), від якого пішла назва всієї землі, згадується в давньоруських літописах близько 1018 р. На Волині була розташована досить значна група давньоруських міст, зокрема Луцьк, Червень, Белз.

Найбільшим з них був Володимир-Волинський (центр Волинської землі).

2. Господарські заняття жителів давньоруських селищ

В житті Київської Русі роль сільських поселень була дуже значною, адже сільське господарство було головним заняттям населення, яке давало продукти харчування, сировину для виготовлення одягу Землеробство в той час носило зерновий характер. Древляни вирощу­вали жито, пшеницю, просо, горох, вику та деякі інші культури. Вико­ристовувалась підсічно-вогнева система землеробства. Важкою працею древляни розчищали посеред лісу ділянку землі. Вирубані дерева спа­лювали, тим самим удобрювалась земля. Ділянка засівалась протягом кількох років, а потім, коли земля виснажувалась і не давала високих врожаїв, люди розчищали нову.

Важливою галуззю сільського господарства у давніх жителів нашої області було присадибне тваринництво. Серед домашнього стада можна було побачити велику рогату худобу, кіз, овець. свиней, домашню птицю. Разом з землеробством це становило продовольчу основу жителів.

У селах розвивались також деякі ремесла та промисли. В першу чергу це гончарство, яке, очевидно, вже набуло характеру спеціалізованого ремесла. Ним займались на високому професійному рівні майстри-гончарі, які дорожили якістю своїх виробів. На це вказує той факт, що кожен майстер на денці горщика чи іншого свого виробу ставив спеціальне клеймо - своєрідний фірмовий знак - рисунок, який відріз­няв його продукцію від виробів інших гончарів.

Важливою галуззю ремесла було ткацтво та прядіння. Наші предки добре вміли виготовляти тканину з рослинних волокон - льону та конопель. Про розвиток цього промислу свідчать численні знахідки на території селищ глиняних пряселець, які були своєрідними маховичками, з допомогою яких краще крутилось веретено в руках вмілої го­сподині при намотуванні на нього нитки. При розкопках давньорусь­ких селищ археологи часто знаходять глиняні прясельця, але вже у Х -XI століттях з району Вручая (нині місто Овруч) у різні землі Київської Русі надходили рожеві шиферні прясельця, які користувалися значним попитом серед давньоруських жінок.

Жителі давньоруських сіл добре знали також і скляне виробниц­тво. У XII - XIII століттях набувають поширення браслети з кольоро­вого скла, які були прикрасами руських дівчат та жінок.

Цікаві факти про господарче життя дають археологічні розкопки.

Знахідки, виявлені на городищі, - численні частини плуга, коси, серпи, заступи - свідчать, що головним господарським заняттям жите­лів було землеробство. Виявлено обгорілі злакові та бобові культури:жито, пшеницю, ячмінь, овес, горох, просо та інше. Трапилось насіння огірків, кісточки слив, вишень.

На городищі існувало також багато видів ремісничого виробни­цтва. Одною з головних галузей було видобування заліза та ковальська справа, гончарне виробництво. Населення виготовляло одяг з вовни та з рослинних волокон, з шкури шили взуття. З дерева виробляли різно­манітну тару - бочки, діжі, миски, ковші, чаші.

Поруч з звичайними побутовими речами знайдено і коштовні речі, які належали заможній частині населення. Це, в першу чергу, зброя, спорядження воїнів, прикрашені сріблом, позолочений наконеч­ник стріли, позолочений мідний шолом.

З Х ст. Овруч стає одним із найбільших ремісничих міст Київської Русі. Славиться він шиферними пряслицями, які користувалися великим попитом в давньоруській державі. Прясла являли собою округлі керамічні або кам’яні важки, що насаджувалися на кінець веретена для надання йому обертального руху. Оскільки прясла застосовувалися в ткацькій справі, то потреба в них була великою. На околицях міста працювали спеціальні майстерні для виготовлення прясел з шиферу. Їх виробництво було в певній мірі механізованим і вимагало наявності таких інструментів, як пилка, зажими, сверла, різак, токарний верстат, лучковий привід. Виробництво було розраховане на широкий збут товарів. На багатьох пряслах, знайдені археологами, є написи або мітки їх власників. У написах найчастіше згадуються жіночі імена, що дає підставу вважати прядіння й ткацтво жіночим заняттям. Археологи також встановили, що овруцькі пряслиці йшли продаж не тільки на руські землі, а й у Польщу та у Велику Болгарію.

3. Культурне та релігійне життя Древлянської землі.

Що таке культура?

У XII-XIII ст. простенькі напівземлянкові житла поступово змінюються більш досконалими наземними. Розміри наземних жител були дещо більшими і вже сягали до 36 м" Печі у таких житлах були більш зручними, глинобитними.

На давньоруських селищах археологи відкрили також залишки наземних та, напівземлянкових господарських споруд площею 7 - 12 м2 та зернові ями. Такі зернові ями мали грушоподібну форму, викопува­ли їх в землі і вимащували глиною, а потім випалювали. На території селищ знайдено залізні лемеші, ножиці для стриження овець, наконечники стріл, списи, остроги, рибальські гачки, грузила тощо.

До найбільш поширених знахідок на сільських поселеннях Київської Русі належать залишки глиняного посуду. Найчастіше зустрічаються горщики і покришки до них. Більш досконалий столовий посуд представлений глечиками й мисками. Серед керамічної тари побутува­ли амфори великих розмірів, які використовувались для зберігання зерна.

Давньоруські селища на території області відкриті в багатьох місцевостях. Відомі вони поблизу Житомира, Коростеня, Радомишля, с.Тетерівки Житомирського району та інших селах області.

Всього на території України виявлено понад 500 городищ часів Київської Русі. Більш як на шестидесяти з них проведено архео­логічні розкопки.

Городища зосереджені переважно у лісостеповій зоні України, менше їх у північних поліських районах. Давньоруські городища мали різне призначення і відігравали різні ролі в житті людей. За соціальним змістом існувало 5 видів городищ:

а) городища - общинні центри;

б) князівські (державні) фортеці;

в) городища - сторожові фортеці;

г) городища - феодальні замки;

д) городища - давньоруські міста.

Деякі городища поєднували ознаки різних видів. Феодальний замок, наприклад, міг одночасно виконувати функції сторожової фор­теці, те саме стосується князівських (державних) фортець.

Укріплення давньоруських городищ складались з глибоких ровів та високих валів, по верху яких ще й будувався дерев'яний частокіл. Щоб вал не розповзався, в його основі будували дерев'яний або кам'яний зруб. У валах більшості досліджених городищ відкрито реш­тки дерев'яних будівель. Це прямокутні зруби, які зміцнювали насип валу. У валах городищ дослідники зустрічають один, два і три ряди зрубів. Вони прилягали один до одного по периметру валу городища. Зруби заповнювались грунтом, вийнятим при спорудженні рову, їх на­зивають городні.

Крім того, на городищах відомі й порожні зруби, які отримали назву кліті. Їх використовували під час оборони городища, а також для зберігання господарських припасів. Вони могли служити й житлами для воїнів. Ось чому у таких клітях трапляються залишки вогнищ, печей, обвугленого зерна злакових культур та побутові речі.

На деяких городищах вдалося простежити в'їзди до них. Це бу­ли довгі коридори довжиною 13 - 13 метрів і шириною 2-3 метри. В'їзди в городища закривалися дерев'яними воротами, перед якими могли бути підйомні містки. Зверху над воротами були звичайні обо­ронні стіни. У великих городищах відомі кам'яні ворота-в'їзди (при­кладом можуть бути славнозвісні Золоті Ворота у Києві і Володимирі на Клязьмі, ворота Києво-Печерської лаври. Єпископські ворота у Пе­реяславі). Над стінами таких воріт зводили башту з церквою, яка могла використовуватися і для оборони міста під час ворожого нападу.

Звичайно, в'їзди до невеликих містечок давньоруського часу, які розміщувались на території теперішньої Житомирщини, не були таки­ми пишними і урочистими, але вони дають певну уяву про вигляд цих населених пунктів. Наші предки дбали про свою безпеку, турбувались про захист від ворогів.